Ухвала

від 21.05.2012 по справі 2а-3870/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2012 р. Справа № 54795/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів: Яворського І.О., Носа С.П.,

з участю секретаря судового засідання Рибій Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західресурс» до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002422302 від 23.09.2011 року,-

В С Т А Н О В И В :

14.11.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Західресурс" (надалі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (надалі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002422302 від 23.09.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов"язання з ПДВ з урахуванням штрафних санкцій на суму 300001 грн.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що за наслідками проведеної перевірки відповідачем, згідно оскаржуваного повідомлення-рішення, позивачу безпідставно донараховано податкове зобов»язання з податку на додану вартість та застосовано штрафну фінансову санкцію, вважає, що оскільки податковий кредит звітних періодів ТОВ «Західресурс» сформовано правомірно, у повній відповідності з вимогами статті 198 ПК України, то оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене всупереч нормам чинного законодавства, внаслідок чого підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську за № 0002422302 від 23.09.2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0002422302 від 23.09.2011 року не ґрунтується на нормах права, а відтак підлягає скасуванню.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, її в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Державна податкова інспекція в м.Івано-Франківську. В апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану постанову, та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що оскільки господарські операції між ПП «Багос Плюс» та суб»єктами господарювання - контрагентами, серед яких було ТОВ «Західресурс» є операціями без мети настання реальних наслідків, то відповідно до частин 1, 2 ст.215 частин 1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з їх недійсністю. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 25.08.2011 року по 31.08.2011 року Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську проводила невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Західресурс» з питань правильності декларування податкових зобов»язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 31.01.2011 року.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт за № 7159/23-2/31262888 від 07.09.2011 р., згідно висновків якого констатовано порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п.7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року, положень статей 203, 215, 216, 228 ЦК України, внаслідок чого, встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 300000 грн.

За наслідками проведеної перевірки, що викладені у висновках вищевказаного Акту, відповідачем винесено податкове повідомлення рішення № 0002422302 від 23.09.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з ПДВ на 300000 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що передумовою для нарахування позивачем податкового кредиту слугував договір поставки за № 270111 від 27.01.2011 року, укладений з ПП «Багос Плюс». Відповідно до умов зазначеної угоди, ПП «Багос Плюс» як «постачальник», зобов»язувався поставити «покупцю», яким являвся ТОВ "Західресурс" товарно-матеріальні цінності промислового та побутового (споживчого) призначення, в кількості, асортименті і по цінам, що встановлювались сторонами додатково.

В подальшому ПП «Багос Плюс» переуступило право вимоги за вищевказаним договором ПП «Річмонд сервіс» про що укладено договір від 02.03.2011 року між ПП «Багос Плюс» та ПП «Річмонд сервіс».

Як вбачається зі змісту акту перевірки, ДПІ в м. Івано-Франківську збоку ДПІ у Приморському районі м. Одеси, електронною поштою отримано матеріали перевірки контрагента позивача ПП «Багос Плюс» (код за ЄДРПОУ 37224607) - акт від 12.04.2011 року №2055/23-4/37224607 «Про неможливість проведення документальної перевіки ПП «Багос Плюс» з питань правомірності нарахування податкових зобов»язань та податкового кредиту за період жовтня - грудня 2010 року та січня, лютого 2011 року.

Згідно висновків акту встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у ПП «Багос Плюс»: працівників, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність підприємства за місцезнаходженням, внаслідок чого, в силу положень ст.ст. 203 та 228 ЦК України угоди з контрагентами мають ознаки фіктивності в тому числі і за період січня 2011 року.

Згідно акту № 7159/23-2/31262888 від 07.09.2011 р. невиїзна документальна перевірка здійснювалась в приміщенні ДПІ м. Івано-Франківська на підставі наданих копій первинних документів, в тому числі і видаткових та податкових накладних. Водночас відповідач вказує, що наявність у покупця податкових накладних, видаткових накладних не є безумовним підтвердженням того, що поставка товару робіт (послуг) мала місце. А отже, зазначені правочини відповідно до ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.218 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність податкового повідомлення-рішення з наступних міркувань.

Відповідно до вимог пукту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України визначає два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду:

Відповідно до п.198.4. ст.198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У відповідності до положень статті 198.6. ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 198.2. статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1. статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Згідно пункту 201.10. статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1. статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Так, колегія суддів вбачає, що відповідачем зроблено висновок про нікчемність договору №270111 від 27.01.2011 року. Такий висновок податковий орган зробив, оскільки контрагент ТзОВ «Західресурс» - ПП «Багос Плюс» не має необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, не має виробничих потужностей, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутні у достатній кількості штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні господарських операцій, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

Однак, позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди було надано податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним законодавством.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов»язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між Товариством та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. А тому, зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування. Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу податкових зобов»язань, як наслідок встановлених в акті перевірки № 7159/23-2/31262888 від 07.09.2011 року порушень, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця - позивача у справі.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вимога щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов»язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення-рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово-господарської діяльності суб»єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово-господарської діяльності суб»єктів господарювання. Податкові повідомлення-рішення, складені на підставі актів перевірок фінансово-господарської діяльності суб»єктів господарювання, що не можуть бути визнані допустимими доказами по справі, зумовлюють безпідставність складення зазначених податкових повідомлень-рішень.

Контрагент позивача на момент події - надання послуг знаходився в базі ДПС платників ПДВ та в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювались правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави. Системний аналіз наведених норм свідчить про існування презумпції правомірності правочину укладеного між сторонами, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов»язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

На підставі вищевикладеного, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують висновки органу державної податкової служби про те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично не здійснювались в межах господарської діяльності Товариства. А тому, враховуючи реальність господарських операцій між ТзОВ «Західресурс» та ПП «Багос Плюс» відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків.

З урахуванням викладеного, на переконання колегії суддів, оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0002422302 від 23.09.2011 р. не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції повністю дослідив всі обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року у справі №2а-3870/11/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді І.О. Яворський

С.П. Нос

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 24.05.2012 року.