Постанова

від 30.05.2012 по справі 59/75

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2012 р. Справа № 59/75

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М., суддівРогач Л.І., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Система комплексної безпеки "Сатурн-2000" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.03.2012р. у справі№59/75 Господарського судуміста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Просто-страхування" до 1. Приватного підприємства "Система комплексної безпеки "Сатурн-2000" 2. Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" третя особаОСОБА_4 простягнення суми за участю представників

- позивача:ОСОБА_5 (довіреність від 13.12.2011р.) - відповідача 1:ОСОБА_6 (довіреність від 08.01.2011р.) - третьої особи:ОСОБА_4, - В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Просто-страхування" (далі -позивач) просило стягнути витрати по виплаті страхового відшкодування - з Приватного підприємства "Система комплексної безпеки "Сатурн-2000" (далі -відповідач-1) в розмірі 61746,60 грн., також з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі -відповідач-2) в розмірі 35000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виконавши умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплативши йому у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач-2 як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи і відповідач-1 як роботодавець вказаної особи в частині, що перевищує ліміт відповідальності страхової компанії, вважаючи при цьому, що оскільки ним було виплачено потерпілому кошти без урахування коефіцієнту фактичного зносу транспортного засобу, то і із відповідача-1, як власника транспортного засобу з вини водія якого сталась дорожньо-транспортна пригода, мають стягуватись кошти без урахування такого коефіцієнту.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2011р. (суддя Картавцева Ю.В.) позов задоволено частково, з відповідача-1 стягнуто 29001,34 грн., а в частині вимог про стягнення 35000,00 грн. до відповідача-2 провадження припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Зубець Л.П.) це рішення місцевого господарського суду скасовано частково, позов задоволено частково, з відповідача-1 на користь позивача стягнуто 61746,60 грн. суми страхового відшкодування, в частині вимог про стягнення 35000,00 грн. до відповідача-2 провадження припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржену постанову суду, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду є законною і обґрунтованою.

Відповідач-2 не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (страховик) та ОСОБА_7 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів №АТК 187354 (Договір страхування), за яким було застраховано транспортний засіб марки "Шкода", д/н НОМЕР_1 (далі - застрахований автомобіль). Строк дії Договору: з 04.07.2009р. по 03.07.2010р.

Відповідно до п.1.9.1. Договору, одним із застрахованих ризиків визначено пошкодження застрахованого транспортного засобу, а п.1.8.1. Договору страхування, сторони передбачили, що у разі настання страхового випадку, сума страхового відшкодування виплачується у розмірі, що відповідає вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу без урахування зносу.

Умовами Договору страхування передбачена франшиза у розмірі 840,40 грн.

Відповідач-2, як власник автомобіля "ВАЗ" д/н НОМЕР_2 застрахував цивільно-правову відповідальність згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВС/5913382 (тип договору -1-й) (далі -Поліс) зі строком дії з 21.10.2009р. по 20.10.2010р. з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) 35000,00 грн., франшиза 0,00 грн.

02.02.2010р. на автодорозі малої захисної дамби Осокорки -Проців сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) -зіткнення застрахованого автомобіля марки "Шкода", д/н НОМЕР_1, яким керував власник ОСОБА_7, та автомобіля "ВАЗ" д/н НОМЕР_2, що належить відповідачу-1, під керуванням ОСОБА_4, за результатами якої застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження, чим його власнику заподіяно майнову шкоду.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 03.03.2010р. у справі №3-1873/10, водія автомобіля "ВАЗ", д/н НОМЕР_2 -ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні ДТП 02.02.2010р. внаслідок порушення п.12.1 Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.

Відповідно до Звіту про оцінку майна (автотоварознавче дослідження) №585 від 03.03.2010р., вартість матеріального збитку, заподіяного власнику застрахованого транспортного засобу склала 107445,36 грн., а згідно калькуляції ремонту автомобіля від 12.02.2010р. та рахунку -фактури №40 від 21.04.2010р. складених ФОП ОСОБА_8, вартість ремонту автомобіля склала 97587,00 грн.

Заявами від 10.03.2010р. та 27.05.2010р. ОСОБА_7 просив позивача виплатити страхове відшкодування на р/р ФОП ОСОБА_8

Позивачем складено розрахунки страхового відшкодування №778 та 778Д, згідно яких сума страхового відшкодування склала 96746,60 грн. (93756,60 грн. плюс 2990,00грн.), та як страховиком виплачено на рахунок ФОП ОСОБА_8, відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі страхового акту від 12.03.2010р. та додаткового страхового акту до нього від 28.05.2010р., суму страхового відшкодування в розмірі 90558,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3573 від 07.04.2010р. та 2990,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7302 від 27.06.2010р. Іншу частину суми страхового відшкодування у розмірі 3197,72 грн. було зараховано в рахунок сплати частини страхового платежу за Договором страхування.

Таким чином загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування склав 96746,60 грн.

Позивач претензією про виплату страхового відшкодування звернувся до відповідача-2 з проханням відшкодувати йому 35000,00 грн. в межах ліміту, передбаченого Полісом, на що останній сплатив на його користь цю суму, що підтверджується платіжним дорученням №30868 від 12.05.2011р.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги до відповідача-1, виходив з того, що відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи розмір заподіяного власнику автомобіля марки "Шкода" майнової шкоди становить 64001,34 грн. з врахуванням фізичного зносу, тому саме ця сума може бути відшкодована позивачу, а не сума фактично виплаченого страхового відшкодування позивачем, оскільки при її розрахунку фізичний знос деталей автомобіля не враховувався. Підставою для припинення провадження щодо вимог до відповідача-2 стала фактична відсутність спору, оскільки відповідачем-2 сума заявлена в позові в розмірі 35000,00 грн. позивачу була сплачена.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи частково це рішення, та задовольняючи позовні вимоги до відповідача-1 в повному обсязі, своє рішення мотивував тим, що суми страхового відшкодування, виплаченої відповідачем-2, недостатньо для покриття фактичних затрат позивача, а тому позивач має право зворотної вимоги до відповідача-1 в розмірі, який обраховується як різниця між фактичними витратами позивача і страховою виплатою, отриманою від відповідача-2, не погодившись при цьому з висновками місцевого господарського суду що розмір стягуваної суми визначається з врахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись з наступних підстав.

Відповідно до приписів статі 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічні положення містить і стаття 993 Цивільного кодексу України.

Статтею 1192 частиною 2 цього кодексу передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як роз'яснив пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992рю №6 в пункті 9 абзацу 4, зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що статтею 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів, а статтею 4 цього Закону передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Згідно статті 9 вказаного Закону, страхова сума -це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Наведеною статтею також визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування. При цьому зазначено, що страхове відшкодування -це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Відтак, чинним законодавством передбачено можливість здійснювати страхування майнових інтересів особи, у тому числі і непрямих збитків.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач здійснив страхування у тому числі і непрямих збитків, та здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 96746,60 грн., а розмір майнової шкоди, завданої особі, що одержала страхове відшкодування, становить з врахуванням фізичного зносу 64001,34 грн.

Відтак, з урахуванням приписів статті 27 Закону України "Про страхування", та статті 993 Цивільного кодексу України до позивача, який застрахував майно особи, що одержала страхове відшкодування, перейшло те право вимоги, яке остання має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, а оскільки остання, згідно статті 1192 частини 2 цього кодексу, як власник транспортного засобу, несе відповідальність у розмірі реальної вартості втраченого майна, а саме з урахуванням зносу, у суду апеляційної інстанції не було правових підстав вважати, що розмір відповідальності відповідача-1 може бути збільшено з урахуванням фактичних виплат, здійснених позивачем за умовами договору добровільного страхування.

Крім того, відповідно до приписів статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення (п.1), скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення (п.2), про що згідно статті 105 цього кодексу, зазначається у постанові. Однак, частково скасувавши рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції у своїй постанові не зазначив про залишення його без змін в іншій частині, і у якій саме.

За вказаних обставин висновки суду апеляційної інстанції не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому його постанову не можна вважати законною і обґрунтованою у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції належить залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п. 6, 111 10 ч.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Система комплексної безпеки "Сатурн-2000" задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2012р. скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2011р. у справі №59/75 -залишити в силі.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

А.М. Уліцький