Ухвала

від 23.05.2012 по справі 2а-17147/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17147/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"23" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Файдюка В.В., Чаку Є.В.

при секретарі: Акуленко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2012 р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2011 р. №0000450700 та №0000460700, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2011 р., а саме: №0000450700, яким збільшено податкові зобов'язання до ПДВ на загальну суму 5 315 487,50 грн., з них 3 543 665 грн. -за основним платежем, 1 771 832,50 грн. -штрафні санкції (штраф); №0000460700, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість всього у розмірі 15 895 249 грн., у тому числі 3 473 781, 50 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2012 р. адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП подали апеляційну скаргу в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позову. Вважають, що судом першої інстанції неправильно та неповно з'ясовані обставини справи. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносинах за 2008-2010 роки, за результатами якої складено акт №203/40-40/7/20027449 від 26.04.2011 р.

З матеріалів справи вбачаються, що зазначена перевірка була проведена на підставі постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві майора податкової міліції Горожанової В.А., від 14.04.2011 р., про призначення документальної позапланової перевірки ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Шторм»за 2010 рік, а також, за результатами отриманої СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП інформації щодо перевірок конкретних постачальників ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)»по ланцюгу до «вигодонабувача»- до проведених фінансово-господарських операції між контрагентами та ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)», які надійшли від інших ДПІ.

В акті перевірки №203/40-40/7/20027449 податковий орган зазначив, що позивачем порушено вимоги п.п. 7.2.4, 7.2.6, 7.2.8. п. 7.2., п.п. 7.2, п.п. 7.4.1. п. 7.4, п.п. 7.4.5. п. 7.5, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 19 539 079,62 грн., а також п.п. 7.7.1, 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування в загальному розмірі ПДВ 15 895 249 грн.

На підставі висновків вказаного вище акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.08.2011 р. №0000450700 та №0000460700.

Не погоджуючись з прийнятими СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП податковими повідомленнями-рішеннями від 08.08.2011 р. №0000450700 та №0000460700, позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Суд першої інстанції скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення та визнав їх протиправними.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В перевіряємому періоді позивачем були укладені договори поставки товару (зернових), із наступними 28-ми контрагентами: ТОВ «Агроанкорекспорт», ПП «Інтер-Білд», ПП «Фрегат-1», ПП «Трансагропродукт», ТОВ «Агро марин-М», ПП «Мартрейд», ТОВ «Сибарит ЛТД», ТОВ «Аграрний інститут», ТОВ «Агрокрок», ПП «Авант», ТОВ «Рост-Інвест-Агро», ТОВ «Укрфорвард», ТОВ «Шторм», ТОВ «Агровірус», ТОВ «АзовАгроГруп», ПП «Корса-Груп», ТОВ «Жеті», ТОВ «Авілон-Південь», ПП «Алюр-2009», ТОВ «Мегаінвест-Україна», ТОВ «Ніке Компанія», ТОВ «Украгрорезерв», ТОВ «ТК «Грейн Корн», ПП «Ріст», ПП «Агро дар-Україна», ПП «Астра БП», ТОВ «Донагротекс», СГД ОСОБА_4

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган дійшов висновку, що за результатами перевірок 28-ми контрагентів було встановлено нікчемність правочинів, що укладалися такими контрагентами із іншими (по ланцюгу), а саме те, що в момент вчинення правочинів між позивачем та 28-ми контрагентами сторонами не було додержано вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, а отже, такі правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відповідно є нікчемними, внаслідок чого не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 09.11.2011 року згідно даних з ЄДРПОУ, відомості щодо 28-ми контрагентів позивача підтверджені, стан цих юридичних осіб -«зареєстровано».

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 року передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Відповідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічних порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічних порядок, є нікчемним.

Колегія суддів дійшла висновку, що на момент здійснення правочинів всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі (кожен з учасників був зацікавлений у виконанні договорів поставок, жоден з учасників не здійснював операцію примусово); правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договори позивача із зазначеними контрагентами були укладені сторонами з дотриманням вимог, які передбачені законодавством України, зокрема позивач та контрагенти були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані як платники податку на додану вартість, установчі документи контрагентів не були визнані в судовому порядку недійсними, контрагенти знаходилися в ЄДРПОУ, був відсутній вирок суду щодо посадових осіб контрагентів, належне виконання сторонами своїх зобов'язань за вказаними договорами, зокрема фактичне постачання такого товару та його повна сплата підтверджується відповідними первинними документами, які містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.7.1., 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та зазначає наступне.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 04.04.2011 р. №100331135, виданого СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, позивач був зареєстрований платником ПДВ з 24.09.1999 р.

За матеріалами справи взаємовідносини між позивачем та його 28-ми контрагентами, в період, що перевірявся податковим органом, базувалися на поставці товару - зернових.

Товар, що був придбаний позивачем за договорами купівлі-продажу, в подальшому був використаний в його господарській діяльності, а саме -для оптової торгівлі зерном та його подальшого експорту, що підтверджується товаротранспортними накладними, складськими квитанціями, експортними контрактами, а також іншими експортними документами, що підтверджують факт експорту, які містяться в матеріалах справи.

Як видно з матеріалів справи, розрахунки між позивачем та 28-ми контрагентами за отриманий товар проводилися у безготівковій формі. У рахунок оплати за поставлену продукцію позивач здійснив перерахування коштів, що підтверджуються банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до матеріалів справи дебіторська та кредиторська заборгованість між позивачем та його контрагентами відсутня.

Згідно із п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»- податковий кредит -сума, яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим періодом.

За п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

В силу приписів абз. 1 п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до абз. 1 п. 7.2.3. п. 7.2 Закону України № 168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

В додатках до справи містяться відомості про податкові накладні, отримані позивачем від контрагентів, на підставі яких останнім сформовано суму податкового кредиту в перевіряємому періоді.

Виходячи з вищевикладеного колегія суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач має право на податковий кредит, адже наявні належним чином оформлені податкові накладні та виписані ці накладні особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Крім того, зважаючи на те, що в акті перевірки позивача при здійсненні висновків про порушення позивачем норм податкового та іншого законодавства, відповідач керувався виключно висновками актів перевірок контрагентів позивача, що були здійсненні іншими контролюючими органами, а саме щодо встановлення нікчемності правочинів, що укладались такими контрагентами із іншими контрагентами (по ланцюгу), та не спрямованість їх на реальне настання правових наслідків, колегія суддів зазначає, що акт перевірки являється документом, який фіксує законність здійснення господарських операцій суб'єктами господарювання, однак не є нормативно-правовим документом і не несе юридичних наслідків.

Колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не було надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктами господарювання (контрагентами позивача), які встановлені в актах перевірки таких контрагентів, були визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати, на думку суду, підставою для визнання угод між позивачем та зазначеними контрагентами з ознаками нікчемності.

Відповідно до акту перевірки податковий орган безпідставно відніс позивача до участі в незаконній діяльності зовсім інших компаній по ланцюгу: ТОВ «Елфра Дисплей», ТОВ «Е-Восток Україна», ТОВ «ОТТОК-КОНОХТО», ТОВ «Компанія Промресурс ЛТД», ТОВ «БК ЮСГ», ТОВ «ФМП-ЛАК», оскільки у правовідносинах із наведеними кампаніями позивач не перебував.

Як вже зазначено вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, і позивачем і контрагентами останнього, податкові зобов'язання по вказаних правовідносинах були в повному обсязі задекларовані для сплати до Державного бюджету, а отже внаслідок зазначених господарських відносин не було завданої жодної шкоди Державному бюджету України.

Таким чином, висновки відповідача, які допускають факт існування можливості того, що позивач є вигодонабувачем в протиправних схемах із податками, зроблені податковим органом без жодних документально-підтверджених фактів.

З даного питання колегія суду звертає увагу на узагальнену практику Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобов'язань, визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, в силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Жодних доказів щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб контрагентів позивача та наявності вироку суду щодо таких осіб, відповідачем до матеріалів справи надано не було, а отже не було доведено, з яких підстав відповідачем були зроблені висновки про нікчемність (фіктивність) правочинів позивача із зазначеними контрагентами.

Колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи рішення про порушення вимог податкового законодавства щодо правомірності включення до податкового кредиту сум ПДВ по господарських відносинах із контрагентами, не може посилатися виключно на висновки актів перевірки таких контрагентів щодо наявності ознак фіктивності контрагентів по третьому та четвертому ланцюгу господарських відносин, в той час, як саме контрагенти позивача не були сторонами таких відносин, та на час здійснення операцій з позивачем були зареєстровані платниками ПДВ, установчі документи не були визнані не чинними, та відсутній вирок щодо посадових осіб таких підприємств, а також зазначені контрагенти визначали свої податкові зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем для сплати до Державного бюджету.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджуються податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 р. №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за №233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Відповідно абз. 1 п. 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно ст. 9 цього Закону забороняється приймати до виконання первинні документи по господарським операціям, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської, а якщо це не можливо -безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на викладене вище, проаналізувавши наявні матеріали справи та норами зазначеного законодавства щодо товарності господарських операцій позивача із його конрагентами, колегія суддів вважає, що позивачем було правомірно включено до складу податкового кредиту та визначеного до бюджетного відшкодування за перевіряємий період суми ПДВ, що були належним чином сплачені позивачем контрагентам в ціні товару, на підставі належним чином виписаних податкових накладних.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 08.08.2011 р. №0000450700 та №0000460700 є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обставини справи встановлені правильно, з'ясовані повно та об'єктивно, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 3, 15, 17, 19, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.03.2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.

Повний текст ухвали виготовлено: 28.05.2012 р.