Ухвала

від 25.05.2012 по справі 22-ц-1/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц-1/12 25.04.2012 25.05.2012 25.05.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 22ц- 1,2/ 12 року Головуючий 1-ї інстанції: Богатирчук Г.А.

Суддя - доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.

У Х В А Л А

Іменем України

25 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.,

суддів: Шолох З.Л.,

Кутової Т.З.,

при секретарі: Скопенко В. М.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, представника відповідача Удовіченка П.М., третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 жовтня 2010 року та додаткове рішення від 13 жовтня 2010 року постановлені по справі за позовом

ОСОБА_2 до

міської лікарні № 3 м. Миколаєва про стягнення матеріальних збитків, моральної шкоди та покладення обов'язку

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до міської лікарні № 3 м. Миколаєва про стягнення матеріальних збитків, моральної шкоди та покладення обов'язку.

Позивачка зазначала, що 23 квітня 2003 року в міській лікарні № 3 м. Миколаєва, без її згоди та надання необхідної інформації про наслідки оперативного втручання, завідуючим відділенням ендохірургії ОСОБА_4 їй було проведено операцію по видаленню жовчного міхура - холіцестектомію. Внаслідок вказаної операції у позивачки з'явились такі захворювання, як гострий гастродуоденіт, який перейшов в виразку шлунка, ентерит, коліт, дисбактеріоз кишковика, реактивний панкреатит, гепатит та погіршився зір.

В період перебування в лікарні з 23 по 24 квітня 2003 року позивачці неправомірно не було призначене консервативне лікування та безпідставно, без її згоди, проведено операцію, оскільки медичних показань до здійснення оперативного втручання не було. В наслідок вказаних неправомірних дій її стан здоров'я погіршився, виникло ряд нових захворювань, вона стала інвалідом.

Посилаючись на викладене, позивачка просила стягнути з відповідача 54370 грн. завданих їй неправомірними діями матеріальних збитків, 200000 грн. моральної шкоди, зобов'язати відповідача забезпечити їй безкоштовне санаторно-курортне лікування, лікування захворювань, які є наслідком необґрунтованого оперативного втручання та медичне страхування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 жовтня 2010 року в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено. Додатковим рішенням того ж суду від 13 жовтня 2010 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні решти позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення та додаткове рішення суду скасувати, посилаючись на їх незаконність, оскільки суд дійшов до викладених в них висновків з порушенням процесуальних норм так - як безпідставно відмовив їй в призначенні повторної експертизи про що апелянт просила апеляційний суд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 440 та 440 -1 ЦК України, в редакції 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, шкода завдана особі чи майну громадянина, а також моральна шкода, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному об'ємі, за виключенням випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що відповідно до даних медичної карти № 4864/194 стаціонарного хворого міської лікарні № 3 на ім'я хворої ОСОБА_2 вбачається, що хвора поступила в стаціонарне відділення лікарні 22 квітня 2003 року о 13 годині 45 хвилин. Зі слів хворої захворіла гостро 16 квітня 2003 року, лікувалась вдома самостійно, але в зв'язку з погіршенням стану здоров'я звернулась до лікарні. Їй було визначено діагноз: гострий калькульозний холецистит, механічна жовтуха Після інструментального та лабораторного обстеження у позивачки були встановлені також хронічний панкреатит в стадії загострення, гострий холангіт та механічну жовтуху (т. 2 а.с. 4-5).

Відповідно до протоколу оперативного втручання № 173 від 23 квітня 2003 року ОСОБА_2 по ургентним показанням було проведено хірургічну операцію по лапароскопічному видаленню жовчного міхура, дренування загального жовчного протоку. Виставлено післяопераційний діагноз: гострий флегмонозно калькульозний холецистит ( т. 2 а.с. 5 об ). 30 квітня 2003 року хвора в задовільному стані виписана з лікарні.

В подальшому позивачка неодноразово зверталася до медичних установ. Так в картці амбулаторного хворого від 22 травня 2003 року ОСОБА_2 встановлено діагноз постхолецистектомічний сіндром .

З 25 грудня 2006 року по 9 січня 2007 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в Міській лікарні № 4 м. Миколаєва з діагнозом : виразкова хвороба шлунку, активна фаза, з локалізацією виразки великих розмірів по малій кривизні з вираженим больовим і диспептичний синдромом ПХЕС, хронічний панкреатит з помірним зовнішньо секреторною недостатністю і упадком харчування в стадії загострення, середньої тяжкості .

Також в цьому ж медичному закладі позивачка проходила стаціонарне лікування з 15 червня 2007 року по 27 червня 2007 року з діагнозом: ПХЕС (холіцистектомія 2003), хронічний панкреатит, безперервно рецидивне протікання з вираженим больовим синдромом, диспептичним синдромом, вираженою зовнішнє секреторною недостатністю, синдромами мальабсорбції і мальдегестії, вторинна панкреатогенна анемія середньої тяжкості, хронічна виразкова хвороба шлунку активна фаза, дисметаболічна кардіоміопатія, дискуляторна енцефалопатія 1 ступеню з вираженим антено - невротичним синдромом на фоні основного захворювання .

По даній справі ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 вересня 2008 року призначалась комісійна судово-медична експертиза, проведення якої доручено Харківському обласному бюро судово-медичної експертизи.

Так, районний суд, вирішуючи питання щодо правомірності та обґрунтованості оперативного втручання вірно послався на висновки експертів, відповідно до яких оперативне лікування ОСОБА_2 було проведено по медичним показникам з урахуванням вірно встановлених в неї захворювань жовчо-кам'яної хвороби, калькульозного холециститу та механічної жовтухи, було обґрунтованим та виправданим, оскільки інші методики лікування були протипоказані хворим з гострим запаленням жовчного міхура. Також експертами не встановлено причинного зв'язку з проведеною операцією та захворюваннями, які в подальшому були встановлені у ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 210).

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2011 року призначена повторна комісійна судово-медична експертиза, проведення якої доручено експертам Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. ( т. 2. 64-66).

Як слідує з висновків Головного бюро судово- медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України, які фактично кореспондуються з висновками Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, вони ґрунтуються окрім як на матеріалах медичної документації, так і на результатах повторних мікроскопічних дослідженнях гістологічних препаратів біопсійного матеріалу печінки та післяопераційного матеріалу жовчного міхура, які були вилучені у ОСОБА_2 під час хірургічного втручання.

Так, експертами встановлено, що позивачка до звернення в лікарню хворіла з 16 квітня 2003 року та амбулаторно приймала спазмолітичні препарати. В силу тривалості періоду загострення хронічного холециститу, а саме на протязі 6 діб, та враховуючи, що больовий приступ прийняттям спазмолітичних засобів не знімався, а за даними інструментальних та лабораторних досліджень у ОСОБА_2 були наявні ознаки механічної паренхіматозної жовтухи, слід вважати, що у неї були абсолютні показання для проведення холецистектомії. Продовження консервативного лікування у даному випадку було б загрозливим для її здоров'я й життя та могло викликати небезпечні ускладнення (емпієма жовчного міхура при інфікуванні застійного вмісту, жовчний перитоніт або підпечінковий абсцес при перфорації стінки жовчного міхура і т. ін.).

За такого можливість альтернативного лікування для ОСОБА_2 виключається. Протипоказань у ОСОБА_2 для проведення вказаної операції не було. Операція «холецистектомія, дренування холедоха» була проведена правильно. А медична допомога, яка надавалась ОСОБА_2 у міській лікарні № 3 м. Миколаєва, яка включала і оперативне втручання 23 квітня 2003 року з видаленням жовчного міхура, була надана своєчасно, у повному обсязі та відповідно до «Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України», затверджених наказом МОЗ України від 27 липня 1998 року за № 226. ( т. 2 а.с. 149 -151).

Також з висновків експертів, наведених вище, вбачається, що з урахуванням правильності проведення оперативного втручання, відсутності ускладнень в післяоперативний період а також строку виникнення подальших захворювань, причинно-наслідковий зв'язок між проведеним 23 квітня 2003 року оперативним втручанням позивачці у відділенні ендоскопічної хірургії міської лікарні № 3 м. Миколаєва, та такими захворюваннями як постхолецистектомічний синдром, реактивний панкреатит, виразка шлунку, дисметаболічна кардіоміопатія не вбачається ( т. 2 а.с. 151).

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про основи охорони здоров'я» пацієнт, який досяг повноліття має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я , у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я. Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.

Статтею 43 Закону України «Про охорону здоров'я» встановлено, що згода інформованого відповідно до ст. 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 вона зазначає про те, що її було попереджено про можливе ускладнення захворювання, в зв'язку з чим запропоновано лікування шляхом хірургічного втручання. З зазначеного вбачається, що згода на проведення операції позивачкою була надана. Таким чином, нема підстав вважати, що вимоги наведених норм щодо надання інформації та дачу згоди хворої на операційне втручання не було виконано.

Посилання позивачки на те, що згоду на оперативне лікування вона надала під тиском лікарів, а також, що їй не було надано правдивої інформації щодо невідворотних негативних наслідків такого втручання, не підтверджено нею будь-якими доказами, а є наслідком її суб'єктивного сприйняття вказаних подій. Більше того, таке судження позивачки спростовується висновками експертизи, якими підтверджено наявність загрози можливих небезпечних ускладнень захворювання та безальтернативність оперативного лікування, а також не підтвердження зв'язку подальших захворювань з проведеною операцією.

Враховуючи наведені обставини, районний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність неправомірних дій лікарів міської лікарні № 3 в тому числі і ОСОБА_4 при встановленні діагнозу та проведенні медичного лікування ОСОБА_2, з урахуванням оперативного втручання та надання необхідної інформації з цього приводу, а також відсутності причинного зв'язку між проведеною операцією та захворюваннями, які виникли у позивачки потому.

Тому районний суд вірно відмовив в задоволенні позовних вимог в повному обсязі заявлених ОСОБА_2 до міської лікарні № 3 м. Миколаєва.

Доводи викладені в апеляційній скарзі щодо неспроможності висновків експертів Харківського обласного бюро судових експертиз, не можна прийняти до уваги, оскільки вони повністю спростовуються висновком повторної експертизи проведеної Головним бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. Заперечення позивачки та висновки повторної експертизи також не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження стосуються сфери спеціальних знань в області медицини, якими позивачка не володіє. Висновок же повторної експертизи є вмотивованим, логічним, послідовним, повним, зрозумілим та категоричним і узгодженим з висновком попередньої експертизи.

Також сумніви позивачки стосовно того, що гістологічні препарати, які були передані для дослідження експертам, належать їй, також є необґрунтованими та бездоказовими, а тому не можуть бути враховані колегією.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення та додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що вони відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх зміни чи скасування.

Відповідно до рахунку - фактури Державної установи Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України вартість проведеної комісійної судово-медичної експертизи становить 4665 грн. 30 коп. (т.2 а.с. 129). Між тим, відповідно до ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 23 листопада 2011 року ОСОБА_2 звільнено від сплати витрат на проведення експертизи в Головному бюро повторної судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. За такого, згідно з положеннями п.4 ст. 88 ЦПК України, в зв'язку з залишенням позову без задоволення, судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 жовтня 2010 року та додаткове рішення цього ж суду від 13 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

< Текст >