Постанова

від 24.07.2008 по справі 32/6пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 24 липня 2008 р.                                                                                   

№

32/6пд 

Колегія

суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:

Першикова

Є.В.,

суддів:

Данилової

Т.Б,

Ходаківської

І.П.,

розглянула

касаційну

скаргу

суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1(далі -СПД-ФО ОСОБА_1.)

на

постанову

Донецького

апеляційного господарського суду

від

02.06.08

у

справі

№ 32/6пд

господарського

суду

Донецької

області

за

позовом

СПД-ФО

ОСОБА_1.

до

СПД-ФО

ОСОБА_2(далі -СПД-ФО ОСОБА_2.), 

Управління міського майна Маріупольської міської ради (далі

-Управління), 

третя

особа:

Маріупольська

міська рада (далі -Міськрада),

про

визнання

недійсними договору купівлі-продажу свідоцтва на право довгострокової оренди

нежитлового приміщення, договору на довгострокову оренду нежитлового

приміщення, зобов'язання звільнити земельну ділянку від будівельних

матеріалів та споруд, які самочинно зводяться

В

засіданні взяли участь представники:

-

позивача:

ОСОБА_3.

(за дов. № 669057 від 11.06.08);

-

відповідачів

СПД-ФО

ОСОБА_2: ОСОБА_2.

(особисто, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця

НОМЕР_1від 03.11.00);

Управління: не з'явились;

-

третьої особи:

не

з'явились.

Відводів

складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу

в касаційному порядку, не заявлено.

За

згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського

процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.07.08 було оголошено

лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду

України.

Рішенням

від 18.03.08 господарського суду Донецької області (суддя Сковородіна О.М.)

позовні вимоги СПД-ФО ОСОБА_1. задоволено.

Визнано

недійсним договір № 922-І від 15.10.07 купівлі-продажу свідоцтва на право

довгострокової оренди нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1,

загальною площею 192,30 м2, укладений між Управлінням та СПД-ФО

ОСОБА_2. в частині продажу прав оренди приміщень 1, 2, 7, 8.

Визнано

недійсним договір на довгострокову оренду нежитлового приміщення № 922-І від

15.10.07, укладений між Управлінням та

СПД-ФО

ОСОБА_2., в частині передачі в оренду приміщень 1, 2, 7, 8.

СПД-ФО

ОСОБА_2. зобов'язано звільнити земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1,

від будівельних матеріалів та споруд, які самочинно зводяться.

З

СПД-ФО ОСОБА_2. на користь СПД-ФО ОСОБА_1. стягнуто 42,50 грн. витрат по сплаті

державного мита та 59,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу.

Вказане

рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір суперечить

вимогам ст.ст. 759, 760 Цивільного кодексу України, оскільки сторони предметом

такого договору визначили фактично неіснуючу як об'єкт цивільних прав річ

-зруйновану будівлю. При цьому, місцевий суд зазначив, що укладаючи оскаржений

договір СПД-ФО ОСОБА_2. не пересвідчився в правах третіх осіб на земельну

ділянку, на якій розташований об'єкт оренди, а Міськрада на момент укладення

спірних договорів вже визначилась щодо передачі земельної ділянки, на якій

розташовані об'єкти нерухомості за спірним договором, в оренду СПД-ФО ОСОБА_1.,

що, на думку місцевого суду, є пріоритетним.

Постановою

від 02.06.08 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у

складі: головуючого -Величко Н.Л., суддів -Алєєвої І.В., М'ясищева А.М.)

апеляційні скаргу СПД-ФО ОСОБА_2. та Управління задоволено.

Рішення

від 18.03.08 господарського суду Донецької області скасовано.

У

задоволенні позовних вимог СПД-ФО ОСОБА_1. відмовлено.

З

СПД-ФО ОСОБА_1. на користь СПД-ФО ОСОБА_2. стягнуто 42,50 грн. судових витрат

по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

При

винесенні постанови апеляційний суд врахував, що рішенням Міськради СПД-ФО

ОСОБА_1. надано дозвіл на виготовлення проекту землевідводу за рахунок земель

вільних, не зайнятих будівлями за адресою

пр-т.Ілліча,

30, при цьому дозволу на відведення земельної ділянки за рахунок будівлі

та двору за адресою пр-т.Ілліча, 32, де знаходиться орендована

СПД-ФО

ОСОБА_2. будівля, СПД-ФО ОСОБА_1. не надавалось. При цьому, апеляційний суд

зазначив про те, що матеріалами справи підтверджено, що на земельній ділянці по

АДРЕСА_1 існує нерухоме майно, власником якого згідно належних

правовстановлюючих документів є територіальна громада в особі Міськради.

Не

погодившись з постановою суду апеляційної інстанції,

СПД-ФО

ОСОБА_1. звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою

в якій просить постанову від 02.06.08 Донецького апеляційного господарського

суд скасувати, а рішення від 18.03.08 господарського суду Донецької області

залишити в силі.

Свої

вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту

було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 13, ч.ч.

1-3 ст. 179, ст.ст. 317, 319, 327, 349, 760 Цивільного кодексу України, п.п. 1,

5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",

ст.ст. 32, 34, 36, 43, 84, п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального

кодексу України.

На

день розгляду справи у судовому засіданні письмові відзиви на касаційну скаргу

від СПД-ФО ОСОБА_2., Управління та Міськради не надійшли, разом з тим згідно

ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України відсутність

відзиву на касаційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду судового

рішення, що оскаржується.

Присутній

у судовому засіданні СПД-ФО ОСОБА_2. щодо доводів скаржника заперечував,

вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу СПД-ФО

ОСОБА_1. залишити без задоволення, а оскаржену постанову -без змін.

Розглянувши

матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,

суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних

обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та

процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла

до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як

встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи,

рішенням Міськради від 25.09.00 № 307 "Про передачу житлового фонду колони

"Б" у комунальну власність", ВАТ "Азовмаш" було

запропоновано спільно з підприємством "Азовмашбуд" підготувати та передати

документацію щодо колони "Б" державному житлово-комунальному

підприємству по ремонту та експлуатації житлового фонду Іллічівського району

для проведення комплексу робіт по прийому житлового фонду до комунальної

власності.

Також,

встановлено, що рішенням Міськради від 28.09.00 № 768 було затверджено рішення

виконкому Міськради від 25.09.00 № 307 "Про передачу житлового фонду

колони "Б" у комунальну власність".

Матеріалами

справи підтверджено, що будівлі по АДРЕСА_1 належать до об'єктів комунальної власності,

даний факт сторонами у попередніх судових інстанціях не заперечувався.

При

вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що

рішенням виконавчого комітету Міськради від 19.11.03

№

496/5 СПД-ФО ОСОБА_1. було дозволено проведення проектно-вишукувальних робіт на

земельній ділянці площею 747 м2, кадастровий номер

1412300000:03:006:0076, для будівництва продовольчого магазину у комплексі з

кафе поАДРЕСА_1. Зокрема, встановлено, що у п. 1 вказаного рішення визначено,

що Маріупольське міське управління земельних ресурсів повинно оформити і видати

протягом двох місяців після звернення приватного підприємця договір тимчасового

резервування земельної ділянки по вказаній адресі.

Також,

встановлено, що рішенням Міськради від 15.12.05 № 1732

СПД-ФО

ОСОБА_1.було затверджено проект землеустрою по відводу та надання з земель

запасу у оренду строком на 10 років земельної ділянки (1412300000:03:006:0076)

площею 0,0747 га для роздрібної торгівлі в неспеціалізованому магазині з

перевагою продовольчого асортименту та діяльності кафе поАДРЕСА_1. При цьому,

встановлено, що у п. 2.4 такого рішення визначено початок будівництва об'єкту

не пізніше двох років з дня прийняття цього рішення та закінчення будівництва у

строк, який не перевищує одного календарного року після закінчення нормативного

строку будівництва.

Разом

з тим, попередніми судовими інстанціями встановлено, що 26.04.06 між СПД-ФО

ОСОБА_1. (Орендар) та Міськрадою (Орендодавець) було укладено договір оренди

земельної ділянки, за яким Орендодавець надав, а Орендатор прийняв в строкове

платне користування земельну ділянку, площею 0,0747га, яка знаходиться по

АДРЕСА_1. Водночас, встановлено, що 12.05.06 на виконання умов зазначеного

договору був складений акт прийому-передачі об'єкту оренди.

Вирішуючи

спір попередні судові інстанції встановили, що у акті вибору земельної ділянки

для будівництва магазину СПД-ФО ОСОБА_1. зазначено, що земельна ділянка площею

0,0747 га знаходиться в Іллічівському районі по АДРЕСА_1, ділянка, яка

відведена вільна та на ній не розміщені будівлі та споруди. Проте, судами

зазначено, що у цьому акті відсутня дата його складання.

Крім

того, встановлено, що в ситуаційному плані також зазначена адреса земельної

ділянки для будівництва магазину по АДРЕСА_1 у Іллічівськом районі, а у

кадастровому плані земельної ділянки по АДРЕСА_1 зазначено, що на земельній

ділянці знаходяться руїни площа яких 0,0059 га. Також, судами встановлено, що

стосовно знаходження за вказаною адресою руїн зазначено у висновку № 591 від

14.10.05 Маріупольського міського управління земельних ресурсів.

Водночас,

судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у висновку № 10 від

10.02.05 по вибору (відведенню) земельної ділянки під будівництво зазначено, що

територія (АДРЕСА_1) вільна від будівель.

На

підставі наданих сторонами доказів у справі попередніми судовими інстанціями

встановлено, що у акті обстеження земельної ділянки № 29-11/ж від 29.11.07,

який складено спеціалістом Маріупольського відділу з використанням та охороною

земель за результатами обстеження встановлено, що гр.ОСОБА_2. самовільно зайняв

земельну ділянку площею 118,25 м2 із земель житлової та громадської

забудівель, наданих у користування

СПД-ФО

ОСОБА_1. згідно з договором оренди від 12.05.06, на самовільно зайнятій земельній

ділянці гр.ОСОБА_2. ведуться будівельні роботи на місті зруйнованого будинку №

32.

Разом

з тим, встановлено, що актом прийому-передачі відомчого житлового фонду у

комунальну власність від 07.08.06 комісія провела обстеження житлого будинку по

АДРЕСА_1, який є безхазяйним, та визначила: рік введення будинку у експлуатацію

-1897, матеріали стін -цегла, покрівлі -шифер, об'єм будівлі 860 м3,

є водорозбірна колонка, електроосвітлення. При цьому, встановлена остаточна

вартість будинку -

14

793,00 грн., а знос будівлі складає 76%.

Також,

судовими інстанціями встановлено, що рішенням виконкому Міськради від 16.05.07

№ 144/3 житловий будинок АДРЕСА_1був переведений в нежитлове приміщення, а

24.12.07 територіальна громада в особі Міськради отримала свідоцтво на право

власності на нерухоме майно -нежитлову будівлю, яка розташована за вказаною

адресою.

При

цьому, місцевим та апеляційним судами встановлено, що з технічного паспорту на

будівлю розташовану за адресою по АДРЕСА_1, який виготовлено станом на листопад

2005 року, вбачається, що за вказаною адресою розташована будівля 1897 року,

яка належить Міськраді.

Матеріали

справи свідчать, що 15.10.07 між СПД-ФО ОСОБА_2. та Управлінням були укладені

два договори: купівлі-продажу свідоцтва на право довгострокової оренди

нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, загальною площею 192,3 м2

та на довгострокову оренду нежитлового приміщення, що знаходиться за вказаною

адресою.

Так,

встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу свідоцтва на право

довгострокової оренди нежитлового приміщення згідно заяви претендента

Управління продало, а СПД-ФО ОСОБА_2. купив свідоцтво на право оренди

нежитлового окремо стоячого приміщення загальною площею 192,30 м2,

яке розташоване на АДРЕСА_1, літ. А-1, прим. 1 (кімн. 1, 2, 3), прим. 2

(кімн.1, 2, 3), прим. 3 (кімн. 1, 2, 3), прим. 4 (кімн. 1, 2, 3), прим. 5

(кімн. 1, 2), прим. 6 (кімн. 1, 2), прим. 7 (кімн. 1, 2), прим. 8 (кімн. 1, 2).

Крім

того, встановлено, що відповідно до договору на довгострокову оренду

нежитлового приміщення Управління передало, а СПД-ФО ОСОБА_2. прийняв у

строкове платне користування окремо стояче нежитлове приміщення, загальною

площею 192,30 м2, розташоване за адресою: м.Маріуполь, АДРЕСА_1 на

земельній ділянці, яка знаходиться у розпорядженні Міськради, а саме: літ. А-1,

приміщення № 1 (кімн. 1, 2, 3), приміщення № 2 (кімн. 1, 2, 3), приміщення № 3

(кімн.1,2,3), приміщення № 4 (кімн. 1, 2, 3), приміщення № 5 (кімн. 1, 2),

приміщення № 6 (кімн. 1, 2), приміщення № 7 (кімн. 1, 2), приміщення № 8 (кімн.

1, 2), для використання під виставку переробної деревини.

При

цьому, встановлено, що в акті № 5321 від 28.12.07 прийому-передачі нежитлового

помешкання у будинку АДРЕСА_1зазначено, що технічний стан помешкання

задовільний.

Вирішуючи

спір, попередні судові інстанції встановили, що на підставі вказаних договорів

СПД-ФО ОСОБА_2. 29.12.07 звернувся до Управління з заявою на дозвіл проведення

ремонту та реконструкції об'єкту оренди, та у відповідь отримав листа

Управління від 11.01.08 яким його було повідомлено про те, що Управління не

заперечує проти проведення ремонту та реконструкції будівлі за умови узгодження

цих робіт з управлінням архітектури та містобудування, балансоутримувачем, без

подальшого відшкодування витрат.

Матеріали

справи свідчать, що під час перегляду справи апеляційним судом на вимогу

судової колегії міським комунальним підприємством "Маріупольське бюро

технічної інвентаризації" була надана копія технічного паспорту на будівлю

розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а саме генеральний план (схема) з будівлями

по АДРЕСА_1, поверховий план на будівлю літ. А-1 АДРЕСА_1, експлікація

внутрішніх площ до плану житлової будівлі літ. А-1 по АДРЕСА_1, які датовані

20.07.89, на підставі яких суд встановив, що на земельній ділянці розташована

будівля в якій 8 однокімнатних жилих квартир.

Також,

на підставі довідки від 05.05.08 № 602 житлово-комунального підприємства по

ремонту та експлуатації житлового фонду Іллічівського району м.Маріуполя

попередньою судовою інстанцією встановлено, що на житловому масиві колона

"Б" в одноповерховому будинку домоволодінняАДРЕСА_1, мають постійну

реєстрацію та проживають чотири родини: кв. № 3 - ОСОБА_3., кв. № 4 -ОСОБА_4.,

кв. № 5 -ОСОБА_5., кв. № 6 -ОСОБА_6. У домоволодінні АДРЕСА_1 проживав

ОСОБА_7., одинокий, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у даний час за цією адресою ніхто

не зареєстрований.

Крім

того, згідно листа Управління № 04-4/705 від 21.05.08 встановлено, що нежитлове

приміщення, яке знаходиться за адресою: 

АДРЕСА_1, входить у склад міської комунальної власності та балансоутримувачем

цього нежитлового приміщення є житлово-комунальне підприємство Іллічівського

району.

Водночас,

судами встановлено, що згідно технічного паспорту на громадський будинок та

плану земельної ділянки, що є додатком до інвентаризаційної справи бюро

технічної інвентаризації житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 обліковується БТІ

як об'єкт нерухомого майна, що займає площу 1 212 м2, з них під

будинком та господарськими будівлями -315,7 м2, під двором -897 м2.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 13

Конституції України та ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує

рівний захист усіх суб'єктів права власності.

Статтею

41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти,

користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути

протиправно позбавлений права власності.

Також,

колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно

до ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння,

користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується,

розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого

майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно

ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому

числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що

є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та

утворені нею органи місцевого самоврядування.

За

змістом ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"

територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право

комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого

самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до

закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження

об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові

операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або

тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду,

продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього

відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування

об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Як

встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи,

згідно п.п. 1.1, 1.8, 2.1 Положення про управління міського майна

Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням від 31.10.06 за № 5/6-769,

Управління є виконавчим органом міської ради, юридичною особою, яка від свого

імені та в інтересах територіальної громади здійснює повноваження по володінню,

використанню та розпорядженню об'єктами комунальної власності.

Таким

чином, Управління міського майна Маріупольської міської ради є уповноваженим

органом, який від імені власника, має право розпорядитися нерухомим майном, яке

належить до комунальної власності.

Згідно

приписів ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України якщо житловий будинок, будівля

або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування то у разі їх

відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної

ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх

обслуговування.

Висновки

суду першої інстанції про відсутність частини будівлі -приміщень 1, 2, 7, 8

(які перелічені в договорі оренди), як речі матеріального світу, щодо якої

можуть виникати цивільні права та обов'язки та позбавляє можливості взагалі

укласти щодо неї договір оренди, є помилковими, оскільки, як свідчать матеріали

справи, будівля за адресою АДРЕСА_1 як об'єкт нерухомості зареєстрований БТІ і

є власністю територіальної громади в особі Міськради, про що свідчить, зокрема,

свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 24.12.07 та технічний

паспорт на будівлю.

При

цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те,

що матеріалами справи не доведено факт припинення права власності на вказане

майно в порядку, визначеному ч. 2 ст. 349 Цивільного кодексу Украхни, у зв'язку

з його знищенням (руйнуванням).

Щодо

доводів скаржника про те, що СПД-ФО ОСОБА_2. своїми діями порушує його права на

користування земельною ділянкою наданою їй у користування на підставі договору

оренди земельної ділянки (за адресою пр-т. Ілліча, 30 у м.Маріуполі), колегія

суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Як

встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до рішення

виконавчого комітету Міськради від 19.11.03 № 496/5

СПД-ФО

ОСОБА_1. було дозволено проведення проектно-вишукувальних робіт для будівництва

продовольчого магазину у комплексі з кафе поАДРЕСА_1, тобто цим рішенням

дозволу на відведення земельної ділянки за рахунок будівлі та двору за адресою

пр-т.Ілліча, 32 (за якою розташоване орендоване приміщення) Міськрадою

СПД-ФО ОСОБА_1. не надавалось.

При

цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що

відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні

особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта

підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду саме

за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом

інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на

запобігання правопорушенням.

Офіційне

тлумачення поняття "охоронюванй законом інтерес" наведено у п. 1

резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 №

18-рп/2004, та визначено як прагнення до користування конкретним матеріальним

та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і

прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є

самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою

задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції

і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності,

розумності та іншим загальноправовим засадам.

За

змістом ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний

судом недійсним, зокрема, у випадку, якщо його дійсність на підставах,

встановлених законом, заперечує заінтересована особа (не сторона договору).

Правовий

аналіз матеріалів справи свідчить, що звертаючись з позовом у даній справі

СПД-ФО ОСОБА_1. зазначала про те, що оскаржені договори порушують її право на

користування земельною ділянкою, оскільки передане в оренду приміщення

розташоване на земельній ділянці, яка раніше була передана їй у користування.

Разом

з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що під

час розгляду справи попередніми судовими інстанціями

СПД-ФО

ОСОБА_1. не було в установленому законом порядку доведено зазначений факт, оскільки

в договорі на оренду земельної ділянки та договорі на оренду приміщення

фактично зазначено різні адреси (різні номери будинків).

Враховуючи

викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що

наведені СПД-ФО ОСОБА_1. обґрунтування не відповідають наведеному визначенню та

критеріям охоронюваного законом інтересу, а тому вказаним підприємцем фактично

без належних правових підстав заявлено позов про визнання недійсними договорів,

стороною яких вона не є.

Таким

чином, з урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин

справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи,

викладені СПД-ФО ОСОБА_1. в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки

вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам

закону.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в

касаційній скарзі стверджує факт порушення судом не лише норм матеріального та

процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але

оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про

встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім

переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної

інстанції.

Колегія

суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги

ст.

1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що

перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною

інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється

застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального

права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені

ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу

одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З

врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення

обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального

кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції,

колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про

неможливість задоволення касаційної скарги.

На

підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,

що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що

мають значення для справи, надано їм належну відповідну правову оцінку та

винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що

дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну

скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1б/н від

17.06.08 залишити без задоволення.

Постанову

від 02.06.08 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 32/6пд

господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий

Є.Першиков

судді:

Т.Данилова

  І.Ходаківська