Постанова

від 16.05.2012 по справі 2а-1670/7080/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2012 р. Справа № 2а-1670/7080/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2011р. по справі № 2а-1670/7080/11

за позовом Приватного підприємства "СОІ"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство " СОІ "(далі - позивач, ПП "СОІ") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 лютого 2011 року № 0001062301/328, № 0001052301/329 та № 0031991702/330.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 року позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 18 лютого 2011 року № 0001062301/328 та № 0001052301/329.

Стягнуто з державного бюджету України на користь ПП "СОІ" витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 гривень 40 копійок.

В апеляційній скарзі Кременчуцька ОДПІ просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скаржник вважає, що приймаючи зазначену постанову, суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, постанова по справі прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: не враховано приписи ст. 9, 86, 159 КАС України, ст.3, 4, 8, 9, 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», ст. 11 Наказу Міністерства юстиції України №128/2568 від 20.02.1998р. «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні».

Крім того, відповідач зазначив, що за даними податкової звітності ТОВ "Іншторм", у останнього відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, що унеможливлює виконання таким контрагентом зобов'язань з поставки товарно-матеріальних цінностей. Відносно ПП "Авто-СВ-2009" наявний вирок щодо попереднього директора підприємства, відповідно до якого його обвинувачено у здійсненні фіктивного підприємства, а також не надано первинних доказів, що унеможливило підтвердження умов поставки. Також, додав, що на підтвердження договорів, укладених з ТОВ "Вибор-СК" та ПП "АВТО-ТРЕЙД-2009" не надано доказів перевезення та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. У зв'язку з викладеним, наголошував на непідтвердженості договорів, що були укладені між позивачем та вказаними спірними контрагентами.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу згідно п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження.

Під час апеляційного розгляду справи судом замінено відповідача з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію у Полтавській області Державної податкової служби на підставі постанови Кабінету Міністрів України та витягу з Єдиного Державного реєстру України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що з 27.12.2010 по 25.01.2011 Кременчуцькою ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, в ході якої встановлено порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 47331,00 грн., у тому числі: за 2 квартал 2008 року в сумі 1413,00 грн., за 4 квартал 2008 року в сумі 6256,00 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 35974,00 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 2579,00 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 1109,00 грн. та завищено податок на прибуток на суму 6232,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року в сумі 620,00 грн., за 3 квартал 2008 року в сумі 1141,00 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 1377,00 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 1914,00 грн., за 4 квартал 2009 року в сумі 271,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 909,00 грн., а також підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 32634,00 грн., у тому числі: за лютий 2009 року в сумі 13,00 грн., за вересень 2009 року в сумі 27199,00 грн.

За результатами перевірки складено акт № 426/23-209/30661681 від 01.02.2011, на підставі висновків якого Кременчуцькою ОДПІ 18 лютого 2011 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001052301/329, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 51374,00 грн., в тому числі 41099,00 грн. - за основним платежем, 10275,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкція) та № 0001062301/328, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 40790,00 грн., в тому числі 32634,00 грн. - за основним платежем, 8159,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ПП «СОІ» та недоведеності відповідачем правомірності винесених оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки Кременчуцької ОДПІ, викладені в акті перевірки, зроблені за правовідносинами позивача з контрагентами ПП"АВТО-СВ-2009", ПП "АВТО-ТРЕЙД", ТОВ "Іншторм" та ТОВ "Вибор-К".

Щодо порушення позивачем Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість" колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що податковим органом було встановлено вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку про відсутність права у позивача на формування валових витрат та податкового кредиту.

Як свідчать матеріали справи, що в перевіряємому періоді ПП «СОІ» мало взаємовідносини з ПП "АВТО-СВ-2009" на підставі укладеного договору № 4Т від 01.09.2009 року, відповідно до якого Довіритель доручає Повіреному від свого імені та за рахунок Довірителя знайти вантажоперевізника та організувати перевезення сільгосппродукції, мінеральних добрив та іншого можливого Товару на умовах часткової або повної передплати або оплати по факту виконання перевезення. Кількість, якість роботи Повіреного та суми його винагороди визначаються та фіксуються актами, що є невід'ємною частиною даного договору. Довіритель оплачує винагороду повіреному з розрахунку 2% від загальної суми вартості організації перевезення, винагороди Повіреного та самої перевозки.

На підтвердження виконання цього договору позивачем надано рахунок-фактури № 09/09-1 від 09 вересня 2009 року, платіжне доручення № 74 від 09 вересня 2009 року, податкова накладна та Акт виконаних робіт № 1 від 16 вересня 2009 року на загальну суму наданих послуг у розмірі 6200,00 грн. з урахуванням зазначених умов договору.

Також матеріалами справи встановлено, що в перевіряємому періоді ПП «СОІ» мало взаємовідносини з ПП "АВТО-ТРЕЙД" на підставі укладеного договору № 16Т від 20.04.2010 року, відповідно до якого Довіритель доручає Повіреному від свого імені та за рахунок Довірителя знайти вантажоперевізника та організувати перевезення Товару на умовах часткової або повної передплати або оплати по факту виконання перевезення. Кількість, якість роботи Повіреного та суми його винагороди визначаються та фіксуються актами, що є невід'ємною частиною даного договору. Довіритель оплачує винагороду повіреному з розрахунку 2% від загальної суми вартості організації перевезення, винагороди Повіреного та самого перевезення.

На підтвердження виконання цього договору позивачем надано рахунок-фактури № 270401 від 27 квітня 2010 року, платіжне доручення № 30 від 29 квітня 2010 року, податкова накладна № 270401 від 27 квітня 2010 року та Акт виконаних робіт № 1 від 27 квітня 2010 року на загальну суму наданих послуг у розмірі 5098,80 грн. з урахуванням зазначених умов договору.

Матеріалами справи також встановлено, що в перевіряємому періоді ПП "СОІ" мало взаємовідносини з ТОВ "Іншторм"на підставі укладеного договору поставки нафтопродуктів № 3108-2009 від 31.08.2009 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому Товар у відповідності до умов Договору та додатковими угодами.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даним договором позивачем надано належним чином оформлені та завірені копії наступних документів: платіжні доручення № 73 від 01.09.2009 та № 75 від 09.09.2009, рахунок-фактура № СФ01-09/01 від 01.09.2009, видаткові накладні № РН01-09/01 від 08.09.2009 та № РН09-09/02 від 16.09.2009, податкова накладна № 31 від 03.09.2009, товарно-транспортні накладні БЗС № 08-09-09/2 від 08.09.2009, БЗС № 16-09-09/1 від 16.09.2009, акти приймання-передачі від 08.09.2009 та 16.09.2009, що визначені як невід'ємні частини вказаного вище генерального договору та сторонами визначені як додаткові домовленості, а також виписка з особового рахунку на підтвердження оплати придбаного товару з відмітками банківської установи.

Матеріли справи також свідчать, що в перевіряємому періоді ПП "СОІ" мало взаємовідносини з ТОВ "Вибор-К", на підставі договору № 1 від 15.01.2010 року, відповідно до якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити наступний Товар: нафтопродукти у асортименті (бітум, мазут, газ, бензин). Загальна сума договору буде визначено згідно виставлених рахунків.

На підтвердження вказаного договору позивачем надано належним чином оформлені та завірені копії наступних документів: рахунки № 1 від 15.01.2010, № 1 від 21.01.2010, податкова накладна № 1 від 18.01.2010, платіжні доручення № 1 від 18.01.2010 та № 2 від 20.01.2010, акт приймання-передачі від 21.01.2010, що визначений як невід'ємна частина вказаного вище договору (т.1, а.с. 46-50). Відповідно до письмових пояснень представника позивача придбаний 21.01.2010 у даного контрагента Товар (бітум кусковий) того ж дня був поставлений ТОВ "Дайвер", що підтверджується товарно-транспортною накладною БЗС № 21-01-10/2, генеральним договором поставки нафтопродуктів № 1501-2010 від 15.01.2010, рахунком № 1501 від 15.01.2010, податковою накладною № 2101 від 21.01.2010 та іншими доданими доказами, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, відповідно до положень підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до відомостей офіційного сайту ДПА України постачальники позивача на час вчинення господарських операцій зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, про що позивачем наданий відповідний витяг з єдиного реєстру платників податку на додану вартість ДПА України.

Відповідно до положень підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна, згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не підлягають, відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п.5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно із приписами п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку, що копії податкових накладних, на підставі яких сформовано валові витрати та податковий кредит за перевіряє мий період, відповідають вимогам чинного законодавства і видані платниками податку на додану вартість, зареєстрованими, на дату вчинення операцій, у встановленому законодавством порядку. Крім того, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що позивачем податковий кредит та валові витрати сформовані тільки по тим господарським операціям, які підтверджуються первинними документами, оформленими з урахуванням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Між тим, колегії суддів зазначає, що позивачем не доведено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту по правовідносинам позивача з контрагентами ПП"АВТО-СВ-2009" та ПП "АВТО-ТРЕЙД", ТОВ "Іншторм" та ТОВ "Вибор-К", оскільки не підтверджено первинними документами, оформленими належним чином відповідно до норм діючого законодавства, реальність здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.99 р. № 996-ХІУ (зі змінами та доповненнями) підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст.З цього ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.()9р. № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями).

Так, матеріалами справи встановлено, що для підтвердження взаємовідносин позивача з контрагентами ПП"АВТО-СВ-2009", ПП "АВТО-ТРЕЙД", ТОВ "Іншторм" та ТОВ "Вибор-К", Кременчуцькою ОДПІ були направлені запити до податкових інспекцій, в яких обліковуються підприємства - контрагенти ПП "СОІ".

Проте, станом на дату складання акту перевірки підприємства позивача відповіді не було отримано.

Згідно даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено, що місцезнаходження ПП"АВТО-СВ-2009", ПП "АВТО-ТРЕЙД", ТОВ "Іншторм" та ТОВ "Вибор-К" не встановлено. Основні фонди та працівники на зазначених підприємствах відсутні.

Крім того, колегія суддів відмічає, що ні на перевірку, ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження позивачем не було надано додаткові угоди до договору, укладеного між ПП «СОІ» та ТОВ «Іншторм», у зв'язку з чим неможливо підтвердити умови поставки товару. Також не надано товаросупроводжувальні документи, які б підтвердили фактичне надання послуг з відвантаження та транспортування товару, зокрема товарно-транспортні накладні, дорожні листи, талони замовника

Також, з матеріалів справи вбачається, що директору ПП «СОІ» надсилався запит №1 від 21.01.2011р. щодо надання пояснень та підтверджуючих документів стосовно придбання дизпалива у ТОВ «Іншторм», бітуму у ТОВ «Вибор-К» та послуг у ПП «АВТО-ТРЕЙД-2009» і ПП «АВТО-СВ-2009». Проте, відповіді отримано не було.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що надані позивачем первинні документи, зокрема, товарно-транспортні накладні по господарським операціям з контрагентами ТОВ «Іншторм» та ТОВ «Вибор-К», складені з порушенням Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, (надалі -Інструкція № 281/171/578/155).

Зазначений порядок є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пунктом 5.4.1 Інструкції № 281/171/578/155 встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Згідно п. 6.1 Інструкції на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною. Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації).

Відповідно до п.6.2 Інструкції дизельне паливо різних видів (залежно від масової частки сірки) повинно зберігатися в окремих резервуарах.

Відповідно до умов Інструкції перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997р. № 363.

Типовою формою єдиної первинної транспортної документації є товарно-транспортна накладна, затверджена спільним наказом № 488/346 Міністерства транспорту України та Мінстату України від 29.12.1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Відповідно до п.2 даного наказу ведення типових форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Згідно статті 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 із змінами та доповненнями (далі Правила перевезення) визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Підпунктом 11.5. Правил перевезення передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник 4 засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Підпунктом 11.7. Правил перевезення передбачено, що перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземплярі-засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Крім того, підпунктом 10.5. Правил перевезення передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

Надані позивачем товарно-транспортні накладні на перевезення нафтопродуктів не є належним доказом в підтвердження перевезення нафтопродуктів, оскільки єдиною первинною транспортною документацією є товарно-транспортна накладна, затверджена спільним наказом № 488/346 Міністерства транспорту України та Мінстату України від 29.12.1995 р. "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Відповідно до п.2 даного наказу ведення типових форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Отже, судова колегія зауважує, що позивачем не надано первинних документів в підтвердження фактичного здійснення господарської операції позивача з ТОВ «Іншторм» та ТОВ «Вибор-К», товарно-транспортних накладних за формою №1-ТТН (нафтопродукти), відповідних журналів обліку надходження нафтопродуктів, актів приймання товару від ТОВ «Іншторм» та ТОВ «Вибор-К», а також доказів руху зазначеного товару по бухгалтерському обліку підприємства.

Надані позивачем первинні бухгалтерські документи про використання в господарській діяльності нафтопродуктів, не підтверджують, що господарські операції з подальшої реалізації нафтопродуктів відбувалися саме з товаром, який був придбаний у ТОВ «Іншторм» та ТОВ «Вибор-К».

Наявність у покупця належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними. Відсутність доказів реального вчинення господарської операції виключає правомірність визначення платником валових витрат та податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Стосовно порушень позивачем Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" колегія суддів зазначає наступне.

Перевіркою повноти визначення податку з доходів фізичних осіб за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р. встановлено його-заниження на загальну суму 117,53 грн.

З матеріалів справи вбачається, що підприємством позивача протягом перевіряємого періоду нараховувались послуги мобільного зв'язку, а саме підзвітною особою - директором підприємства Соловченком О.І. придбавались електронні ваучери мобільного зв'язку.

Разом з тим, послуги мобільного зв'язку нараховувались в періодах, в яких фінансово-господарська діяльність не здійснювалась, заробітна плата не нараховувалась, і пов'язаність послуг мобільного зв'язку з фінансово-господарською діяльністю підприємства не підтверджена належним чином оформленими доказами, зокрема, договорами з операторами мобільного зв'язку, роздруківками мобільного зв'язку тощо. Крім того, до звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, додані документи, що не в повному обсязі підтверджують витрату коштів, загальна сума яких становить 666,00 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком відповідача, що витрати на послуги мобільного зв'язку не підлягають включення до складу валових витрат на підставі пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" і кошти, видані під звіт підзвітним особам, вважаються сумами, виданими під звіт і не повернутими повністю, і є додатковим доходом працівника, а тому повинні оподатковуватись податком з доходів фізичних осіб.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-1V "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що дохід - сума будь - яких коштів, вартість матеріального або нематеріального майна, інших активів, що мають цінність.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 зазначеного Закону податковий агент- юридична особа або фізична особа, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу про оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам, відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп. 4.2.15 п.4.2 ст.4 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного оподаткованого доходу включаються суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

Пунктом 3.4 статті 3 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що при нарахуванні доходів у будь-яких не грошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою К=100 / (100-Сп), де Сп -ставка податку, встановлена для-таких доходів на момент такого нарахування. Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни, збільшеної на суму: податку на додану вартість, якщо особа, яка здійснює таке нарахування, є платником податку на додану вартість, акцизного збору, якщо надається підакцизний товар. У такому ж порядку визначається об'єкт оподаткування для сум надміру витрачених коштів, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих у встановлений строк.

Підпунктом 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого п.п.9.10.3 п.9.10 ст.9 є особа, що надала такі суми.

Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку: б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт. Якщо платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що надала такі кошти, то така сума податку утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу під час проведення остаточного розрахунку, а при недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до складу податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного податкового року.

Якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту. Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту. Якщо у майбутніх податкових періодах платник податку повертає суму надміру витрачених коштів або вона стягується з такого платника податку за рішенням суду, перерахунок податкових зобов'язань такого платника податку не здійснюється, а сума штрафу не відшкодовується ( пп. 9.10.3 п. 9.10 ст.9 Закону).

Відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст.8 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку , відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій , покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу ( пп. 20.3.2 п.20.3 ст.20 зазначеного Закону).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач дійшов вірного висновку про порушення позивачем п.п. "а" п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та правомірно донарахував позивачу податок з доходів фізичних осіб на загальну суму -117,53 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дійшов вірних юридичних висновків, а суд першої інстанції при прийнятті рішення не дотримався положення ст. 7 та ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в частині прийняття рішення за наслідками всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2011р. по справі № 2а-1670/7080/11 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Приватного підприємства "СОІ" відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А. Судді (підпис) (підпис) Сіренко О.І. Любчич Л.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Спаскін О.А.