Ухвала
від 25.11.2014 по справі 2а-1670/7080/11
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/42950/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "СОІ" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 у справі № 2а-1670/7080/11

за позовом Приватного підприємства "СОІ"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2011 року Підприємство звернулося до суду з позовом, з урахуванням уточнень, до Державної податкової інспекції, в якому заявлено вимоги визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 18.02.2011 № 0001062301/328 та № 0001052301/329 про сплату збільшеної суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 40 793,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 51 374,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач послався на те, що висновки державного податкового органу про допущені з боку Підприємства порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого було ухвалено оспорювані податкові повідомлення - рішення, є безпідставними, оскільки факт придбання позивачем товару, фактичні обсяги відвантаженої продукції та розмір сплачених за неї грошових сум суб'єкт владних повноважень не оспорює, а лише вказує на відсутність документального підтвердження щодо відвантаження продукції на користь контрагентів та відсутність трудових ресурсів у інших, незважаючи на те, що формування платниками податків своїх даних податкового обліку здійснюється на підставі первинних документів, які були надані перевіряючим під час перевірки.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 позов задоволено в повному обсязі, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податні вимоги Підприємства задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, Підприємство до Вищого адміністративного суду України подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду, враховуючи клопотання про заміну відповідача на правонаступника згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію у Полтавській області Державної податкової служби на його правонаступника - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення Державна податкова інспекція прийняла на підставі акта від 01.02.2011 про результати планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, у ході якої встановлено порушення останнім пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств " (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94 -ВР) та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ за вказаний період.

З позиції контролюючого органу порушення позивачем положень вказаних Законів полягало у відсутності підстав для віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум з придбання товарів та послуг у контрагентів (ТОВ "Іншторм", ПП "Авто-СВ-2009", ТОВ "Вибор-К", ТОВ "АВТО-ТРЕЙД-2009"), місцезнаходження яких не встановлено, у яких відсутні необхідні матеріально - технічні умови для здійснення відповідної господарської діяльності, одні з яких не декларують свої податкові зобов'язання, а інші платники податків декларують нульові чи мінімальні показники податкових зобов'язань. Також як на обставини, що свідчать про відсутності підстав у позивача для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та збільшення сум валових витрат, державний орган послався на відсутність у позивача додаткової угоди до договору поставки нафтопродуктів ТОВ "Іншторм", якою (додатковою угодою) мала бути передбачена умова поставки товару, та відсутність документів, що підтверджують фактичне відвантаження товару, придбаного у ТОВ "Іншторм"; наявність порушеної кримінальної справи відносно ПП "Авто-СВ-2009" по факту фіктивного підприємництва; відсутність товаросупроводжувальних документів щодо підтвердження фактичного надання послуг ПП "Авто-СВ-2009", ТОВ "АВТО-ТРЕЙД-2009" у межах договорів доручення з організації транспортного перевезення придбаного позивачем товару (ПММ) у ТОВ "Іншторм", ТОВ "Вибор-К".

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Із наведеного випливає, що платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі і по сплаті податкових зобов'язань до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Аналогічні вимоги відносно витрат, які мають бути здійснювані саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, містить і Закон № 334/94 -ВР.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного вище Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, як вже було зазначено, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції вирішуючи спір виходив з того, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було враховано додаткові пояснення представника позивача щодо взятих ПП "Авто-СВ-2009" у якості повіреного зобов'язань у межах укладених з позивачем договорів доручень від 01.09.2009 № 4 Т, від 20.04.2010 № 16 Т знайти вантажоперевізника та організувати перевезення товару за замовленням позивача (довірителя). Зокрема, у квітні, вересні 2009 року ПП "Авто-СВ-2009" було здійснено організацію перевезень по маршруту Кременчук - Донецьк - Кременчук, з залученням до перевезення транспортної організації ПП "Екмітранс". Товар підлягав перевезенню до м. Донецьк та м. Кременчук за замовленнями фактичних покупців товару (ТОВ "Фатіма", ПП "ТК "ВіМ", ТОВ "Дайвер"), придбаного позивачем у ТОВ "Іншторм", ТОВ "Вибор-К" з метою наступного продажу, що підтверджено долученим до матеріалів справи копіями генеральних договорів, укладеними між позивачем та ТОВ "Фатіма", ПП "ТК "ВіМ", ТОВ "Дайвер", актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, видатковими накладними, рахунками, податковими накладними, платіжними документами та виписками по особовому рахунку позивача (т. 1, а.с. 25-33, а.с. 37-46, а.с. 73-86).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договором поставки нафтопродуктів від 31.08.2009 № 3108-2009, укладеного між позивачем та ТОВ "Іншторм", судом першої інстанції було досліджено надані позивачем належним чином оформлені та завірені копії наступних документів: платіжні доручення від 01.09.2009 № 73 та від 09.09.2009 № 75, рахунок-фактура від 01.09.2009№ СФ01-09/01, видаткові накладні від 08.09.2009 № РН01-09/01 та від 16.09.2009 № РН09-09/02, податкова накладна від 03.09.2009 № 31, товаро-транспортні накладні від 08.09.2009 БЗС № 08-09-09/2, від 16.09.2009 БЗС № 16-09-09/1, акти приймання-передачі від 08.09.2009 та 16.09.2009, що визначені як невід'ємні частини вказаного вище генерального договору та сторонами визначені як додаткові домовленості, а також виписка з особового рахунку на підтвердження оплати придбаного товару з відмітками банківської установи(т. 1, а.с. 96-104, т.2 а.с. 48).

На підтвердження реальності договору від 15.01.2010 № 1, укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ "Вибор-К" (продавець), та відповідно до якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти у асортименті (бітум, мазут, газ, бензин), судом першої інстанції було досліджено та враховано надані позивачем належним чином оформлені та завірені копії наступних документів: рахунки від 15.01.2010 № 1, від 21.01.2010 № 1, податкова накладна від 18.01.2010№ 1, платіжні доручення від 18.01.2010 № 1 та від 20.01.2010 № 2, акт приймання-передачі від 21.01.2010, що визначений як невід'ємна частина вказаного вище договору (т. 1, а.с. 46-50), пояснення представника позивача про те, що придбаний 21.01.2010 у даного контрагента Товар (бітум кусковий) того ж дня був поставлений ТОВ "Дайвер", що підтверджується товаро-транспортною накладною БЗС № 21-01-10/2, генеральним договором поставки нафтопродуктів від 15.01.2010 № 1501-2010, рахунком № 1501 від 15.01.2010, податковою накладною № 2101 від 21.01.2010 та іншими доданими доказами, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи (т.1, а.с. 73, 75-86).

Транспортування товарно-матеріальних цінностей, що були придбані позивачем у одних контрагентів та поставлялись іншим, здійснювалось ПП "Екмітранс" відповідно до договору перевезення вантажу від 01.01.2009 № 01/01/09-1, у відповідності до умов якого виконавець (ПП "Екмітранс") зобов'язується доставляти автомобілем ввірені йому нафтопродукти, в подальшому вантаж, в пункти призначення, вказані у товарно-транспортних накладних, а також заявках, що можуть бути передані як в усному та і письмовому вигляді. Замовник (позивач) бере на себе виконання вантажно-розвантажувальних робіт, а також документальне оформлення вантажу, а саме: товарно-транспортної накладної, накладної на паливно-мастильні матеріали, а також інших необхідних документів (т. 2, а.с. 92-93, 95). Здійснення перевезень підтверджується наявними у матеріалах справи товаро-транспотрними накладними, а також свідоцтвами про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів, про державну повірку автоцистерни каліброваної, посвідченнями водіїв та медичними довідками (т. 1, а.с. 70-75, 80-86).

При цьому суд першої інстанції цілком обґрунтовано відхилив доводи відповідача про притягнення до кримінальної відповідальності керівництва ПП "Авто-СВ-2009" за фіктивне підприємництво з посиланням на те, що вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09.03.2011 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого п. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, гр. ОСОБА_4, тоді як договір від 01.09.2009 № 4Т з боку ПП "Авто-СВ-2009" підписаний Юрченко Ю.М., відносно якого відсутні відомості про порушення норм кримінального законодавства в частині господарської діяльності як директора ПП "Авто-СВ-2009". Крім того, не матеріалами вироку, ні відповідачем не підтверджено обставин щодо відсутності ділової мети у позивача під час вчинення господарських операцій при купівлі товарів у контрагентів, а також щодо обізнаності позивача з можливим протиправним характером дій свого контрагента за укладеним договором або підтвердження факту визнання вказаного договору німчемним. А відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надано жодних належних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладенні та виконанні вищевказаного договору взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача також не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування, як і відсутність контрагентів платника податків за місцем реєстрації, на що посилався податковий орган як на обставини, що свідчать про відсутності підстав у позивача для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та збільшення сум валових витрат.

Щодо посилання на відсутність деяких документів, визначених договором, зокрема додаткової угоди, слід зазначити, що в основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків, оскільки, як зазначалось вище, норми податкового законодавства пов'язують формування витрат та/або податкового кредиту із фактом придбання товарів чи послуг з метою використання у господарській діяльності. Тобто, вирішальне значення має не те, про що сторони домовилися, а те, що вони вчинили, тобто не зміст зобов'язання, а його фактичне виконання.

Позиція апеляційного суду про те, що надані позивачем товарно - транспортні накладні на підтвердження отримання нафтопродуктів від контрагентів ТОВ "Іншторм" та ТОВ "Вибор-К" складені з порушенням Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою наказом від 20.05.2008 № 281/171/578/155 Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, а відтак позивачем не надано первинних документі на підтвердження фактичного здійснення господарської операції, є безпідставною, оскільки як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, позивач у схемі поставки нафтопродуктів по суті здійснював посередницькі послуги, так як фактично нафтопродукти позивач не отримував, а за умовами вказаних договорів товар поставляється покупцю партіями, в кількості та за ціною, визначеними додатковими угодами на умовах: FCA станція Кагалимська Південна залізниця; EXW франко термінал ЗАТ "Укртатнафта" (виробника), EXW нафтобаза зберігання, EXW - франко термінал ЗАТ "Укртатнафта" естакада наливу (виробника), відвантаження товару здійснюється залізничним транспортом відразу кінцевим отримувачам нафтопродуктів на підставі угод, які позивач укладав із іншими суб'єктами господарювання (ТОВ "Фатіма", ПП "ТК "ВіМ", ТОВ "Дайвер"). Відповідно такі суб'єкти господарювання (ТОВ "Фатіма", ПП "ТК "ВіМ", ТОВ "Дайвер") і були фактичними вантажоотримувачами нафтопродуктів, які позивач придбавав у ТОВ "Іншторм" та ТОВ "Вибор-К". Таким чином у спірних правовідносинах позивач фактично не був отримувачем нафтопродуктів, відтак дія даного нормативного акту на нього не поширюється.

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи факт встановлення судом першої інстанції реальності господарських операцій на підставі доданих до матеріалів справи доказів, оцінка яких зроблена у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявність ділової мети щодо придбання товару/послуг у контрагентів, превалювання сутності над формою, що зумовлює лояльне ставлення до окремих недоліків в оформленні первинних документів, та презумпцію добросовісності платника податків, у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржених позивачем податкових повідомлень-рішень.

Оскільки судом першої інстанції з достатньою повнотою з'ясовано фактичні обставини справи і до них правильно застосовано норми матеріального права, а апеляційний суд, внаслідок помилкового тлумачення, неправильно застосування норми матеріального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "СОІ" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 у справі № 2а-1670/7080/11 скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 07.11.2011.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

Л.В. Ланченко

СудВищий адміністративний суд України
Дата ухвалення рішення25.11.2014
Оприлюднено30.12.2014
Номер документу42025362
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —2а-1670/7080/11

Ухвала від 23.09.2011

Адміністративне

Полтавський окружний адміністративний суд

К.Ю. Гарник

Ухвала від 18.11.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Карась О.В.

Ухвала від 23.01.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Острович С.Е.

Ухвала від 25.11.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Карась О.В.

Постанова від 16.05.2012

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Спаскін О.А.

Постанова від 07.11.2011

Адміністративне

Полтавський окружний адміністративний суд

К.Ю. Гарник

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні