Постанова

від 06.06.2012 по справі 9/302-09/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2012 р. Справа № 9/302-09/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М., суддівРогач Л.І., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства елітно-насіннєва агрофірма "Мрія" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.12.2011р. у справі№9/302-09/15 Господарського судуКиївської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Віола" доПриватного підприємства елітно-насіннєва агрофірма "Мрія" простягнення суми

за участю представників

- позивача: 1. ОСОБА_4 (довіреність від 01.11.2011р.) 2. Гинайло В.І. (директор), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віола" (далі -позивач) просило стягнути з Приватного підприємства елітно-насіннєва агрофірма "Мрія" (далі - відповідач) 180393,32 грн., з яких 99429,31 грн. основної заборгованості, 11522,90 грн. - 3 % річних, 60179,21 грн. інфляційних, та 9261,90 грн. пені, обґрунтовуючи позов тим, що відповідач не повністю здійснив розрахунок за договорами купівлі-продажу товару, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Позивачем до господарського суду була подана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просив стягнути з відповідача 403892,24 грн., з яких 215176,28 грн. заборгованості, 155699,93 грн. інфляційних втрат, 33016,03 грн. 3% річних.

Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2011р. (суддя Рябцева О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Шапран В.В., судді Кошіль В.В., Моторний О.А.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 137956,28 грн. боргу, 99190,56 грн. інфляційних втрат, 21090,30 грн. 3% річних.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та такими що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.

Відповідач не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні, та звернувсь з письмовим клопотанням про відкладення розгляду касаційної скарги, обґрунтовуючи його хворобою керівника та перебуванням свого представника у відрядженні.

Між тим, з метою забезпечення прав учасників судового процесу щодо швидкого і ефективного вирішення спорів, законодавцем скорочено Законом України від 07.07.2010 р. №2453-VI строк розгляду касаційних скарг до одного місяця. З врахуванням відсутності можливості відкладення розгляду касаційної скарги у межах строків визначених законом з належним, у зв'язку з цим, повідомленням учасників судового процесу про час та місце судового засідання, з урахуванням вимог статей 77, 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України і тієї обставини, що неявка цієї особи в засідання суду касаційної інстанції не перешкоджає перегляду справи в суді касаційної інстанції, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, правовідносини між позивачем (продавець) та Елітно-насінневою агрофірмою "Мрія" (покупець), яка змінила свою назву на Приватне підприємство елітно-насіннева агрофірма "Мрія" (відповідач) виникли на підставі укладеного 15.04.2005р. договору купівлі -продажу №15/04-05, згідно якого продавець продає, а покупець купує залізобетонні конструкції для будівництва насіннєвого заводу та складів згідно накладної (п. 1.1. договору).

31.05.2005р. між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору, відповідно до якої сторони вирішили у зв'язку із забезпеченням будівництва насіннєвого комплексу залізобетонними конструкціями, крім СОГ, які будуть поставлені до червня 2005 року, поставити замість вищеназваних конструкцій обладнання для наповнення, зважування і зашивання мішків з насінням зернових, зернобобових та олійних культур на загальну суму 405556,28 грн., включаючи ПДВ (далі -додаткова угода).

На виконання додаткової угоди позивач 22.06.2005р. передав, а відповідач прийняв обладнання для наповнення, зважування і зашивання мішків з насінням зернових, зернобобових та олійних культур на загальну суму 405556,28 грн., включаючи ПДВ, що підтверджується актом приймання -передачі від 22.06.2005р. та накладною №22/06-05 від 22.06.2005р.

Порядок розрахунків передбачений пунктом 3 договору, відповідно до якого покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на р/рахунок продавця в 6-ти місячний термін після одержання (п. 3.1 договору).

Посилаючись не неповне проведення розрахунків за договором позивач і звернувсь у суд з даним позовом.

Скасовуючи попередні судові рішення, прийняті у даній справі, та передаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказував на те, що суди, приймаючи рішення про задоволення позову, дійшли висновку про існування заборгованості відповідача перед позивачем, не дослідивши первинних бухгалтерських документів, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення, що вилучались Білоцерківським МВ ГУ МВС України в Київській області

При новому розгляді справи суди, перевіривши надані на виконання вимог ухвали суду Білоцерківським МВ ГУ МВС України в Київській області видаткові касові ордери та квитанції дійшли висновку, що вказані документи, в яких не зазначено, що підставою отримання коштів є договір купівлі-продажу №15/04-05 від 15.04.2005р. чи додаткова угода від 31.05.2005р. до нього, чи оплата за обладнання, отримане на підставі зазначеного договору, не можуть бути належними доказами, що підтверджують оплату товару, отриманого відповідачем на підставі додаткової угоди від 31.05.2005р. до договору купівлі-продажу №15/04-05 від 15.04.2005р.

Крім того, судами встановлено, що між сторонами у справі з 2003 року по 2007 рік тривали господарські відносини, серед яких, крім договору купівлі-продажу №15/04-05 від 15.04.2005р., стягнення заборгованості за яким є предметом спору у даній справі, також мали місце поставка товару від відповідача позивачу, укладення та виконання агентського договору №15/01-04 від 15.01.2004р.

Таким чином, суди дійшли висновку, що відповідач розрахувався за поставлену продукцію по додатковій угоді до договору купівлі-продажу №15/04-05 від 15.04.2005р. частково, сплативши позивачу 267600,00 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи. Відповідно сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 405556,28 грн. -267600 грн. = 137956,28 грн.

Судами встановлено, що вказане також підтверджується висновком №4198/11083/11-45 від 21.10.2011р. судово -економічної експертизи, проведеної у даній справі.

При цьому, судами враховано, що позивачем не надано належних доказів поставки відповідачу товару - СОГи на суму 77220,00 грн., оскільки книга обліку продажу товарів, запит Білоцерківської ОДПІ Київської області від 09.09.2005р. та повідомлення позивача такими доказами не є.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 655 цього кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статей 525, 526 вказаного кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 наведеного кодексу встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судами встановлено, що відповідач частково розрахувався з позивачем, сплативши йому 267600,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, і відповідач цих обставин не спростував, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про наявність правових підстав для стягнення з нього заборгованості, інфляційних втрат, та 3% річних.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з мотивами судів попередніх інстанцій щодо відхилення доводів відповідача про розрахунок ним за поставлене обладнання з позивачем товаром з посиланням на видаткові накладні і довіреності на отримання товару, оскільки зарахування як підстава припинення зобов'язання відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України може мати місце лише тоді, коли зустрічні вимоги є однорідними і щодо такого зарахування є заява сторони.

Відтак, висновки судів про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 137956,28 грн. боргу, 99190,56 грн. інфляційних втрат, 21090,30 грн. 3% річних є обґрунтованими.

Згідно приписів ст.111 5 і ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Натомість доводи, викладені в касаційній скарзі, частково зводяться до необхідності повторної оцінки доказів, що відповідно до вказаних вимог процесуального законодавства в суді касаційної інстанції не допускається.

Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідачем усно заявлялось про застосування судом строків позовної давності і суд повинен був відмовити у позові на цій підставі, не підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства елітно-насіннєва агрофірма "Мрія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011р. у справі Господарського суду Київської області №9/302-09/15 -без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

А.М. Уліцький