Ухвала

від 22.11.2007 по справі 22ц-1489/2007

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Апеляційний суд міста Севастополя

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №

22ц-1489/2007р.                                        

Головуючий у першій інстанції Дудкіна Т.М.

Категорія

18                                                         

Доповідач в апеляційній інстанції Сундуков

В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

22 листопада

2007 роху колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду

міста Севастополя в складі:

головуючого      - Клочка

В.П.,

суддів                         - Сундукова В.М.,

Володіної Л.В.,

при секретарі    - Баран М.Л.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

представника

відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в

місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, товариства з

обмеженою відповідальністю „Сінор" про стягнення суми боргу, за

апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_3 на рішення місцевого суду Ленінського

району м. Севастополя від 19 липня 2007р., -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 200 6

року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, товариства з

обмеженою відповідальністю „Сінор" про стягнення суми боргу. Уточнивши в

ході розгляду справи позовні вимоги, просив суд стягнути солідарно з

відповідачів на його користь 1500168 грн. 63 коп., із яких заборгованість за

кредитним договором та додатковою угодою до договору становить 197335 грн.,

відсотки за користування кредитними коштами у сумі 254329,36 грн., 3% річних за

порушення виконання зобов'язання у сумі 38236,79 грн., втрати від інфляції,

пеню у сумі 767130,51 грн. та штраф у сумі 29600,25 грн.

Вимоги

мотивовані тим, що позивач за договором цесії, укладеного між ним та кредитною

спілкою „Товариство взаємного кредиту", набув права вимоги щодо належного

виконання відповідачами кредитного договору №309-1к від 03 вересня 2003 року та

додаткової угоди до кредитного договору укладеного між кредитною спілкою

„Товариство взаємного кредиту" та ОСОБА_3, в якому поручителем виступило

ТОВ „Сінор" згідно вимог ст.554 ЦК

України.

Рішенням

місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 19 липня 2007р. позов

задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 та ТОВ „Сінор"

солідарно на користь ОСОБА_1 основний борг у сумі 197335 грн., відсотки за

користування коштами у сумі 62122 грн., інфляційні втрати у сумі 71040,60 грн.,

3% річних у сумі 16705,89 грн., неустойку у сумі 503109,27 грн. Вирішено

питання про судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній

скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення

про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом

норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній

скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду в частині стягнення неустойки в

сумі 503109,27 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про

відмову в задоволенні вказаних

2

позовних 

вимог,   посилаючись  на порушення судом норм матеріального права.

Судова колегія,

заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове

засідання, дослідивши матеріали справи, та обговоривши доводи апеляційних

скарг, вважає, що скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Судом

встановлено, підтверджується матеріалами справи та наданими сторонами доказами,

що 03 вересня 2003 року між Кредитною спілкою „Товариство взаємного

кредиту" та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 309-1к, предметом

якого було надання останній кредиту у сумі 189300 грн. на строк 12 місяців з

виплатою щомісячних відсотків у розмірі 2,75% (арк.с.9-10). В додатку до

кредитного договору сторонами визначено графік погашення основного боргу та

нарахованих відсотків протягом року (арк.с.11).

Згідно договору

поруки від 05.09.2003 року ТОВ „Сінор" виступило поручителем ОСОБА_3 в

забезпечення її зобов'язань по кредитному договору. Також був укладений договір

застави домоволодіння (арк.с.12,13).

29 грудня 2003

року між кредитною спілкою „Товариство взаємного кредиту" та ОСОБА_3 була

укладена додаткова угода, згідно з якою відповідачка отримала кредит у сумі

8035 грн. на строк 8 місяців, тобто по 5 вересня 2004 року, з виплатою 2,75%

щомісячно. Додаткова угода визначена сторонами як невід'ємна частина кредитного

договору № 309-Ік (арк.с.14).

6 травня 2004

року між кредитною спілкою „Товариство взаємного кредиту" та ОСОБА_1 -

позивачем по справі, відповідно до вимог ч.1 ст.513 ЦК України, був

укладений договір уступки

права вимоги №06-05-04, згідно якого позивач набув права вимоги боргу від

ОСОБА_3 та ТОВ „Сінор" по кредитному договору № 309-Ік, про що відповідачі

по справі були письмово повідомлені.

Як встановлено

судом та підтверджується матеріалами справи зобов'язання по кредитному договору

№309-к від 03.09.2003 р. та додатковій угоді від 29.12.2003 р. відповідачкою не

виконані.

Статтею 512 ЦК України

передбачено що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою

внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відповідно до

ст.514 ЦК України

до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в

обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не

встановлено договором або законом.

Статтею ст.1048 ЦК України

передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів

від суми позики якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і

порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої

домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ч.2

ст.554 ЦК України

поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи

сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше

не встановлено договором поруки.

Судова колегія

вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив викладене і дійшов

обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши з

ОСОБА_3 та ТОВ „Сінор" солідарно на користь ОСОБА_1 суму основного боргу -

197335 грн., відсотки за кредитним договором за період з 03.10.03 р. по

03.09.2004 р. та за додатковою угодою з 05.01.2004 р. по 05.09.2004 р., в сумі 62122 грн.,

3% річних, виходячи з суми основного боргу без врахування відсотків в сумі

16705,89 грн. та інфляційні втрати за період з 05.09.2004 р. по 30.06.2007 р. у сумі 71040,60

грн., а також суму неустойки, з урахуванням строку позовної давності,

передбаченого ст.258 ЦК України

-

3

503109,27 грн., яка складена з пені у сумі 473509,02 грн.

та штрафу в сумі 2 9600,25 грн.

Щодо звіту

аудиторської фірми, наданої представником позивача в обґрунтування позовних

вимог, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такий звіт не є

належним доказом у справі, а тому обґрунтовано не прийняв його до уваги.

Доводи

апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що загальний розмір збитку складає

1500168,63 грн. з врахуванням індексу інфляції та неустойки при невиконанні

договірних зобов'язань, а також 3% річних на 01.07.07 p., колегія суддів вважає

неспроможними, оскільки відсотки не є боргом, а тому відповідно до вимог ч.2

ст.625 ЦК України,

нарахуванню підлягають втрати від інфляції та 3% річних, виходячи з суми

основного боргу.

Також колегія

суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що у

зв'язку з спливом строку позовної давності, не підлягає стягненню сума

неустойки (пені та штрафу). В даному випадку суд першої інстанції правильно

виходив з того, що пеня є триваючою неустойкою, а тому право на її стягнення кредитор

має до спливу строку позовної давності за основною вимогою, але з урахуванням

вимог ст.ст. 258, 266 УК України.

Інші доводи

апеляційних скарг висновків суду також не спростовують і не дають підстав для

висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального

або процесуального права, яке б призвело до неправильного вирішення справи.

За таких

обставин судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду скасуванню

чи зміні не підлягає, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідно до ч.1

ст. 308 ЦПК України, - підлягають відхиленню.

Керуючись

ст.ст.303,304,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційні

скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення

Ленінського районного суду м. Севастополя від 19 липня 2007 року залишити без

змін.

Ухвала набирає

законної чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в

касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня

набрання законної сили.