Постанова

від 06.06.2012 по справі 5021/129/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2012 р. Справа № 5021/129/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача -не з'явився.

відповідача -не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1529 С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 26.03.12 року у справі № 5021/129/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім О.З.П.К.", м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть", м. Конотоп, Сумська область

про стягнення 69901,73 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім О.З.П.К.", м. Одеса звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, з урахуванням уточнень та доповнень, просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть", м. Конотоп Сумська область 69901,73 грн. заборгованості за неналежне виконання ним умов укладеного з позивачем договору поставки № 01-09 від 19.01.2009 року, у тому числі: 54000 грн. 00 коп. -основного боргу, 10513,34 грн. -інфляційних втрат, 5388,39 грн. -3% річних, а також стягнути 1609,50 грн. судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 26.03.2012 року по справі № 5021/129/12 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 54000 грн. основного боргу, 10427,01 грн. інфляційних втрат, 5 388,39 грн. 3% річних, 1450,04 грн. судового збору.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару; що інфляційні втрати та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання та ін.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає про те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 26.03.2012 року по справі № 5021/129/12 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть" інфляційних збитків в сумі 10427,01 грн. та 3% річних в сумі 5388,39 грн., а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору. Зокрема, зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами. Вважає, що в даному випадку факту користування чужими коштами не було, відповідно і нарахування процентів є неправомірним та ін.

Позивач надіслав на адресу суду пояснення по справі, в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 19.01.2009 року між позивачем та відповідачем укладений договір поставки № 01-09 (а. с. 12 - 13), відповідно до п. 1.1. якого постачальник (далі - позивач) зобов'язався поставляти покупцю (далі - відповідач), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати запасні частини до сільськогосподарської техніки (далі -товар).

Відповідно до п. 2.1. договору, ціна на товар, що постачається за договором, встановлюється у гривнях і вказується в специфікаціях або накладних.

Відповідно до п. 3.3 договору, поставка кожної партії товару здійснюється на протязі чотирнадцяти календарних днів, після надання покупцем постачальнику письмової заявки та погодження ціни на товар.

Згідно з п. 4.1. договору, оплата кожної партії поставленого товару здійснюється покупцем на рахунок постачальника на протязі тридцяти календарних днів з дня отримання даної партії товару, шляхом перерахування його вартості на поточний рахунок постачальника.

Згідно з п. 11.1. договору, за невиконання, або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність у відповідності до договору та згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п. 11. 2. договору, за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені в розмірі 0,01% від вартості поставленого, але неоплаченого товару за кожний день просрочки.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним поставлено відповідачеві товар за видатковими накладними № ООО-000029 від 26.03.2009 року на суму 17847,00 грн., № ООО-000066 від 10.07.2009 року на суму 86924,40 грн., копії яких залучені до матеріалів справи (а. с. 16, 18), що також підтверджується рахунками та вантажними деклараціями (а. с. 29-32), на загальну суму 104771,40 грн.

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач розрахувався частково на суму 50771,40 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість на загальну суму 54000,00 грн.

19.12.2011 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату боргу за поставлений товар на підставі договору № 01-09 від 19.01.2009 року, яка залишена без задоволення.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару; що інфляційні втрати та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України в зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2011 року позивач направив на адресу відповідача вимогу б/н від 09.12.2011 року про оплату заборгованості за поставлений товар (а. с. 34-36).

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки № 01-09 існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Факт отримання відповідачем певної кількості товару, підтверджується видатковими накладними (а. с. 16, 18) та податковими накладними (а. с. 17, 19), які мають реквізити (номери, дати, сторони, суми) та додаткові, зокрема графа - форма цивільно-правового договору, де у кожній з накладних вказано, що товар поставлявся саме за договором поставки № 01-09 від 19.01.2009 р. та відповідачем не оспорюються.

Отже, факт виконання позивачем умов зазначеного договору та наявності заборгованості на загальну суму 54000,00 грн. підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами, а саме, вказаними накладними за якими відбувалася поставка товару, на яких містяться печатки або штампи відповідача про прийняття товару.

В матеріалах справи (а. с. 79) знаходиться акт звірки розрахунків № 2 від 13.02.2012 року, складений сторонами, яким підтверджується наявність боргу відповідача перед позивачем в сумі 54000,00 грн.

Проте, відповідач на порушення вищенаведених норм не оплатив отриманий від позивача товар і також, не оплатив його після надсилання йому вимоги б/н від 09.12.2011 р. щодо оплати отриманого товару. Станом на момент розгляду справи відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 54000,00 грн. заборгованості.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його у повному обсязі у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У апеляційний скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не враховані вимоги ч. 1 ст. 536 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Вищевказані посилання відповідача обґрунтовані тим, що в даному випадку факту користування чужими коштами не було і відповідно нарахування процентів є неправомірним. Дані твердження є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи, оскільки розділом 11 договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору у відповідності до договору та згідно з вимогами чинного законодавства України.

Тому нарахування судом першої інстанції інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними та відповідає вимогам діючого законодавства України і не відноситься до нарахування процентів за користування грошовими коштами.

Враховуючи викладене, законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10427,01 грн. інфляційних втрат та 5388,39 грн. 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 26.03.2012 року по справі № 5021/129/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 05.06.2012 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.