Постанова

від 26.04.2012 по справі 2а-7161/09/11/0170

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2012 р. о 17 годині 22 хвилини Справа №2а-7161/09/11/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Москаленка С.А., при секретарі Фурлетовій Г.Ю., розглянувши за участі:

представника позивача ОСОБА_1, довіреність від 10.01.12р.

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Вітас»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство закритого типу «Вітас» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення №0008961502/0 від 25.05.2009 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 85145,55грн., в тому числі 81091,00грн. за основним платежем, 4054,55грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків відповідача, щодо порушення АТЗТ «Вітас» порядку заповнення декларації з податку на додану вартість за березень 2009р., та як наслідок заниження податкового зобов'язання з цього податку на суму 81091грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду від 05.06.2009 року відкрите провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 22.10.2009 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №2а-3538/08/10.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року провадження у справі поновлено.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, повідомлен належним чином - судовою повісткою, про поважність причин неприбуття у судове засідання суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

АТЗТ «Вітас» є юридичною особою (ІН 20732633), знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції в м. Сімферополь як платник податків.

Посадовою особою ДПІ в м. Сімферополь АР Крим проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість АТЗТ «Вітас», за результатами якої складено акт №4221/15-2/20732633 від 19.05.2009р. (а.с. 7-9).

В висновках акту №4221/15-2/20732633 від 19.05.2009р. зазначено, що за наслідками перевірки, на підставі п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.2005р. збільшується сума, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податків до бюджету на 81091грн. та зменшується сума, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 281465грн.

Висновки відповідача про заниження позивачем суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету та завищення ним від'ємного значення суми ПДВ, що підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду ґрунтується на тому, що позивачем у деклараціях за червень 2008р. - грудень 2008р., січень, лютий 2009р. не зменшено рядок 23.4 декларації (залишок від'ємного значення за результатами перевірки податкового органу) на 816068грн., який було зменшено згідно акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008р., чим порушені вимоги Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.2005р.

В акті перевірки №4056/23-7/ 20732633 від 31.05.2008р. про результати виїзної планової перевірки АТЗТ «Вітас» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007р. до 31.12.2007р. зазначено, що перевіркою встановлено порушення АТЗТ «Вітас» п.п.7.4.1, п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме необґрунтовано завищено податковий кредит, що привело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 816 068грн., в тому числі по періодах у травні 2008р. на суму 736988грн., у серпні 2007р. на суму 79080грн.(а.с.16-54).

За результатами акту перевірки №4056/23-7/ 20732633 від 31.05.2008р. ДПІ у м. Сімферополі АР Крим податкові повідомлення-рішення по податку на прибуток та податку на додану вартість не приймались, що підтверджено представниками позивача та відповідача під час розгляду справи.

Представником позивача під час розгляду даної справи повідомлено, що зазначений акт перевірки позивачем у судовому та адміністративному порядку не оскаржувався, оскільки діючим законодавством не передбачено оскарження актів перевірок податкових органів, однак з висновками акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року позивач не погодився, а відтак при поданні податкових декларацій з податку на додану вартість не враховував висновки цього акту перевірки.

За результатами перевірки та підставі акту №4221/15-2/20732633 від 19.05.2009р. відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0008961502/0 від 25.05.2009р. про визначення АТЗТ «Вітас» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 85145,55грн., в тому числі 81091грн. за основним платежем, 4054,55грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Щодо порушення позивачем вимог Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997р., суд зазначає наступне.

Як вбачається із акту камеральної перевірки №4221/15-2/20732633 від 19.05.2009р., на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість у зв'язку із тим, що позивачем у деклараціях з червня 2008р. до лютого 2009р. не зменшено рядок 23.4 декларації (зменшено/збільшено залишок від'ємного значення за результатами перевірки податкового органу) за наслідками перевірки, висновки якої викладено в акті №4056/23-7/ 20732633 від 31.05.2008р.

На час подання позивачем податкової декларації з ПДВ за березень 2009року порядок заповнення та подання декларації з ПДВ було врегульовано наказом Державної податкової адміністрації України N 166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованим Міністерством юстиції України 09.07.97р. за №250/2054(тут і далі в редакції на момент подання позивачем декларації до податкового органу, далі Порядок).

Пунктом 5.12.5. Порядку було встановлено, що рядок 23.4 передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26) за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної податковим органом.

Збільшення виникає внаслідок установлення за результатами перевірки заниження задекларованої платником суми податкового кредиту та/або завищення податкового зобов'язання. Визначена сума збільшення рядка 26 відображається зі знаком "+" у рядку 23.4 податкової декларації наступного звітного періоду.

Зменшення відбувається у разі, коли за результатами перевірки встановлено завищення задекларованої платником суми податкового кредиту та/або заниження податкового зобов'язання. Така сума зменшення рядка 26 відображається зі знаком "-" в рядку 23.4 податкової декларації наступного звітного періоду.

Із наведеної норми слідує, що рядок 23.4 декларації передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26) за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної податковим органом.

Проте, підставою для корегування показників вказаного рядка декларації є не висновки акту перевірки, як про це помилково зазначає відповідач, а відповідне рішення податкового органу.

До таких висновків суд дійшов у зв'язку із наступним.

Пунктом 1.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Із наведеного слідує, що акт перевірки є доказом, якій підтверджує або спростовує певні факти. Висновки посадових осіб, які викладені у актах перевірок, щодо порушення суб'єктом господарювання вимог податкового законодавства, є їх особистою думкою та не створюють правових наслідків для таких суб'єктів господарювання і не є обов'язковими для виконання.

Акт перевірки розглядається керівником органу державної податкової служби та є підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення, яке у свою чергу є рішенням суб'єкта владних повноважень та обов'язкове для виконання особами, щодо яких його прийнято.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач був зобов'язаний відобразити у рядку 23.4 декларації з ПДВ висновки акту перевірки №4056/23-7/ 20732633 від 31.05.2008р. тільки у тому випадку, якщо за наслідками такого акту приймалися податкові повідомлення-рішення та останні були узгоджені в порядку, передбаченому ст.5 Закону 2181. В іншому випадку у позивача відсутній обов'язок зазначення у вказаному рядку декларації будь яких висновків податкового органу.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу щодо порушення позивачем вимог Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997р.

Щодо порушення позивачем вимог п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд зазначає наступне.

Відповідно до акту №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року позивач, на думку податкового органу, неправомірно включив до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 816068грн., в тому числі в травні 2007 року - 736988грн., в серпні 2007 року - 79080грн. сими ПДВ у складі вартості товарно-матеріальних цінностей (промислове електрообладнання), що отримані від ТОВ «Торгівельна компанія «Поділля» (код ЄДРПОУ 33592197) по договору без номеру від 19.02.2007 року. Відповідач вважає, що зазначений договір є нікчемним відповідно до вимог п.1 ст.280 та п.2 ст.207 Цивільного кодексу України, оскільки він скріплений печаткою АТЗТ «Вітас», що була вилучена 26.12.2006 року. Позивач неодноразово звертався до податкового органу із заявами про прийняття податкових декларацій без печатки підприємства, однак зазначений договір скріплений печаткою позивача, що на час його укладення була вилучена. У зв'язку з викладеним відповідач дійшов висновку про те, що зазначеним договором порушені конституційні права ТОВ «ТК «Поділля», вимоги діючого законодавства, що регулюють порядок укладення договорів, а також моральні принципи суспільства та публічний порядок, у зв'язку з чим згідно з вимогами п.2 ст.228 та п.1 ст.236 ЦК України даний правочин є нікчемним з моменту його вчинення. В акті перевірки зазначено, що отримане обладнання було оприбутковано позивачем на склад, однак документи складського обліку до перевірки не надані, матеріально відповідальні особи на підприємстві не значаться, договори про матеріальну відповідальність до перевірки не надані, факт транспортування обладнання до складу позивача не надано, документи на завантаження розвантаження до перевірки не представлені.

Крім того, АТЗТ «Вітас» до складу податкового кредиту у серпні 2007 року було віднесено ПДВ, сплачений ТОВ «АвтоДом» при придбанні легкового автомобіля по податковій накладній №2619 від 23.11.2006 року у сумі 79080грн., тоді як відповідно до даних бухгалтерського обліку зазначений автомобіль віднесено до складу основних засобів, з нарахуванням амортизаційних відрахувань. Відповідно до п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Що стосується відповідності укладеного та виконаного позивачем в частині поставки електрообладнання договору з ТОВ «ТК «Поділля», то суд зазначає, що відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

В матеріалах справи наявні договір поставки від 19.02.2008 року без номеру, укладений позивачем з ТОВ «ТК «Поділля», про поставку АТЗТ «Вітас» обладнання на загальну суму 4421929грн.63коп. ,сума без ПДВ 3684941грн.36коп. а.с.(125-126), а також додаткова угода №1 до нього (а.с.127) про зміну порядку розрахунків шляхом передачі покупцем продавцю простих векселів. Крім того, під час розгляду справи позивачем також надані суду видаткова накладна від 19.02.2007 року №РН-000062 (а.с.142), податкова накладна від 19.02.2007 року №74, видана ТОВ «ТК «Поділля» позивачу про поставку зазначеного в договорі товару на загальну суму 4421929грн.63коп., в тому числі ПДВ 736988грн.27коп. (а.с.123), акт приймання передачі векселів від 19.02.2007 року (а.с.136) та їх копії (а.с.137-139). Суд зазначає, що вказаними документами підтверджено фактичне укладення та виконання сторонами - позивачем та ТОВ «ТК «Поділля» - договору поставки у день його укладення.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Слід звернути увагу на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 ст.204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Вказані в акті перевірки порушення платником податків діючого законодавства не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Щодо включення до складу податкового кредиту ПДВ, сплаченого в складі ціни за придбаний автомобіль, то суд зазначає наступне.

22.11.2006 року між ТОВ «АвтоДім» (Продавець) та АТЗТ «Вітас» (Покупець) було укладено договір №06-03108 про купівлю-продаж транспортного засобу, предметом якого є передача Продавцем та приймання Покупцем новий автомобіль марки Мерседес-Бенц, модель ML320CDI (далі Автомобіль) (а.с.130-135).

При придбанні зазначеного автомобіля АТЗТ «Вітас» не була включена до складу податкового кредиту сума ПДВ 79080грн., відповідно до податкової накладної №2619 від 23.11.2006 року, що не заперечується відповідачем.

23.08.2007р. АТЗТ прийняте рішення про продаж автомобіля Мерседес-Бенц, модель ML320CDI (а.с.122).

Відповідно до п.п.8.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 03.04.1997р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до листа ДПА України №4716/15-1416 від 25.07.2002 року балансова вартість відповідної групи основних засобів не збільшується на вартість основних фондів, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який не перевищує 365 календарних днів. Зазначені основні засоби вважаються товарами , придбаними для подальшої реалізації іншім особам, оскільки їх відчуження відбувається до закінчення мінімального строку їх використання в господарський діяльності платника податку, встановленого п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 03.04.1997р.

Відтак автомобіль Мерседес-Бенц, модель ML320CDI, придбаний позивачем вважається товаром, у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому сума податку на додану вартість, сплачена в складі ціни такого автомобіля має включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що в акті перевірки відповідачем відображено віднесення позивачем ПДВ до складу податкового кредиту по податковій накладній №2619 від 23.11.2006 року саме у серпні 2007 року, тобто за результатами звітного (податкового) періоду, на протязі якого автомобіль було продано. Суд зазначає, що матеріалами справи (зокрема, актом перевірки) не підтверджено та під час розгляду справи представником відповідача суду не повідомлено про те, що зазначена сума ПДВ була віднесена позивачем до складу податкового кредиту до продажу зазначеного автомобіля.

Суд також зазначає, що представником відповідача під час розгляду справи не оспорюється, що зазначений автомобіль було продано позивачем до спливу 365 днів з дня придбання, та не заперечується, що податкова накладна №2619 від 23.11.2006 року видана ТОВ «АвтоДом» і що на час виписування зазначеної податкової накладної вказана юридична особа була зареєстрована як платник податку на додану вартість відповідно до вимог діючого законодавства.

Згідно пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом до матеріалів справи залучено податкові накладні №2619 від 23.11.2006 року на суму 474480грн., в тому числі ПДВ 79080грн. (а.с.124), №74 від 19.02.2007 року на суму 4421929,63грн., в тому числі ПДВ 736988,27грн., які відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки та під час розгляду даної справи суду не повідомлено про те, що вказані податкові накладні не відповідають зазначеним вимогам Закону про ПДВ або складена юридичною особою, що не була зареєстрована як платник податку на додану вартість на час її складення. Відповідачем також не надано будь-яких доказів того, що реєстрація ТОВ «ТК «Поділля» як платника податку на додану вартість станом на 19.02.2007 року анульована або вказана юридична особа припинена на підставі рішення суду, її установчі документи визнані судом недійсними тощо. Відомості про наявність таких обставин також не відомі представнику позивача. Суд зазначає, що під час розгляду справи представниками відповідача також не надано будь-яких доказів невідображення контрагентом позивача ТОВ «ТК «Поділля» - податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість у відповідних податкових деклараціях, несплати нарахованих по даній господарській операції сум податків та зборів до бюджету.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

При цьому надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товарів.

Слід звернути увагу, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 218 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, а саме: недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Суд зазначає, що актом перевірки та наданими позивачем під час розгляду справи документами підтверджено фактичне виконання укладеного договору шляхом передачі товарів та векселів в оплату поставленого товару. Представником відповідача під час розгляду справи не надано суду будь-яких доказів, що свідчать про невиконання вказаного договору. Відсутність на підприємстві документів щодо визначення переліку матеріально-відповідальних осіб та відсутність документів щодо навантаження-розвантаження товарів і транспортування товарів не є безумовним доказом невиконання договору. Крім того, відповідач не послався на жоден нормативно-правовий акт, яким прямо встановлена недійсність правочину договору поставки електрообладнання у випадку недодержання сторонами письмової форми правочину відповідно до вимог ст.218 ЦК України.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не надано доказів як нікчемності зазначеного правочину, так і його недійсності, не спростовані відомості, викладені в первинних документах позивача, щодо виконання угоди по поставці електрообладнання як позивачем, так і ТОВ «ТК «Поділля», не надано доказів укладення вказаної угоди позивачем та ТОВ з метою ухилення від сплати податків тощо.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про безпідставність висновків акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року щодо завищення позивачем податкового кредиту, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту з ПДВ, в сумі 816068грн.00коп. за травень, серпень 2007 рік.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.11.2009 року у справі №2а-3538/08/10, що залишена без змін Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 року встановлена необґрунтованість висновків акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року, на підставі якого відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» в березні 2009 року.

Таким чином, висновки податкового органу стосовно наявності методологічних та арифметичних помилок в податкових деклараціях позивача з податку на додану вартість за березень 2009 року, що ґрунтуються виключно на висновках акту перевірки №4056/23-7/20732633 від 31.05.2008 року, є неправомірними та необґрунтованими.

Враховуючи, що сума податкового зобов'язання нарахована відповідачем неправомірно, суд дійшов висновку про відсутність встановлених законом підстав для застосування штрафної санкції.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що податкове повідомлення рішення №0008961502/0 від 25.05.2009 року прийняте необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкових повідомлень-рішень, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

У позовній заяві позивач просить суд лише скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача, без вимоги про визнання його протиправним.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополь АР Крим №0008961502/0 від 25.05.2009 року.

Під час судового засідання, яке відбулось 26.04.2012р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 03.05.2012р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 94, 122, 158-161, ч.1 ст. 162, 163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим №0008961502/0 від 25.05.2009 року, яким АТЗТ «Вітас» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 85145,55грн., в тому числі 81091,00грн. за основним платежем, 4054,55грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.