Ухвала

від 18.05.2015 по справі 2а-7161/09/11/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Київ К/9991/65593/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайло О.М. СуддівГолубєвої Г.К. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 07 жовтня 2011 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року

у справі №2а-7161/09/11/0170

за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Вітас»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Акціонерне товариство закритого типу «Вітас» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі - Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд АР Крим постановою від 07 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2009 року №0008961502/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації позивача з податку на додану вартість за березень 2009 року, про що склав акт від 19 травня 2009 року №422/15-2/20732633, на підставі якого у відповідності до пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення та надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 2005 року збільшив суму, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником до бюджету у розмірі 81 091,00 грн. та зменшив суму, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 281 465,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2009 року №0008961502/0, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 85 145,55 грн., з яких 81 091,00 грн. за основним платежем та 4 054,55 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про завищення позивачем показника рядка 23.4 податкових декларацій з податку на додану вартість, поданих позивачем за перевіряємий період та неправомірність формування податкового кредиту за наслідком виконання договірних відносин з ТОВ «Торгівельна компанія «Поділля» та ТОВ «АвтоДом».

Так, на думку відповідача, позивачем завищено значення рядка 23.4 (зменшено/збільшено залишок від'ємного значення за результатами перевірки податкового органу) у деклараціях з податку на додану вартість за період з червня 2008 року по лютий 2009 року, оскільки його показники підлягали зменшенню за наслідками перевірки, висновки якої викладено у акті від 31 травня 2008 року №4056/23-7/20732633.

Порядок заповнення та подання декларації з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин було врегульовано наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» (далі - Порядок).

Пунктом 5.12.5 вказаного Порядку було встановлено, що рядок 23.4 передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26) за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної податковим органом.

Збільшення виникає внаслідок установлення за результатами перевірки заниження задекларованої платником суми податкового кредиту та/або завищення податкового зобов'язання. Визначена сума збільшення рядка 26 відображається зі знаком «+» у рядку 23.4 податкової декларації наступного звітного періоду.

Зменшення відбувається у разі, коли за результатами перевірки встановлено завищення задекларованої платником суми податкового кредиту та/або заниження податкового зобов'язання. Така сума зменшення рядка 26 відображається зі знаком «-» в рядку 23.4 податкової декларації наступного звітного періоду.

Із наведеної норми слідує, що рядок 23.4 декларації передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26) за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної податковим органом.

Проте, підставою для коригування показників вказаного рядка декларації є не висновки акту перевірки, як про це помилково зазначає відповідач, а відповідне рішення податкового органу.

За вказаних обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач був зобов'язаний відобразити у рядку 23.4 декларації з податку на додану вартість висновки акту перевірки від 31 травня 2008 року №4056/23-7/20732633 тільки у тому випадку, якщо за наслідками такого акту було б прийнято податкові повідомлення-рішення та останні були узгоджені в порядку, передбаченому статтею 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». В іншому випадку у позивача відсутній обов'язок зазначення у вказаному рядку декларації будь-яких висновків податкового органу.

Судами попередніх інстанцій не було встановлено наявності податкових повідомлень-рішень, які б приймалися контролюючим органом на підставі вказаного акту перевірки.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились щодо безпідставності висновків контролюючого органу про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 816 068,00 грн., у тому числі за травень 2007 року - 736 988,00 грн. та за серпень 2007 року - 79 080,00 грн., сплачених у ціні вартості товарно-матеріальних цінностей (промислове електрообладнання), отриманих від ТОВ «Торгівельна компанія «Поділля» по договору без номеру від 19 лютого 2007 року.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи договором, додатковою угодою до нього про зміну способу розрахунків, податковою та видатковою накладною, актом приймання-передачі векселів.

Так, приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у ТОВ «Торгівельна компанія «Поділля» товарів, на яку платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Також необґрунтованими є висновки податкового органу про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту у серпні 2007 року суму податку на додану вартість, сплачену ТОВ «АвтоДом» при придбанні легкового автомобіля по податковій накладній від 23 листопада 2006 року №2619 у розмірі 79 080,00 грн., оскільки відповідно до даних бухгалтерського обліку зазначений автомобіль віднесено до складу основних засобів, з нарахуванням амортизаційних відрахувань.

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

З матеріалів справи вбачається, що при придбанні автомобіля позивачем не була включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 79 080,00 грн., відповідно до податкової накладної від 23 листопада 2006 року №2619, що не заперечується відповідачем.

23 серпня 2007 року позивач прийняв рішення про продаж придбаного автомобіля Мерседес-Бенц, модель ML320CDI.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до листа ДПА України від 25 липня 2002 року №4716/15-1416 балансова вартість відповідної групи основних засобів не збільшується на вартість основних фондів, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який не перевищує 365 календарних днів. Зазначені основні засоби вважаються товарами, придбаними для подальшої реалізації іншім особам, оскільки їх відчуження відбувається до закінчення мінімального строку їх використання в господарський діяльності платника податку, встановленого підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що придбаний позивачем автомобіль вважається товаром, у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки від був реалізований позивачем у межах 365 календарних днів, а тому сума податку на додану вартість, сплачена у складі ціни такого автомобіля має включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судами попередніх судових інстанцій обставини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного податкового періоду та визначення значення рядків 23.4 податкових декларацій з податку на додану вартість, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 07 жовтня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року у справі №2а-7161/09/11/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Голубєва Г.К. Пилипчук Н.Г.