Постанова

від 07.03.2012 по справі 52/207-25/221

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2012 № 52/207-25/221

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Тищенко О.В.

при секретарі

Кривошея О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю);

ОСОБА_4 (представник за довіреністю);

від відповідача 1. - ОСОБА_5 (представник за довіреністю);

від відповідача 2. - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс»

на рішення

господарського суду

міста Києва

від

24.01.2012 року

по справі

№ 52/207-25/221 (суддя - Морозов С.М.)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс»

до

1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Партнер ЛТД»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Талісман Київ»

про

визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року, новий розгляд, в задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс» відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавство України не передбачає обов'язку визначення сторонами виключно у основному договорі умов про забезпечення виконання зобов'язань за ним, та не встановлює правил щодо обов'язкового надання боржником згоди на укладення договору поруки. Сторони вільні у визначенні умов договору, з матеріалів справи не вбачається невідповідність умов спірного договору поруки нормам законодавства.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року по справі № 52/207-25/221 повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких можна зробити висновок про фіктивність спірного договору.

Господарський суд міста Києва, на думку апелянта, безпідставно не взяв до уваги рішення господарського суду Запорізької області.

Також про фіктивність спірного договору свідчить справа господарського суду Запорізької області про банкрутство поручителя.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2012 року прийнято апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс» до розгляду та порушено апеляційне провадження по справі № 52/207-25/221.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Партнер ЛТД» заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення господарського суду міста Києва без змін, посилаючись на те, що неплатоспроможність поручителя не може свідчити про фіктивність спірного договору, оскільки законодавством України не встановлена вимога щодо перевірки фінансового становища контрагентів по договору.

Щодо розгляду справи у господарському суді Запорізької області про стягнення заборгованості, то підставою для звернення до суду стало повідомлення позивача про його фінансові труднощі, а тому позов поданий за місцезнаходженням поручителя.

Відповідач 1 зазначає, що до матеріалів справи не було надано доказів, які б свідчили про фіктивність спірного договору, а тому відсутні підстави для застосування статті 234 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Талісман Київ» свого представника в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлено. Як слідує із матеріалів справи та пояснень інших учасників процесу, відповідач 2 припинило свою діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /т.1, а.с. 28-29/.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05 червня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Партнер ЛТД» - постачальник та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа-Сервіс» - покупець укладено договір поставки № 8/п, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити баштові крани виробництва Shnyang Peter's Machinery Co., LT, у кількості 3 одиниці, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його у порядку та розмірах, визначених цим договором /т.1, а.с. 8-11/.

Згідно п. 4.4. договору постави ціна договору складає 6 878 100,00 грн., в т.ч. ПДВ 20 %.

Умови поставки визначені умовами договору поставки, а умови оплати в розділі 4 цього договору.

За пунктом 4.5. договору поставки позивач зобов'язався здійснити розрахунки за договором у наступному порядку: сума у розмірі 30 % від ціни договору - до 08 травня 2008 року; сума у розмірі 50 % від ціни договору - протягом трьох банківських днів після отримання підтвердження готовності товару до відправлення в порт; сума у розмірі 20 % від ціни договору - протягом трьох банківських днів з дати поставки товару.

Договір поставки вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором - п. 6.1. договору поставки.

Згідно п. 6.2. договору поставки постачальник має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку, якщо покупець затримає оплату товару відповідно до п. 4.5.1. договору на термін, що перевищує 7 календарних днів.

11 березня 2011 року позивач направив відповідачу-1 лист за вих. № 36 з пропозицією про розірвання договору поставки № 8/п від 05 червня 2008 року /т.1, а.с. 13/.

Доказів розірвання договору поруки у встановленому законодавством порядку матеріали справи не містять (ст. 654 ЦК України).

17 березня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Партнер ЛТД» - кредитор та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Талісман Київ» - поручитель було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед відповідачем-1 за повне виконання всіх зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа Сервіс» - боржник, що виникли з договору поставки № 8/п від 05.06.2008 року, який був укладений між позивачем та відповідачем-1, в тому числі зобов'язання, які виникнуть у майбутньому, в тому числі у зв'язку зі зміною умов договору /т.1, а.с. 13-14/.

Згідно пункту 2.1. договору поруки порукою за цим договором забезпечуються всі зобов'язання боржника за основним договором, а саме: сплатити 30 % від ціни договору поставки, у строки встановлені п. 4.5.1. договору поставки; сплатити 50 % від ціни договору протягом трьох банківських днів з моменту отримання боржником підтвердження готовності товару до відправлення в порт, у відповідності до п. 4.5.2. договору поставки; сплатити 20 % від ціни договору постановки протягом трьох банківських днів з дати поставки товару на будівельний майданчик; сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення у випадку порушення боржником строків розрахунків за основним договором.

Згідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

В силу статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до статті 639 Цивільного кодексу України у письмовій формі договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Таким чином, спірний договір укладений у відповідності до статей 547, 539 Цивільного кодексу України.

Договір поруки за змістом приписів статей 553, 554 Цивільного кодексу України укладається кредитором за зобов'язанням, яке забезпечується порукою, і поручителем. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, забезпеченому порукою. Законодавством України не передбачено і не випливає зі змісту правовідносин поруки обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору. З огляду на відсутність передбаченого законом обов'язку укладати договір поруки лише за згодою боржника, відсутність згоди боржника на укладення договору поруки не порушує умови дійсності договору поруки і не є підставою недійсності зазначеного правочину. Зазначене знайшло своє відображення у листі Вищого господарського суду України № 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права». В силу статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Звертатися до суду із позовом про визнання договору недійсним, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Зазначеного позивач в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України не навів та не довів.

Щодо фіктивності, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ суди мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача (узагальнення Верхового суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року).

Щодо рішення господарського суду Запорізької області, то за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною (роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/911, із відповідними змінами).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом міста Києва правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

З наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року у справі № 52/207-25/221.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2012 року у справі № 52/207-25/221 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Матеріали справи № 52/207-25/221 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Головуючий суддя Чорна Л.В.

Судді Смірнова Л.Г.

Тищенко О.В.

13.03.12 (відправлено)