Постанова

від 17.05.2012 по справі 2а-3327/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 травня 2012 року 11:01 № 2а-3327/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Люір пласт" до Державна податкова інспекція у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служби про визнання дії протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 травня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Люір пласт» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі по тексту - відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-3327/12/2670 та призначено до розгляду у попереднє судове засідання на 17 квітня 2012 року.

У попередньому судовому засіданні 17 квітня 2012 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва заперечував проти позовної заяви, з посиланням на її безпідставність та просив суд відмовити у її задоволенні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу № 2а-3327/12/2670 до судового розгляду у судовому засіданні на 27 квітня 2012 року.

У судовому засіданні 27 квітня 2012 року виникло питання про заміну неналежного відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва на належного Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби у зв'язку з реорганізацією суб'єкта владних повноважень.

Позивач у судовому засіданні 27 квітня 2012 року підтримав клопотання відповідача про заміну відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 року неналежного відповідача Державну податкову інспекцію у Святошинському районі міста Києва замінено на належного - Державну податкову інспекцію у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби.

У судовому засіданні 17 травня 2012 року представник позивача підтримав адміністративний позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Люір пласт» та Приватним підприємством «ПК Техінвест», Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг».

Крім цього, на підтвердження необґрунтованості висновків податкового органу, представниками позивача зазначено, що відповідачем не надано жодних доказів того, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; на момент здійснення спірних операцій Товариством з обмеженою відповідальністю «Люір пласт» та Приватним підприємством «ПК Техінвест», Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентами податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Представник відповідача у судовому засіданні 17 травня 2012 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, співпадають з висновками акта Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 27 січня 2012 року № 36/23-80/34187992 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Люір Пласт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «ПК Техінвест», ТОВ «Луганський торгівельний холдинг» та ТОВ «Строймеханізація» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріалів, всебічного і повного встановивши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, надавши об'єктивну оцінку доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом з'ясовано наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» (ідентифікаційний код 34187992) зареєстровано як юридична особа Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 20 березня 2006 року, місцезнаходження юридичної особи: 03680, місто Київ, вул. Якутська, 5.

Згідно Довідки серії АА № 268604 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до основних видів діяльності товариства з КВЕД відносяться, зокрема, оптова торгівля будівельними матеріалами (51.53.2); інші види оптової торгівлі (51.90.0); роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту (52.12.0); будівництво будівель (45.21.1); виробництво інших виробів з бетону, гіпсу та цементу (26.66.0); виробництво інших виробів з пластмас (25.24.0).

Позивач перебуває на обліку в Державній податків інспекції у Святошинському районі міста Києва з 21 березня 2006 року за № 6854 (копія Довідки про взяття на облік платника податків від 21 березня 2006 року №; 589/10/29-01 міститься в матеріалах справи).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» зареєстровано як платник податку на додану вартість згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 30 березня 2006 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

Пунктом 4.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт», затвердженого Протоколом Загальних зборів учасників № 1 від 14 березня 2006 року, зареєстрованого Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 20 березня 2006 року за № 10721020000006734, товариство створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення виробництва, торговельної та посередницької діяльності, виконання робіт та надання послуг, здійснення комерційної, маркетингової та зовнішньоекономічної діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва на підставі направлення від 13 січня 2012 року № 119/23-80П та наказу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 13 січня 2012 року № 94 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Люір Пласт» проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Люір Пласт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «ПК Техінвест», ТОВ «Луганський торгівельний холдинг» та ТОВ «Строймеханізація» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27 січня 2012 року № 36/23-80/34187992.

Як висновок проведеної документальної невиїзної перевірки зазначено, що на порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.1 статті 5, пункту 11.2.1 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 47 539 грн., у тому числі за 2009 рік (за IV квартал 2009 року) в сумі 47 539, 00 грн.; підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 38 031,00 грн., в тому числі: за жовтень 2009 у сумі 31 063, 00 грн., за листопад 2009 у сумі 6 968, 00 грн.

Відповідно, на підставі висновків акту перевірки від 27 січня 2012 року № 36/23-80/34187992 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Люір Пласт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «ПК Техінвест», ТОВ «Луганський торгівельний холдинг» та ТОВ «Строймеханізація» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року складені наступні податкові повідомлення - рішення, зокрема:

- податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 10 лютого 2012 року № 0000442380 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»Товариству з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 45538,75 грн. (в тому числі за основним платежем збільшено суму грошового зобов'язання на 38 031, 00 грн., за штрафними санкціями -на 9 507, 75 грн.);

- податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 10 лютого 2012 року № 0000452380 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.1 статті 5, пункту 11.2.1 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», Товариству з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 59423,75 грн. (в тому числі за основним платежем збільшено суму грошового зобов'язання на 47 539,00 грн., за штрафними санкціями - на 11 884, 75 грн.).

Такий висновок відповідачем зроблено в ході перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість ТОВ «Люір Пласт» при взаємовідносинах з ПП «ПК Техінвест», ТОВ «Луганський торгівельний холдинг» та ТОВ «Строймеханізація» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року, зокрема, в акті зазначено, що в бухгалтерському обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт»було віднесено розрахунки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» на валові витрати у IV кварталі 2009 року у сумі 190 157, 34 грн., які у податковому обліку були віднесені до рядка 04.1 Декларації «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11».

Відповідач, посилаючись на стан юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» «припинено (ліквідовано, закрито)» згідно бази АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України» стверджує, що фінансово - господарські операції Товариства з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» не містять економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів.

При цьому, в акті перевірки на підтвердження вищезазначеного висновку зазначено, що постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПА у Харківській області майором податкової міліції Ткаченко М.В. від 09 грудня 2011 року призначено проведення позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» в рамках кримінальної справи № 16100013 порушеної за статтями 27 частини 5, 212 частини 3 Кримінального кодексу України, матеріали якої свідчать, що згідно показів явки з повинною допитаного по справі ОСОБА_3, який згідно реєстраційних та статутних документів є засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» адміністративно-розпорядчою та фінансово-господарською діяльністю підприємства не займався, ніякого товару або послуг підприємствам України не надавав, первинні бухгалтерські документи та документи податкової звітності не складав та не підписував.

Представник позивача зазначає, що такі висновки відповідача є необґрунтованими, а тому податкові повідомлення - рішення від Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 10 лютого 2012 року № 0000452380 та № 0000442380 підлягають скасуванню.

Ознайомившись із матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується із доводами позовної заяви та суд зазначає наступне.

В межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість), оскільки при перевірці податковим органом порушень дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «ПК Техінвест» та ТОВ «Строймеханізація» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року не встановлено.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2009 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг», було укладено, правочин, за умовами якого останній зобов'язувався поставити на користь позивача будівельні матеріали (далі-товар) згідно рахунку-фактури, а позивач мав сплатити грошові кошти на поточний рахунок постачальника за отриманий товар.

Відповідно до Рахунку - фактури № 2910-4 від 29 жовтня 2009 року та податкової накладної № 697 від 29 жовтня 2009 року, копії яких містяться в матеріалах справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» поставлено позивачу товар (сертифікація якого детально викладена у вищезазначених документах) на загальну суму 228 188,81 грн. з ПДВ.

29 жовтня 2009 року позивачем було оплачено виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг»шляхом перерахування зазначеної у Рахунку - фактури № 2910-4 від 29 жовтня 2009 року суми на поточний рахунок контрагента та 30 жовтня 2009 року було отримано товар, що підтверджується видатковою накладною № 443 від 30 жовтня 2009 року, копія якої додана до матеріалів справи.

В матеріалах справи міститься копія виписки з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» та копія платіжного доручення № 188 вд 29 жовтня 2009 року, з яких вбачається, що 29 жовтня 2009 року позивачем перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» (призначення платежу зазначено «оплата за труби та фасонні частини згідно Рахунку - фактури № 2910-4 від 29 жовтня 2009 року») грошову суму 228 188, 81 грн.

З огляд на вищевикладене суд не погоджується із висновком податкового органу щодо нікчемності вищезазначених угод, а саме їх невідповідність вимогам статті 241 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як вже зазначалось, представником відповідача повідомлено суд про існування кримінальної справи № 16100013 порушеної за статтями 27 частини 5, 212 частини 3 Кримінального кодексу України», матеріали якої свідчать, що згідно показів явки з повинною допитаного по справі ОСОБА_3, який згідно реєстраційних та статутних документів є засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг»адміністративно-розпорядчою та фінансово-господарською діяльністю підприємства не займався, ніякого товару або послуг підприємствам України не надавав.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Як зазначено у частині 2 статті 215 Цивільного кодексу України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг»ліквідовано або припинило підприємницьку діяльність, а посилання представника відповідача на те, що згідно бази АІС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України» Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» має стан «припинено (ліквідовано, закрито)», свідоцтво платника ПДВ від 23 грудня 2008 року № 100156742 якого анульовано 19 серпня 2010 року, суд не буре до уваги, оскільки поставка товару та оплата згідно Рах ункту -фактури № 2910-4 була здійснена 29-30 жовтня 2009 року, тобто до анулювання свідоцтва платника ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг».

Судом встановлено, що позивачем прийнято надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» товари та оплачені, отже зобов'язання було належним чином та в повному обсязі виконано.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».

При цьому, суд зазначає, що у зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01 січня 2011 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31 грудня 2010 року.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Згідно з підпугктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, та не спростовано представниками стоірн у судових засіданнях, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування , крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правоімрно сформований податковий кредит по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг», а висновки відповідача, що викладені в Акті перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 38 031,00 грн., в тому числі: за жовтень 2009 у сумі 31 063, 00 грн., за листопад 2009 у сумі 6 968, 00 грн. є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є неправомірні, тому аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд доходить висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 лютого 2012 року № 0000442380.

В частині щодо виявлених порушень підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.1 статті 5, пункту 11.2.1 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі по тексту - Закон № 334/94 - ВР), суд зазначає наступне.

В акті перевірки податковим органом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» було віднесено розрахунки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг» на валові витрати у IV кварталі 2009 року у сумі 190 157, 34 грн., які у податковому обліку були віднесені до рядка 04.1 Декларації «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11».

На думку відповідача, враховуючи приписи абзацу 4 підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону № 334/94 - ВР, якими встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, позивачем завищено валові витрати на загальну суму 190 157, 34 грн. по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганський торгівельний холдинг».

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94 - ВР встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону № 283/97-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9. пункут 5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.- 5.7. статті 5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Частина 2 статті 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями рекламної продукції.

Судом зазначалось, що в матеріалах справи містяться копії Рахунку - фактури № 2910-4 від 29 жовтня 2009 року та податкової накладної № 697 від 29 жовтня 2009 року, що підтверджують поставку товару позивачу, та копії видаткової накладної № 443 від 30 жовтня 2009 року, платіжного доручення № 188 від 29 жовтня 2009 року, виписки з банківського рахунку на підтвердження оплати та отримання позивачем товару, визначеному у Рахунку -фактурі № 2910-4 від 29 жовтня 2009 року.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення від 10 лютого 2012 року № 0000452380 Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 10 лютого 2012 року № 0000442380 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 45538,75 грн. (в тому числі за основним платежем збільшено суму грошового зобов'язання на 38 031, 00 грн., за штрафними санкціями - на 9 507, 75 грн.).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 10 лютого 2012 року № 0000452380 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 59423,75 грн. (в тому числі за основним платежем збільшено суму грошового зобов'язання на 47 539,00 грн., за штрафними санкціями - на 11 884, 75 грн.).

3. Судові витрати в сумі 1070, 19 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Люір Пласт» за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Шарпакова