Ухвала

від 30.05.2012 по справі 2а-12307/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12307/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.,

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"30" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Костюк Л.О.

при секретарі: Акуленко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2012 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Екстім»до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ та Державної податкової адміністрації України про визнання протиправними дії та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2011 р., -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Екстім»звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ та Державної податкової адміністрації України про визнання протиправними дії посадових осіб ДПІ в м. Івано-Франківськ щодо встановлення порушень в акті перевірки № 5361/23-1/22187849 від 13.07.2011 р. та прийняття на підставі даного акту спірних податкових повідомлень-рішень; визнати нечинними податкових повідомлень-рішень від 09.08.2011 р. №0001102301 та №0001112301, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 4 108 668 грн. та за штрафними санкціями на суму 2 054 334 грн.; збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 132 906 грн. та за штрафними санкціями на суму 1 556 453 грн.; зобов'язати Державну податкову адміністрацію України провести перевірку стану організації роботи ДПІ в м. Івано-Франківськ.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2012 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано зазначені податкові повідомлення-рішення, в іншій часині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ в м. Івано-Франківськ подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у м. Івано-Франківськ проведено перевірку ТОВ «Фірма «Екстім», за результатами якої складено акт №5361/23-1/22187849 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань взаємовідносин із ТОВ «Будівельна компанія Славутич-2005»за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.

В акті зазначено, що позивачем порушено вимоги п.п.11.2.1 п.11.2 ст. 11, п. 5.1. п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.п. 7.2.1., п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п.7.4.5. п. 7.4., п.п.7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акта перевірки ДПІ в м. Івано-Франківськ винесені податкові повідомлення-рішення від 09.08.2011 р. №0001102301 та №0001112301, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 4 108 668 грн., за штрафними санкціями на суму 2 054 334 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 132 906 грн., за штрафними санкціями на суму 1 556 453 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення нечинними та таким, що підлягають скасуванню, а дії посадових осіб ДПІ в м. Івано-Франківськ протиправними, ТОВ «Фірма «Екстім » звернулися до суду з позовом.

Суд першої інстанції, ознайомившись з матеріалами справи, дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частинні визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке:

В перевіряємому періоді ТОВ «Фірма «Екстім»мало взаємовідносини з ТОВ «БК «Славутич-2005».

ТОВ «Фірма «Екстім»включено до складу валових витрат, суму послуг ТОВ «БК «Славутич-2005» в розмірі 16 434 671 грн. та до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 3 286 935 грн.

Відповідно до даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України відповідачем встановлено розбіжності між позивачем та ТОВ «БК «Славутич-2005».

Як вбачається з матеріалів справи, висновок відповідача ґрунтується на неможливості реального здійснення фінансового господарських операцій контрагентом позивача (ТОВ «БК «Славутич») та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення норм Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійсненних ТОВ «БК «Славутич» з постачальниками та покупцями.

Колегія суддів вважає дані висновки відповідача такими, що суперечать вимогам закону, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

З наведеного чітко видно, що Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківськ, у разі необхідності мають право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість»викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

З викладеного апеляційна інстанція робить висновок, що допущені одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

До того ж, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за договором між ТОВ «Фірма «Екстім» та ТОВ «БК «Славутич-2005»виконувались сторонами у повному обсязі. На підтвердження умов договорів від 19.01.2009 р. №19/01/09П, від 20.01.2009 р. №20/01/09П, від 22.01.2009 р. №22/01/09П, між позивачем та його контрагентом належним чином оформлені Довідки про вартість виконаних підрядних робіт/і витрат; акти приймання виконаних робіт та відомості матеріалів та конструкцій, які містяться в матеріалах справи.

На момент укладання договорів контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

За наслідками дослідження наявних у справі доказів, колегією суддів встановлено, що зазначені документи містять вичерпну інформацію щодо змісту, обсягу, характеру та вартості наданих позивачу послуг за договорами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З даної норми вбачається, що ДПІ в м. Івано-Франківськ не доведено правомірності винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком правомірно визнав нечинними і скасував оспорювані повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обставини справи встановлені правильно, з'ясовані повно та об'єктивно, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Костюк Л.О.

Повний текст ухвали виготовлено: 05.06.2012 року