Ухвала

від 07.06.2012 по справі 2а-6207/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6207/11/2670( у 6-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Іванчуку В.М.,

за участю:

представника позивача -Скуртул К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атас-Україна»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Атас-Україна»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Атас-Україна»звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення №0002172310/0 та №0002182310/0 від 30.09.2010 року, №0002172310/1 та №0002182310/1 від 27.12.2010, якими товариству визначено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток та податок на додану вартість, відповідно.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на нікчемність правочинів, за наслідками укладення яких у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість, а сама по собі наявність у позивача податкових накладних та актів виконаних робіт, за висновком суду, не є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до податкового кредиту.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за той самий період, за підсумками якої складено акт від 21 вересня 2010 р. №185/23-209/32425128 та виявлені порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2. та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму в розмірі 1012318,00 грн. та п.п. 7.4.1., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 789194,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення від 30 вересня 2010 року № 0002172310/0, яким визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1012318,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 506159,00 грн., а також № 0002182310/0, яким визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 789194,00 грн. та 394597,00 грн. -штрафних санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення -рішення залишені без змін та прийнято нові від 27.12.2010 року №0002172310/1 та №0000182310/1.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, судова колегія зважає на таке.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; наявність результатів зазначеної діяльності (продукції, робіт чи послуг), які мають вартісний характер і цінове вираження.

У відповідності до положень п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Витрати на маркетинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 ст. 5 Закону передбачено особливий порядок податкового обліку.

Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

При цьому, підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону до потреб, не пов'язаних із веденням господарської діяльності віднесено, зокрема, організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб.

Отже, витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).

Також, відповідно до вказаного підпункту Закону, платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 191283 видами діяльності позивача є: посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, інші види оптової торгівлі, транспортне оброблення вантажів, організація перевезень пасажирів та надання інших комерційних послуг.

Як убачається зі змісту договорів, укладених позивачем з ТОВ «Акрос Плюс», їх предметом було передпродажна підготовка товару в асортименті. Проте, ані в самих договорах, ані в актах здачі-приймання виконаних робіт не зазначено, які саме роботи виконані контрагентом позивача згідно договору, в чому вони полягали, а отже не уявляється можливим встановити обґрунтованість віднесення позивачем сум, сплачених за такими договорами до складу валових витрат та, відповідно, зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду про недоведеність позивачем правомірності віднесення сум, сплачених за договорами ТОВ «Акрос Плюс», з огляду на те, що ним не надано доказів на підтвердження реального виконання договору.

Законом України «Про податок на додану вартість»у п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 установлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як убачається із матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Акрос Плюс»були укладені два договори б/н від 01.09.2008 року та №081008-1 від 08.10.2008 року, згідно яких замовник -позивач доручає, а виконавець -ТОВ «Акрос Плюс»зобов'язується виконати передпродажну підготовку продукції замовника, а також надає сукупність послуг в місцях продажу для збільшення продажу продукції замовника.

Проте, перевіривши реальність договорів на виконання відповідного обсягу робіт, укладених позивачем з названим контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо їх нікчемності, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження реальності надання та отримання послуг за названими договорами. Технічні завдання, а також копії договорів з іншими контрагентами, надані позивачем не підтверджують реальності виконання угод саме ТОВ «Акрос Плюс».

За таких обставин, та враховуючи те, що матеріалами справи підтверджена неможливість здійснення ТОВ «Акрос Плюс»вказаних господарських операцій із надання послуг в силу відсутності необхідного обсягу виробничих активів та трудових ресурсів, а також те, що наявні у позивача податкові накладні, видані та підписані невстановленою особою, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атас-Україна»залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст ухвали складено 12 червня 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М