Ухвала

від 22.01.2015 по справі 2а-6207/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2015 р. м. Київ К/9991/40136/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Блажівської Н.Є.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атас-Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року

у справі № 2а-6207/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атас-Україна»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атас-Україна» (далі - ТОВ «Атас-Україна»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва; відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002172310/0 від 30 вересня 2010 року, № 0002172310/1 від 27 грудня 2010 року, № 0002182310/0 від 30 вересня 2010 року та № 0002182310/1 від 27 грудня 2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Атас-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт № 185/23-209/32425128 від 21 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002172310/0 від 30 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 518 477,00 грн. (1 012 318,00 грн. - основний платіж, 506 159,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0002182310/0 від 30 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 183 791,00 грн. (789 194,00 грн. - основний платіж, 394 597,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу ТОВ «Атас-Україна» залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002172310/1 від 27 грудня 2010 року та № 0002182310/1 від 27 грудня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих при придбанні послуг з передпродажної підготовки товару в Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрос Плюс», з підстав нікчемності договорів від 01 вересня 2008 року та № 081008-1 від 08 жовтня 2008 року, укладених між позивачем та зазначеним контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову повністю, суди виходили з того, що договори від 01 вересня 2008 року та № 081008-1 від 08 жовтня 2008 року не містять істотних умов, а тому відповідно до статей 638, 640, 641, 642, 646 Цивільного кодексу України та статті 180 Господарського кодексу України їх слід вважати неукладеними.

Також, судові інстанції врахували пояснення засновника та директора ТОВ «Акрос Плюс» щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності товариства, неперебування названого суб'єкта господарювання за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Проте, колегія суддів вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними, виходячи з таких підстав.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

З урахуванням наведених процесуальних норм, суду необхідно з'ясувати намір позивача на отримання економічного ефекту внаслідок придбання у ТОВ «Акрос Плюс» послуг з передпродажної підготовки продукції. Зокрема, перевірці підлягають доводи позивача про те, що отримані від постачальника послуги в подальшому передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Ай Сі Ен Капітал» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Авалон СВ» в рамках виконання договірних зобов'язань.

Крім того, варто дослідити наявність у контрагента позивача платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщення, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо). При цьому слід врахувати, що сам собою факт відсутності в ТОВ «Акрос Плюс» в достатній кількості трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торговельного обладнання не може бути беззаперечним свідченням фіктивності проведених операцій, позаяк останній може залучити для виконання договірних зобов'язань третіх осіб, що, відповідно, підлягає з'ясуванню в розглядуваному випадку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

За змістом статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, враховуючи наявність у судів попередніх інстанцій претензій до долучених позивачем до матеріалів справи на підтвердження реальності проведених господарських операцій актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), судовим інстанціям необхідно було запропонувати товариству надати інші докази, які б підтверджували фактичне виконання договорів, а також надати належну правову оцінку долученим ТОВ «Атас-Україна» до матеріалів справи моніторингам промоційних активностей, звітам, технічним завданням, моніторингам цін та відомостям про їх динаміку.

Крім того, судами не враховано, що оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства.

Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а саме - Закону № 334/94-ВР та Закону № 168/97-ВР в наведеній ситуації, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватись з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства, зокрема, цивільного або господарського.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атас-Україна» задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Блажівська Н.Є.

Карась О.В.