Рішення

від 14.05.2012 по справі 5023/1969/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2012 р. Справа № 5023/1969/12

вх. № 1969/12

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судового засідання Лобов Р.М.

за участю представників сторін:

позивача - Мищенко І.А., директор;

відповідача ОСОБА_2, дов від 04.01.2012 року;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека 216", м. Харків

до Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Інспекція ДАБК у Харківській області, м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ТОВ "Аптека 216" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача -Харківської міської ради в якому просить суд Зобов'язати Харківську міську раду укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека 216", ідентифікаційний код 33608987 договір оренди земельної ділянки площею 70 кв. м розташованої по вул. Паризької Комуни,23 -Бум. Харкові для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі аптеки літ. "А-1"загальною площею - 51,6 кв. м, що складається з приміщень: № 1 (основне) - 29,4 кв. м, № 2 (підсобне) - 8,1 кв. м, № 3 (санвузол) - 3,6 кв. м, № 4 (підсобне) - 10,5 кв. м. Вимоги мотивовано ст.. 12, 83, 123 Земельного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 квітня 2012 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08 травня 2012 року об 11:45 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 травня 2012 року прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, в якій окрім заявлених позовних вимог, позивач просить суд визнати за ним право власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 51,6 кв.м. по вул. Паризької Комуни,23-Б у м. Харкові.

Також зазначеною ухвалю суду залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Інспекцію ДАБК у Харківській області, розгляд справи відкладено на 14 травня 2012 року о 10:00 год.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні 14 травня 2012 року позовні вимоги підтримував та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав проте, його представник у судовому засіданні проти позову заперечує.

Представник третьої особи - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області у судове засідання не з'явився проте, матеріали справи містять її відзив на позов (вх. № 4850), які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи та посилаючись на ст.. 331 , 376, Цивільного кодексу України, просить суд розглянути справу за відсутністю третьої особи відповідно до вимог діючого законодавства.

Присутні в судовому засіданні 14 травня 2012 року позивач та відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

У 2011-2012 році за відсутністю погодженого робочого проекту, господарським способом було ТОВ "Аптека 216"(далі - позивач) побудовано одноповерхову нежитлову будівлю (літ. "А-1") по вул. Паризької Комуни, 23-Б у м. Харкові.

КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації"проведено технічну інвентаризацію майна на нежитлову будівлю літ. "А-1"по вул. Паризької Комуни, 23-Б у м. Харкові та складено технічний паспорт, згідно з яким, за адресою м. Харків, вул. Паризької Комуни,23 -Б знаходиться нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею - 51,6 кв.м., яка складається з приміщень: № 1 (основне) -29,4 кв.м., № 2 (підсобне) -8,1 кв.м., № 3 (санвузол) -3,6 кв.м., № 4 (підсобне) -10,5 кв.м.

Згідно Висновку "Про технічний стан несучих та огороджуючих будівельних конструкцій нежитлової будівлі (літ. "А-1"), розташованої по вул. Паризької Комуни,23 - Б у м. Харкові. Визначення відповідності вимогам СНіП та ДБН і можливості подальшої надійної експлуатації.", виконаному ТОВ "МАГНАРЕС", державна ліцензія АВ № 559271 від 29.10.2010 р:

"2. Наднормативних прогинів, відхилень від вертикалі, деформацій та інших дефектів, які свідчать про зниження несучої спроможності несучих та огороджувальних будівельних конструкцій будівель, на момент обстеження не виявлено.

3. Технічний стан будівельних конструкцій обстеженої будівлі відповідає вимогам ДБН і СНіП та забезпечує несучу здатність достатню для подальшої надійної експлуатації."

Скарг відносно виконання будівельно-монтажних робіт при будівництві вищевказаної нежитлової будівлі та скарг щодо обмеження прав інших осіб не надходило.

Таким чином, новостворене нерухоме майно відповідає всім державним будівельним, пожежним, санітарно-епідеміологічним нормам і не порушує права інших осіб. Об'єкт будівництва придатний для подальшої експлуатації за призначенням.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Цивільний кодекс України виділяє декілька способів набуття права власності.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єкта господарювання права підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Так, відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, в даному випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Суд зазначає про те, що згідно ст. 3 Конституції України, згідно якої людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст.ст. 331, 332, 376 Цивільного кодексу України, право власності на створене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди та інше) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), якщо створення, переробка майна відповідає діючому законодавству, будівельним нормам та правилам. Відповідно, власник який збудував нерухоме майно, має право на реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Пунктом 1 частини першої статті 4 цього Закону визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. ст. 18, 19 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (далі - Закон), підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду про право власності на нерухоме майно, що набрало законної сили.

У відповідності з п.5 Прикінцевих положень зазначеного Закону, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна передбачено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5.

Відповідно до п.1, п.п.1.3 вказаного Положення до прийняття Верховною радою України та набрання чинності Законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 року N 7/5 (далі - Тимчасове положення), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення, державна реєстрація прав власності на нерухоме майна - це внесення запису до Реєстру власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі право встановлювальних документів коштам особи, що звернулася до БТІ.

Підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відповідно до п. 10 додатку № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно , затвердженого наказом Міністерства юстиції №7/5 від 07.02.2002 року є рішення судів , третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна , про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Відповідно до ст.ст. 319, 320 Цивільного кодексу України власники самостійно здійснюють право власності, виконують будь які дії по відношенню до свого майна, що не суперечать Закону. Визнання права власності на нежитлове приміщення необхідне для подальшого здійснення позивачем підприємницької діяльності та не порушує права інших осіб.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуально кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога стосовно визнання за позивачем права власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 51,6 кв.м. по вул. Паризької Комуни,23-Б у м. Харкові правомірна та обґрунтована, така, що підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека 216", договір оренди земельної ділянки площею 70 кв. м розташованої по вул. Паризької Комуни,23 -Б у м. Харкові для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі аптеки літ. "А-1"загальною площею - 51,6 кв. м, що складається з приміщень: № 1 (основне) - 29,4 кв. м, № 2 (підсобне) - 8,1 кв. м, № 3 (санвузол) - 3,6 кв. м, № 4 (підсобне) - 10,5 кв. м., суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 377 Цивільного кодексу встановлено, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій в користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Суд звертає увагу на те, що з правового аналізу норм чинного законодавства вбачається, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є безумовною підставою для автоматичного укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на нерухомий об'єкт, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. ст. 116, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України однією з вимог чинності правочину є вчинення правочину у формі, встановленій законом та вчинений особою, що має необхідний обсяг правоздатності.

Відповідно до перехідних положень та ст.12 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради здійснюють повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів. Таким чином, повноваження з укладення договорів оренди земельних ділянок, як і рішення про надання земельної ділянки належить Харківській міській раді.

Згідно зі ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування"рішення органів місцевого самоврядування є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Отже, зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу, у даному разі Харківської міської ради, про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такий договір за відсутності позитивного рішення Міськради з даного питання є порушенням її виключної передбаченої Конституцією України компетенції на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Проте, матеріали справи не містять рішення Харківської міської ради про надання позивачеві в оренду земельної ділянки.

Крім того, суд зазначає, що загальний порядок укладення господарських договорів унормований статтею 181 Господарського кодексу України, за приписами якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, запропонований проект якого надається другій стороні для узгодження у двох примірниках, при цьому, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов, при цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивач мав довести суду дотримання ним вимог ст. 181 Господарського кодексу України щодо надання (надсилання) Харківській міській раді проектів договорів оренди та ухилення відповідача від укладання договору оренди земельної ділянки. Однак, такі докази позивачем суду не надані та в матеріалах справи відсутні..

А тому, суд вважає, що позивачем не дотримано порядку укладання договорів.

Окрім того, суд зазначає, що в п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 3 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення"зазначено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно. У рішенні про спонукання укласти договір, господарські суди повинні зазначити: умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Відповідно до ч.3 ст.84 ГПК України, у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення вказуються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Висновки суду, викладені у резолютивній частині рішення, повинні ґрунтуватися на досліджених у судових засіданнях доказах (в даному випадку -на проекті договору).

Однак в матеріалах справи відсутній проект договору, про зобов'язання укласти якого просить позивач.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги про зобов'язання Харківську міську раду укласти з ТОВ Аптека 216"договір оренди земельної ділянки є необґрунтованими та недоведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позивач не наполягає на стягненні з відповідача судових витрат, відповідно до ст. 49 ГПК України суд вважає, що витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 41, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України, п.2 ст. 331, ст.ст. 182, 319, 320, 331, 332, 392 Цивільного кодексу України, статтями 12, 116, 120, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 47-49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека 216" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 28-а), ідентифікаційний код 33608987 право власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 51,6 кв.м. по вул. Паризької Комуни,23-Б у м. Харкові.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 21.05.2012 року.

Суддя Аюпова Р.М.