Ухвала

від 15.05.2012 по справі 2а/0270/932/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/932/12

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Малого приватного підприємства "Руслана" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2012 року мале приватне підприємство «Руслана» звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000222310 , № 0000232310 від 20.02.2012 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.03.2012 року позовні вимоги МПП «Руслана» було задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці № 0000222310, № 0000232310 від 20.02.2012 року.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене вище судове рішення, прийнявши нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог МПП «Руслана».

Зокрема, апелянт мотивуючи доводи апеляційної скарги, вказує на те, що з огляду на обставини викладені в апеляційній скарзі, оскаржувана постанова прийнята Вінницьким окружним адміністративним судом без повного з'ясування обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійним обставинам справи.

Відповідно ж до надісланих на адресу суду апеляційної інстанції заперечень на позовну заяву, МПП «Руслана» заперечує проти вимог апеляційної скарги ДПІ у м. Вінниці, зазначаючи, що на разі відповідач залишає поза увагою обставини встановлені судом першої інстанції в ході розгляду справи на підставі наявних доказів.

Сторони повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу на рішення у справі в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, на підставі направлень від 20.12.2011 року за № 4531/23, № 4533/17, № 4532/15, № 4535/22, № 4537/22, № 4536/23 та №4534/23 працівниками ДПІ у м. Вінниці була проведена документальна планова виїзна перевірка МПП «Руслана» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 269/2301/13337853 від 01.02.2012 року, яким зроблено висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем з однієї сторони та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» і ТОВ «АММО» з іншої. Крім того, податковим органом встановлено порушення МПП «Руслана» п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 129910,00 грн., а також порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 83717,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000222310 та № 0000232310 від 20.02.2012 року, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 155801,00 грн., з яких 129910,00 грн. основного платежу та 25891,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 104431,00 грн., з яких 83717,00 грн. основного платежу і 20714,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розглядом справи не встановлено порушення позивачем Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентами (а саме: ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» і ТОВ «АММО») підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які не суперечать нормам Законів.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для виявлених перевіркою позивача порушень, що знайшли своє відображення в акті перевірки № 269/2301/13337853 від 01.02.2012 року та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували, висновки актів перевірки контрагентів позивача, а саме ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»і ТОВ «АММО», в яких податковими органами зроблено висновки, що усі операції по поставці товарів, за участю останніх, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Колегія суддів вважає такі висновки податкового органу безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції, МПП «Руслана» перебувало у господарських відносинах з ТОВ «Аммо» та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» у зв'язку із придбанням у даних контрагентів відходів поліетилену (агломерату).

На підставі договору поставки за № 186 від 10.08.2010 року, ТОВ «Аммо» здійснило поставку позивачу вказаної сировини загальною вагою 51,817 т на суму 244900,00 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до умов договору вказаний товар був поставлений продавцем на склад МПП «Руслана», що підтверджується товарно-транспортними накладними № 196 від 12.08.2010 року, № 2111 від 30.09.2010 року та № 184 від 29.10.2010 року.

16.08.2010 року між МПП «Руслана» і ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» було укладено договір за № 16/08-10 на поставку цього ж виду сировини, на виконання якого позивач придбав у вказаного товариства для використання у господарській діяльності 64,297 т агломерату загальною вартістю 252200,00 грн. Виконання умов даного договору також підтверджується усіма необхідними первинними документами, зокрема, видатковими, товарно-транспортними, податковими накладними, розрахунковими документами.

При цьому, податковим органом було зроблено висновок про порушення з боку контрагентів податкового законодавства, а саме: невизначене місце виконання зобов'язань за юридичною адресою продавців ТОВ «Аммо» та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс», місця відвантаження товару є сумнівними та не збігаються з місцями реєстрації його постачальників, відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничого та транспортного обладнання, сировини та матеріалів для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про нікчемність договорів, які були укладені між МПП «Руслана» з ТОВ «Аммо» та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс».

Окрім того, судом встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу № 130401 від 13.04.2011 року МПП "Руслана" придбало у ТОВ " Торговий дім "Онікс" редуктор РМ- 350-50-21 вартістю 5200,00 грн., в тому числі ПДВ 866,67 грн. Реальність даної господарської операції повністю підтверджена документально, а отримана МПП "Руслана" від постачальника податкова накладна відповідає вимогам п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, тому підстав не включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість за придбання вказаного редуктора у позивача не має.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність доказів проведення господарських операцій є не обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявні у позивача первинні документи достатні для підтвердження реальності характеру відносин позивача з ТОВ «Аммо», ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» та ТОВ " Торговий дім "Онікс" та зазначає наступне.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочини, в даному випадку договори укладені МПП «Руслана» з ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Аммо» не можуть бути визнані в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемні, так як: їх зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства; укладені виходячи із волевиявлення і відповідають внутрішній волі його учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

У вищезгаданих договорах передбачені і визначені умови поставки, оплати та передання-прийняття товару, які є волевиявленням сторін, визначені і погоджені на власний розсуд в розумінні вимог ст.628 Цивільного Кодексу України, та виконувались з врахуванням норм ст.629 цього Кодексу.

Згідно ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладних та податкових накладних вбачається, що суб'єктами господарювання МПП «Руслана», ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» та ТОВ «Аммо» зазначено всі реквізити та дотримано порядок складання документів, які обумовлені вимогами ст.9 Закону №996.

На час укладення та виконання договорів зазначені контрагенти були діючими господарюючими суб'єктами, зареєстрованими у встановленому законом порядку, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, та були платником податку на додану вартість. Факти отримання товарно-матеріальних цінностей від зазначених осіб повною мірою були досліджені судом першої інстанції та відображені в оскаржуваній постанові суду. А виписані первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам, що до них ставляться Законами "Про податок на додану вартість" та "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Твердження апелянта, з посиланням на матеріали перевірки, про те, що вказані господарські операції мали фіктивний характер, колегією суддів оцінюються критично, оскільки зазначене ґрунтуються на припущеннях, що суперечить ст. 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при укладенні та виконанні договорів, відповідачем не доведено.

Окрім того, невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Окрім того, практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно у відповідності до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону №334 включено до складу валових витрат, витрати обумовлені договірними відносинами по продажу-отримання товарів, що підтверджено належно оформленими документами, обов'язковість яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а також включення сум від господарської діяльності в податковий кредит.

Відповідно до ст. 198.3 Податкового Кодексу України право на включення суми ПДВ до податкового кредиту виникає у Товариства у випадку придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону №168 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28.03.2012 року, -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.