Постанова

від 03.12.2008 по справі 25/157-08(10/53-07)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

25/157-08(10/53-07)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 грудня 2008 р.                                                                                    № 25/157-08(10/53-07)  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Головуючого:Дунаєвської Н.Г.,Михайлюка М.В.,  

Суддів : Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

на  постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2008 р.

у справі№ 25/157-08 (10/53-07) господарського суду Дніпропетровської області

за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

до

треті особиДніпропетровського обласного об'єднання профспілокКомунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації"Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради

провизнання права державної власності на нерухоме майно

за  участю представників  сторін:

позивача  не з'явились,

відповідача третьої особи 1третьої особи 2Шестіріков В.В., Гриценко М.М.,не з'явились,не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок про визнання права державної власності на нерухоме майно - Будинок Союзів, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, прос. К. Маркса, 93.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2007 р. у справі № 10/53-07, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.07.2007 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2007 р. постанову господарського суду апеляційної інстанції у даній справі залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 19.02.2008 року прийняті у даній справі судові рішення скасовані, а справу  направлено на новий розгляд.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2008 року (суддя Чередко А.Є.) у справі №25/157-08(10/53-07), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2008 року (судді: Стрелець Т.Г., Мороз В.Ф., Чус О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просив скасувати рішення та постанову у даній справі як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 39 від 25.01.1972 р. Дніпропетровській обласній раді профспілок надано дозвіл здійснити надбудову 5 поверху будівлі „Будинку Союзів”, прибудову до будівлі зали засідань на 450 місць та їдальні на 150 місць та двоповерхову прибудову приміщень товариства охорони природи та служб парку.

Рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради № 449 від 11.07.1974 р. надано дозвіл Дніпропетровській обласній раді профспілок на знесення житлового будинку місцевих Рад, сараїв та гаражів по пр. К. Маркса, 93.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 420 від 29.06.1979 р. “Про затвердження Акта державної комісії про прийняття в експлуатацію завершеної реконструкцією і розширенням будівлі „Будинку Союзів” по прос. К. Маркса, 93а в Кіровському районі” затверджено Акт державної комісії від 29.06.1979 р. про прийняття до експлуатації закінченого реконструкцією та розширенням Будинку союзів по пр. К. Маркса, № 93а, а також дозволено “ОКСу облсовпроса” ввести до експлуатації будівлю „Будинку Союзів” та передати на баланс “Облсовпросу”.

Відповідно до вказаного рішення - спірна будівля була побудована Будівельним управлінням “Металургбуд” тресту “Дніпроважбуд” для відділу капітального будівництва Обласної ради профспілок. Тобто, замовником будівництва виступала Обласна рада профспілок в особі свого структурного підрозділу - відділу капітального будівництва.

Виходячи із положень Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966р. Міністерством комунального господарства Української РСР, яка діяла на час прийняття рішення виконкому Дніпропетровської міської ради №420 від 29.06.1979 р., останнє стосувалося затвердження акту прийняття в експлуатацію спірної будівлі, тобто, затверджувався документ, яким підтверджувалася відповідність спірного будинку будівельним нормам і правилам.

За таких обставин господарські суди прийшли до висновку, що дане рішення фіксувало створення відповідно до архітектурно-будівельних норм нової нерухомої речі - будівлі Будинку профспілок, реконструкція і розширення якого завершені у 1979 р. та придатність даної речі до експлуатації, а не передачу державного майна в користування або на баланс Дніпропетровській обласній раді профспілок.

06.10.1997 р. Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 420 від 29.06.1979 р. видало Реєстраційне посвідчення, в якому зазначалося, що будівля “Дома Союзов” (літ. “А-5”) по прос. К. Маркса, 93 зареєстрована на праві колективної власності за Об'єднанням профспілок Дніпропетровської області.

Рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради № 1315 від 16.07.1998 р. “Про надання земельної ділянки по прос. К. Маркса, 93 у постійне користування об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) по фактичному розміщенню адміністративного будинку”  вирішено надати земельну ділянку площею 8032 м2 по прос. К.Маркса, 93 у постійне користування з видачею Державного акта об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) для обслуговування адміністративного будинку по його фактичному розміщенню за рахунок земель громадської забудови. На підставі зазначеного рішення об'єднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) видано Державний акт на право постійного користування землею.

Предметом позову у даній справі є визнання права державної власності на нерухоме майно –„Будинок Союзів”. Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав і інтересів. Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач у позові зазначив, що право власності на спірне майно зареєстроване за відповідачем всупереч чинному законодавству.

Однак, згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, тягар доведення того, що власником спірного майна є держава, покладений на позивача і саме останній повинен довести належність спірного майна до державного майна.

Разом з тим, 06.10.1997 р. відповідачу видано реєстраційне посвідчення на спірне майно органом технічної інвентаризації. Реєстраційне свідоцтво видано на підставі Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 р. № 56. Отримавши державну реєстрацію власності, відповідач встановив своє право на майно шляхом підтвердження цього права державою через органи державної реєстрації такого права.

Апеляційний господарський суд наголосив, що реєстраційне посвідчення не скасовувалося та недійсним не визнавалося (доказів не надано), отже на час розгляду справи в господарському суді відповідач є законним власником спірної будівлі, а його зареєстроване право власності має пріоритет перед незареєстрованим згідно з вимогами ст. 182 ЦК України, п. 5, п. 7 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.

Окрім того, місцевий та апеляційний господарські суди з'ясували, що „Будинок Союзів”, розташований у м. Дніпропетровськ, прос. К. Маркса, 93, перебуває на балансі відповідача. Ще у 1955 р. за проектним завданням реконструкції будинку, затвердженого постановою Секретаріату ВЦРПС № 36 від 20.05.1955 р. проведена реконструкція його фасадів. Зазначений будинок в процесі реконструкції, яка проводилася за період 1974-1979 р. повністю перебудований, про що свідчить лист ДП "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" № 145 від 06.03.2007 р. у якому зазначено, що будівля повністю перебудована. Факти, викладені у зазначеному листі, підтверджуються технічним висновком оцінки віку будівельних конструкцій, проведеному Придніпровською державною академією будівництва та архітектури 12.03.2007 р., яким встановлено, що з раніше існуючої будівлі залишилися лише деякі елементи старої кладки у підвалі будинку.

Нова будівля зведена повністю за рахунок коштів професійних спілок, що підтверджується наданими відповідачем документами, зокрема, постановою Секретаріату Української республіканської ради профспілок від 24.01.1972 р. “Про план нецентралізованих капітальних вкладень на 1972 р. по профспілковим організаціям Української РСР та додатком до нього, яким визначено список будівництв, які фінансуються у 1972 р. за рахунок профспілкового бюджету; розшифровкою виконання плану капітальних робіт за 1972 р. по Дніпропетровському облсовпрофу; титульними списками будівництва на 1973р., 1975р., 1976р., 1979р. Української республіканської ради профспілок; довідками про фінансування будівництва та витрат на будівництво на 1973р., 1975р., 1976р., 1977р., 1978р., 1979р.; планом нецентралізованих капітальних вкладень на 1974р., 1975р., 19977р. по будівництву та проектуванню об'єктів профспілок Української республіканської ради профспілок; звітами Дніпропетровського облсовпрофу про капітальне будівництво за 1975р., 1976р.; договором № 10096к укладеним між інститутом “Днепрогражданпроект”та Дніпропетровським облсовпрофом на виконання проектних та пошукових робот та додатками до нього; актами приймання будівельних робот. В свою чергу, позивач не надав доказів проведення реконструкції будівлі за рахунок коштів держави.

Відповідно до наданих відповідачем доказів та виходячи з суб'єктного складу правовідносин будівельного підряду на спорудження будівлі Будинку профспілок замовником будівництва виступала Обласна рада профспілок в особі свого відділу капітального будівництва, а підрядником - трест “Дніпроважбуд” в особі свого Будівельного управлінням “Металургбуд”.

Відповідно до ст. ст. 332, 345 ЦК УРСР саме на замовника покладено обов'язок оплатити виконану роботу. Фінансування будівництва спірної будівлі здійснено з профспілкового бюджету, позивачем цей факт не спростовано.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 08.10.1965 р. № 746 "Про затвердження Правил фінансування будівництва", а саме п. 1 Правил, визначено, що Будбанк СРСР фінансує капіталовкладення державних підприємств, організацій і установ, до яких Обласна рада профспілок не належала, тому дані Правила не поширюються на фінансування будівництва будівлі Будинку Спілок та не спростовують фінансування будівництва спірної будівлі відповідачем. Правилами передбачено, що фінансування будівництва може бути здійснене безпосередньо зацікавленими організаціями (нецентралізовані капітало-вкладення) або через ради депутатів трудящих (державні капіталовкладення). З вищенаведених матеріалів справи вбачається, що будівництво здійснювалося з залученням нецентралізованих капіталовкладень (коштів профспілок).

Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що спірна будівля була націоналізована у 20-х роках ХХ століття і тому належить державі, однак в процесі експлуатації будинку створено нове майно за рахунок коштів профспілок, що підтверджується матеріалами справи, а будівля, яка була націоналізована державою та знаходилася на місці „Будинку Союзів” була знесена, отже її не існує в натурі. Тому, наведені позивачем обставини щодо належності раніше існуючої будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93 до державної форми власності не впливають на вирішення спору щодо права власності на спірну будівлю.

Господарські суди також врахували те, що 29.06.1922 р. раніше існуючий будинок був переданий Окружній раді профспілок, а підставою такої передачі була постанова ВУЦИК „О предоставлении помещений для “Дворцов Труда” від 12.02.1921 р., яким були зобов'язані всі Губвиконкоми та Уєздвиконкоми надати Губпрофспілкам та Уєздпрофспілкам приміщення для „Дворцов Труда”, вполне пригодные и достаточные для удобного размещения в них всех местных профорганизаций”. Крім того, постановою Всеукраїнського ЦВК від 05.05.1922 р. „Про Палаци Праці, палаци-комуни і Будинки робітників” передбачена передача цих будинків профспілкам.

08.05.1932 р. будинок був переданий профспілкам одночасно із земельною ділянкою.

Як вказав суд апеляційної інстанції, підтвердженням того, що спірне майно не належить до державної власності є також постанова Федерації професійних спілок України від 29.01.1993 р. № К-1-11 „Про власність професійних спілок” і постанова президії Федерації професійних спілок України від 24.03.1993 р. №П-3-5 „Про переліки майна профспілок України”, які не скасовані і недійсними не визнавалися.

Господарські суди відхилили посилання позивача на те, що майно колишніх профспілкових організацій у радянські часи та після 24.08.1991р. і на даний час було та залишається державною власністю, оскільки на його думку до набуття чинності Конституцією України, відповідно до Закону України „Про власність”, державна власність поділялася на загальнодержавну та комунальну власність (власність адміністративно-територіальних одиниць).

Однак, у ЦК УРСР (редакція 1963 р.), який діяв станом на 1979 р., коли було затверджено акт введення в експлуатацію будинку, містилася Глава 9 „Власність профспілкових та інших громадських організацій”, де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

Згідно ст. 87 ЦК УРСР (1963 р.), чинного на час побудови спірного майна, соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна), власність; власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність громадських організацій.

Статтею 97 ЦК УРСР передбачено, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Місцевий та апеляційний господарські суди визнали безпідставними   посилання позивача на норми Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, Постанови Верховної Ради УРСР „Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990р. № 506, Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992р. № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР”, Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, з огляду на наступне.

Введений постановою Верховної Ради УРСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990 р. № 506 мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не стосується спірного будинку, оскільки він не був об'єктом державної власності. Навпаки, це майно належало до об'єктів права власності профспілок, яке прямо передбачалося за нормами Конституції УРСР 1978 р. (ст. 10) та ЦК УРСР 1963 р. (ст. 87 та Глава 9).

Згідно ст. 20 Закону УРСР “Про власність” професійні спілки визнані суб'єктами права колективної власності, що і обумовило реєстрацію спірного майна за відповідачем під час дії цього закону саме на праві колективної власності (Реєстраційне посвідчення від 06.10.1997 р.).

З набранням чинності новим Цивільним кодексом України введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності,  право комунальної власності.

Отже, власність всіх юридичних осіб приватного права (в т.ч. і профспілок) була визнана приватною (ст. 325 ЦК України). Саме на праві приватної власності відповідачу і належить спірне майно на даний час.

Тому оскільки мораторій поширювався вказаною Постановою ВР УРСР тільки на державне майно, до якого спірний будинок не належав, то він жодним чином не стосувався права власності відповідача на спірний будинок.

Крім того, 18.11.1990 р. (тобто до прийняття вищенаведених нормативних актів) Загальна Конфедерація профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно переліку (в якому є і спірна будівля). Цим було підтверджено відсутність прав загальносоюзних профспілкових органів на майно українських профспілок.  

Слід зазначити, що Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки даний закон регулює майнові відносини, що виникли у зв'язку з припиненням існування однієї держави (Союзу РСР) та виникненням на частині її території нової держави (України), яка є правонаступницею прав та майна свого правопопередника. Тобто від моменту проголошення незалежності України згідно даного закону до України переходить все майно, що раніше належало на праві державної власності вже неіснуючому Союзу РСР та знаходиться на території України (в тому числі майно підприємств, установ та організацій, що знаходилися на території України, але підпорядковувалися союзному керівництву).

Закон не розкриває поняття “підприємства, установи та організації союзного підпорядкування”. Однак, при його тлумаченні слід враховувати наступні положення Конституції Союзу РСР від 07.10.1977 року.

Відповідно до п. 7 ст. 73 Конституції (Основного закону) СРСР, віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають: керівництво галузями народного господарства, об'єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування; Відповідно до ч. 3 ст. 77 Конституції (Основного Закону) Союзу РСР, діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування координує і контролює у питаннях, що належать до її відання, союзна республіка, тобто УРСР.

Згідно з п. 1 ст. 131 Конституції (Основного Закону) Союзу РСР, Рада Міністрів СРСР у межах своїх організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, підприємствами транспорту і зв'язку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування.

З огляду на вказане, суди прийшли до висновку, що під поняттям “підприємства, установи та організації союзного підпорядкування” слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності.

Відповідач, як профспілкова організація не був організацією союзного підпорядкування і його майно не було державною власністю, на що вказує і викладене вище, а також положення установчих документів радянських профспілок, наданих відповідачем до матеріалів справи, згідно яких профспілки не підпорядковувалися державі, а тільки взаємодіяли з нею у певних питаннях.

Відповідно не може застосовуватися до спірних відносин і Постанова Верховної Ради України від 10.04.1992р. № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР”, згідно з якою до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій  колишнього  Союзу  РСР  передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси  розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, а також Постанова Верховної Ради України № 3943-ХІІ від 04.02.1994р., якою було встановлено, що тимчасово до законодавчого  визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій  колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Згідно з статутом Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок (міжгалузева рада профспілок) воно є добровільним об'єднанням організацій всеукраїнських профспілок, що діють на території області, створене 08.02.1991р. на Пленумі облпрофради на основі прийнятої Декларації та є правонаступником обласної ради профспілок.    

Крім того, вищезазначені постанови Верховної ради України є підзаконними актами, якими згідно ст. 92 Конституції України правовий режим власності регулюватися не може (лише Законами України) та були прийняті пізніше ніж відповідач набув право власності на спірну будівлю (по закінченню будівництва у 1979 р., згідно з чинним на той час законодавством), отже не мають зворотної дії у часі. З огляду на це та на вищевикладене, наведені постанови не можуть впливати на правовий режим спірного майна.

Водночас, відповідач наголошував, що позивач звернувся з позовом після спливу строку позовної давності, який встановлений ст. 71 ЦК УРСР.

Згідно ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Право власності на спірну будівлю було зареєстровано за відповідачем у 1997р., отже позивач як орган уповноважений здійснювати управління державним майном повинен був дізнатися про порушення прав власності держави ще у 1997р., але позов було пред'явлено лише у січні 2007р.

В силу вимог ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.   

При цьому, суд першої інстанції врахував, що відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003р.), правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Строк пред'явлення даного позову сплив до набрання чинності ЦК України, тому до цього позову застосовуються правила про позовну давність, що встановлені ЦК УРСР.  

Таким чином, господарські суди прийшли до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що сплив строк позовної давності.   

Крім того, господарські суди прийшли до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, оскільки саме відповідач є законним власником нерухомого майна - “Будинку Союзів”, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, прос. К. Маркса, 93.

Однак, з такими висновками господарських судів неможливо погодитись, з огляду на наступне.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 р. № 4, від 25.12.1992 р. № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судові рішення у даній справі зазначеним вимогам не відповідають.

Зокрема, господарські суди не звернули уваги, що пунктом 2 рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 420 від 29.06.1979 р. дозволено “ОКСу облсовпроса” ввести до експлуатації будівлю „Будинку Союзів” та передано будівлю на баланс “Облсовпросу”.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу суду на те, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності

Баланс суб'єкта є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні).

Колегія суддів Вищого господарського суду України також враховує, що одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі є джерела фінансування (централізоване або власні кошти суб'єкта), передача у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом), який володіє майном.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач  створив нове майно (шляхом реконструкції будівлі та добудови приміщень), а старої будівлі, яка належала державі на даний час не існує. Даний висновок господарського суду є передчасним.

Господарським судам потрібно було з'ясувати чи дійсно старої будівлі чи її елементів взагалі не існує, а також перевірити яка дійсна вартість старої будівлі та нової, відсоток перебудови будівлі (з урахуванням реконструкції та добудови приміщень), а в разі необхідності, господарському суду доцільно було призначити з цього питання судову експертизу у порядку, визначеному ст. 41 Господарського процесуального кодексу України.

Наведене свідчить про те, що господарські суди, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, не здійснили всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак їх висновки є передчасними.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України  касаційна  інстанція  не має  права  встановлювати  або  вважати  доведеними  обставини, які не були  встановлені  у рішенні або  постанові  господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу  одних  доказів  над  іншими,  збирати  нові  докази  або додатково  перевіряти  докази.

За таких обставин, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, як такі що прийняті про неповному з'ясуванні обставин справи та не відповідають вимогам норм матеріального права, а справа підлягає передачі на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1113, 1117, 11110-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2008 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.08.2008 р. у справі № 25/157-08(10/53-07) скасувати, а справу направити до господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

Головуючий, суддя                                                       Н. Дунаєвська

Судді:                                                                               М. Михайлюк

                                                                                         М. Мележик