Постанова

від 24.04.2012 по справі 2а-19074/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2012 року 10:27 № 2а-19074/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Манікюр" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.08.2011р. №0002482302, №0002492302 за участю представників сторін:

від позивача, ОСОБА_1, довіреність № б/н, від 06.02.12 р.,

від відповідача, ОСОБА_2, довіреність № 3, від 03.01.12 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес Манікюр», (далі -позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби, (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.08.2011р. №0002482302, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 522479,46 грн., в тому числі: 417983,57 грн. -за основним платежем та 104495,89 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 26.08.2011р. №0002492302, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 417983,53 грн., в тому числі: 334386,82 грн. - за основним платежем та 83596,71 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем були добросовісно виконані всі вимоги законодавства України для формування податкового кредиту, не допущено жодних порушень вимог законодавства України при здійсненні господарської діяльності, зокрема, і за період, що перевірявся, а також правомірно сформовано валові витрати, в силу чого у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які є необґрунтованими та протиправними і підлягають скасуванню. Також представник позивача посилалась на помилковість висновків відповідача, зазначених в акті перевірки.

Представник відповідача проти позову заперечила, зазначила, що правочини між позивачем та його контрагентами -Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова група «Сквош», (надалі -ТОВ «ФПГ «Сквош»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс», (надалі -ТОВ «ФК «Соларіс»), здійснені з порушенням вимог ч.ч.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, а тому в силу ст.228 Цивільного кодексу України не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними. В обґрунтування своїх доводів представник відповідача зазначила, що ТОВ «ФПГ «Сквош»та ТОВ «ФК «Соларіс» створені без наміру займатися фінансово-господарською діяльністю.

На думку представника відповідача, внаслідок нікчемних правочинів між позивачем та його контрагентами -ТОВ «ФПГ «Сквош»та ТОВ «ФК «Соларіс» позивач безпідставно завищив розмір валових витрат на загальну суму 1671934,13 грн., що у свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 417938,57 грн. та завищення податкового кредиту на загальну суму 334386,82 грн., яка не надійшла до державного бюджету в якості податку на додану вартість.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес Манікюр» зареєстроване Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 08.10.2008 р., взято на податковий облік у ДПІ у Деснянському районі м. Києва 15.10.2008 р., у зв"язку із зміною місцезнаходження взято на облік платника податків ДПІ у Дарницькому районі м. Києва та перереєстровано Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією, є платником податку на додану вартість.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності позивача за КВЕД є надання послуг перукарнями та салонами краси, оптова торгівля парфумерними та косметичними товарами, роздрібна торгівля косметичними та парфумерними товарами, консультування з питань комерційної діяльності та управління, надання інших індивідуальних послуг.

В період з 25.07.2011р. по 02.08.2011р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового і валютного законодавства, за результатами якої складено Акт про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Експрес Манікюр»(код за ЄДРПОУ 36100756) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р., питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р. від 09.08.2011р. №4612/2302/36100756, (надалі -Акт перевірки).

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.08.2011р. №0002482302, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 522479,46 грн., у тому числі: 417983,57 грн. -за основним платежем та 104495,89 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення вимог п.1.32 ст.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та податкове повідомлення-рішення від 26.08.2011р. №0002492302, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 417983,53 грн., у тому числі: 334386,82 грн. -за основним платежем та 83596,71 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення вимог п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В Акті перевірки відповідачем зазначено, що правочини укладені ТОВ «Експрес Манікюр»(код за ЄДРПОУ 36100756) з ТОВ «ФПГ «Сквош»(код за ЄДРПОУ 36685184) та ТОВ «ФК «Соляріс» (код за ЄДРПОУ 36685006) здійснені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, за відсутності намірів створення правових наслідків а отже, ТОВ «Експрес Манікюр»(код за ЄДРПОУ 36100756) порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Зазначені висновки грунтуються на тому, що згідно актів невиїзних документальних перевірок, складених працівниками ДПІ у м. Вінниця по ТОВ "ФПГ "Сквош" (код за ЄДРПОУ 36685184) від 03.03.2011 р. № 725/2301/36685184 за період з 30.09.2009 р. по 31.12.2010 р. та по ТОВ "ФК "Соларіс" (код за ЄДРПОУ 36685006) від 03.03.2011 р. № 726/2301/36685006 за період з 28.09.2009 р. по 31.12.2010 р. фактичне місцезнаходження вказаних підприємств не встановлено, відсутні необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності, не є можливим встановлення наявності та руху товарів, у тому числі залишків товарно-матеріальних цінностей, відсутня інформація про наявність виробничих, складських чи офісних приміщень.

У Акті перевірки позивача також зазначено, що в провадженні СВ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області знаходиться кримінальна справа № 10271618, порушена за ч. 2 ст. 205 КК України по факту створення фіктивних підприємств ТОВ "ФПГ "Сквош" (код за ЄДРПОУ 36685184) та ТОВ "ФК "Соларіс" (код за ЄДРПОУ 36685006) і згідно протоколу допиту від 23.02.2011 р. директора і засновника ТОВ "ФПГ "Сквош" (код за ЄДРПОУ 36685184) та ТОВ "ФК "Соларіс" (код за ЄДРПОУ 36685006) ОСОБА_3 вбачається, що він фінансово-господарською діяльністю вказаних підприємств не займався та документів не підписував, на підставі чого відповідач дійшов висновку , що діяльність вказаних підприємств здійснювалась поза межами правового поля і, що фінансово-господарські відносини вказаних підприємств із контрагентами є фіктивними правочинами, вчиненими без наміру створення правових наслідків та є нікчемними правочинами, відповідно і правочини, здійснені позивачем з ТОВ "ФПГ "Сквош" (код за ЄДРПОУ 36685184) та ТОВ "ФК "Соларіс" (код за ЄДРПОУ 36685006) здійснені без волевиявлення уповноваженої особи вказаних підприємств, а, отже, позивачем порушено вимоги ст. 228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

На підставі викладеного у вказаному Акті перевірки відповідач приходить до висновку, що оскільки ТОВ "ФПГ "Сквош" (код за ЄДРПОУ 36685184) та ТОВ "ФК "Соларіс" (код за ЄДРПОУ 36685006) було створено без наміру займатись господарською діяльністю з метою надання позивачу необхідних умов для ухилення від сплати податків, то позивачем фактично не було придбано товарів і безпідставно завищено валові витрати на загальну суму 1671934,13 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 417983,57 грн.

Також, з урахуванням вищевикладених висновків акту перевірки, відповідач дійшов висновку, що податкові накладні, складені ТОВ "ФПГ "Сквош" (код за ЄДРПОУ 36685184) та ТОВ "ФК "Соларіс" (код за ЄДРПОУ 36685006) не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до податкового кредиту позивача суми податку на додану вартість у розмірі 334386,82 грн.

У вказаному Акті перевірки відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено п.1.32 ст.1 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого, за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р., позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 417983,57 грн. у тому числі: за 4 кв. 2009р. в сумі 50542,07 грн., 1 кв. 2010р. -63091,5 грн., 2 кв. 2010р. -65034,75 грн., 3 кв. 2010р. -140629,5 грн., 4 кв. 2010р. -98685,75 грн. та п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.4 п.7.4, п.п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011р., позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 334386,82 грн., у тому числі: в листопаді 2009р. на суму 23578,68 грн., грудні 2009р. -16854,97 грн., січні 2010р. -4738,92 грн., лютому 2010р. -13861,74 грн., березні 2010р. -31872,56 грн., травні 2010р. -11891,49 грн., червні 2010р. -40136,31 грн., липні 2010р. -42465,48 грн., серпні 2010р. -45036,75 грн., вересні 2010р. -25'001,41 грн., жовтні 2010р. -36493,27 грн., листопаді 2010р. -42455,24 грн., що підлягав до сплати в державний бюджет, з урахуванням від'ємного значення в наступних податкових періодах: в листопаді 2009р. в сумі 17'217,68 грн., грудні 2009р. -16'922,97 грн., січні 2010р. -6'982,92 грн., лютому 2010р. -15'233,74 грн., березні 2010р. -33'287,56 грн., травні 2010р. -13'153,49 грн., червні 2010р. -40'136,31 грн., липні 2010р. -42'465,48 грн., серпні 2010р. -45'036,75 грн., вересні 2010р. -25'001,41 грн., жовтні 2010р. -36'493,27 грн., листопаді 2010р. -42'455,24 грн.;

Встановлене в Акті перевірки порушення позивачем вимог п.п. 6.3.2. п. 6.3. ст. 6 та п. 19.2а ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", зокрема, порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету за 2009-2010 р.р. та нарахуванняо основного платежу на суму 110,54 грн., в т.ч. по періодах: за листопад 2009 р. - 45,37 грн., за грудень 2010 р. - 65,17 грн. позивачем не оскаржувалось.

Судом встановлено, що відповідно до рахунків-фактур № РФ-00571 від 26.11.2010 р., № РФ-00358 від 28.10.2010 р., № РФ-00237 від 17.09.2010 р., № РФ-00086 від 27.08.2010 р., № РФ-00072 від 20.08.2010 р. згідно поданих позивачем заявок на товар та витратні матеріали ТОВ "ФПГ "Сквош" та ТОВ "ФК "Соларіс" зобов"язувались постачати позивачу товари для манікюру та корекції нігтів.

На виконання умов сплати ТОВ "ФПГ "Сквош" було надано позивачу:

- видаткову накладну № РН-00007 від 27.11.2009 р., та податкову накладну № 7 від 27.11.2009 р. на суму 21958,22 грн., в т.ч. ПДВ 3659,70 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00005 від 23.11.2009 р., та податкову накладну № 5 від 23.11.2009 р. на суму 59692,25 грн., в т.ч. ПДВ 9948,71 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00003 від 17.11.2009 р., та податкову накладну № 3 від 17.11.2009 р. на суму 59821,62 грн., в т.ч. ПДВ 9970,27 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00011 від 17.12.2009 р., та податкову накладну № 11 від 17.12.2009 р. на суму 41430,10 грн., в т.ч. ПДВ 6905,02 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00009 від 11.12.2009 р., та податкову накладну № 9 від 11.12.2009 р. на суму 59699,72 грн., в т.ч. ПДВ 9949,95 грн.,

- видаткову накладну № РН-00001 від 14.01.2010 р., та податкову накладну № 1 від 14.01.2010 р. на суму 28433,54 грн., в т.ч. ПДВ 4738,92 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00005 від 05.02.2010 р., та податкову накладну № 5 від 05.02.2010 р. на суму 83170,44 грн., в т.ч. ПДВ 13861,74 грн.,

- видаткову накладну № РН-00012 від 11.03.2010 р., та податкову накладну № 12 від 11.03.2010 р. на суму 92385,64 грн., в т.ч. ПДВ 15397,61 грн.,

- видаткову накладну № РН-00011 від 03.03.2010 р., та податкову накладну № 11 від 03.03.2010 р. на суму 98849,69 грн., в т.ч. ПДВ 16474,95 грн.,

- видаткову накладну № РН-00022 від 05.05.2010 р., та податкову накладну № 22 від 05.05.2010 р. на суму 71348,92 грн., в т.ч. ПДВ 11891,49 грн.,

- видаткову накладну № РН-00028 від 11.06.2010 р., та податкову накладну № 28 від 11.06.2010 р. на суму 240817,86 грн., в т.ч. ПДВ 40136,31 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00042 від 16.07.2010 р., та податкову накладну № 42 від 16.07.2010 р. на суму 70488,30 грн., в т.ч. ПДВ 11748,05 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00040 від 09.07.2010 р., та податкову накладну № 40 від 09.07.2010 р. на суму 157561,94 грн., в т.ч. ПДВ 26260,32 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00039 від 02.07.2010 р., та податкову накладну № 39 від 02.07.2010 р. на суму 26742,68 грн., в т.ч. ПДВ 4457,11 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00131 від 20.08.2010 р., та податкову накладну № 131 від 20.08.2010 р. на суму 144267,60 грн., в т.ч. ПДВ 24044,60 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00197 від 10.09.2010 р., та податкову накладну № 197 від 10.09.2010 р. на суму 82568,60 грн., в т.ч. ПДВ 13761,43 грн,

- видаткову накладну № РН-00351 від 15.10.2010 р., та податкову накладну № 351 від 15.10.2010 р. на суму 72972,72 грн., в т.ч. ПДВ 12162,12 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00376 від 29.10.2010 р., та податкову накладну № 376 від 29.10.2010 р. на суму 59112,78 грн., в т.ч. ПДВ 9852,13 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00040 від 09.07.2010 р., та податкову накладну № 40 від 09.07.2010 р. на суму 157561,94 грн., в т.ч. ПДВ 26260,32 грн.,

- видаткову накладну № РН-00551 від 19.11.2010 р., та податкову накладну № 551 від 19.11.2010 р. на суму 83870,34 грн., в т.ч. ПДВ 13978,39 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00610 від 29.11.2010 р., та податкову накладну № 610 від 29.11.2010 р. на суму 84214,38 грн., в т.ч. ПДВ 14035,73 грн.

Судом встановлено, що вище вказані видаткові та податкові накладні містять всі обов"язкові для первинних документів реквізити, що не заперечувалось відповідачем, що позивачем здійснено оплату ТОВ "ФПГ "Сквош" за отриманий товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок вказаного контрагента, що підтверджується оригіналами платіжних доручень та банківськими виписками, дослідженими судом та також не заперечувалось представником відповідача.

На виконання умов сплати ТОВ "ФК "Соляріс" було надано позивачу:

- видаткову накладну № ВН-00086 від 27.08.2010 р., та податкову накладну № 86 від 27.08.2010 р. на суму 47720,93 грн., в т.ч. ПДВ 7953,49грн.,

- видаткову накладну № ВН-00072 від 20.08.2010 р., та податкову накладну № 72 від 20.08.2010 р. на суму 78231,96 грн., в т.ч. ПДВ 13038,66 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00237 від 17.09.2010 р., та податкову накладну № 79 від 17.09.2010 р. на суму 67439,88 грн., в т.ч. ПДВ 11239,98 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00571 від 26.11.2010 р., та податкову накладну № 571 від 26.11.2010 р. на суму 86646,72 грн., в т.ч. ПДВ 14441,12 грн.,

- видаткову накладну № ВН-00358 від 28.10.2010 р., та податкову накладну № 358 від 28.10.2010 р. на суму 86874,12 грн., в т.ч. ПДВ 14179,02 грн.

Судом встановлено, що вище вказані видаткові та податкові накладні містять всі обов"язкові для первинних документів реквізити, що не заперечувалось відповідачем, що позивачем здійснено оплату ТОВ "ФК "Соляріс" за отриманий товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок вказаного контрагента, що підтверджується оригіналами платіжних доручень та банківськими виписками, дослідженими судом та не заперечувалось представником відповідача.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а нормами частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом встановлено, що господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "ФПГ "Сквош" (код за ЄДРПОУ 36685184) та ТОВ "ФК "Соларіс" (код за ЄДРПОУ 36685006) здійснювалисьна підставі рахунків-фактур, з оформленням податкових та видаткових накладних, а також сплатою цих рахунків позивачем, тобто договір був укладений в усній формі у спрощений спосіб у відповідності з вимогами статті 181 Господарського кодексу України.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 зазначеного Кодексу, зокрема з правочинів.

Статтею 205 ЦК України закріплено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з приписами пункту 4 частини 1 статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

У відповідності до вимог статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. (ч. 1 ст. 640 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, а саме:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, нікчемними вважаються правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша ст. 219, частина перша ст. 220, частина перша ст. 224 тощо).

Норми чинного законодавства встановлюють презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) лише законом чи судом має бути встановлено недійсність господарського правочину. Так, у розглянутому випадку порядок і підстави визнання правочину недійсним повинні визначатись відповідно до ст. 228 ЦК України, ст. 207 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), формуванням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість відобразив в складі податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "ФПГ "Сквош" та ТОВ «ФК «Соларіс», у зв'язку з придбанням товарів, позивачем також було відображено податкові накладні в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних в розділі І "Отримані податкові накладні".

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом встановлено та не заперечувалось представниками сторін по справі, що контрагенти позивача ТОВ "ФПГ "Сквош" та ТОВ «ФК «Соларіс» станом на час вчинення спірних господарських операцій були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а керівником та особою, що має право вчиняти юридичні дії від імені вказаних юридичних осібю, значився ОСОБА_3

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, визначає господарську діяльність, як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

На підтвердження реальності господарських операцій та використання придбаних у вказаних контрагентів матеріалів у господарській діяльності позивача судом досліджено надані позивачем десять договорів оренди приміщень, що використовуються для розміщення стаціонарних комплектів обладнання для надання послуг із експрес-манікюру (патент на корисну модель № 52215 комплекту обладнання для надання послуг із експрес-манікюру зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 10.08.2010 р.), надано фотодокази розміщення у орендованих згідно договорів оренди приміщеннях стаціонарних комплектів обладнання для надання послуг із експрес-манікюру, оборотні відомості по рахунках, калькуляції виробництва продукції, акти списання, встановлено, що згідно з деклараціями з податку на прибуток за 2009-2010 роки скоригований валовий дохід позивача у 2010 році збільшився на 2685,4 тис. гривень, або на 59% , відповідно, також збільшилась самостійно нарахована позивачем сума податку на 19,6 тис. гривень, що не заперечувалось відповідачем.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість"та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

На думку суду, не знаходження контрагента за місцем державної реєстрації, порушення під час реєстрації такого контрагента, чи порушення таким контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

У своєму рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 Верховний суд України зазначив: "якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Зазначене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а саме на продавця товарів.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1, статті 5 зазначеного Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 5.2.1 підпункту 5.2 статті 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В свою чергу, згідно з абз. 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами.

Єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно пп. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Жодних інших підстав для не включення до складу валових витрат Закон не передбачає.

Судом встановлено, що на час здійснення спірних господарських операцій і позивач і його контрагенти були належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість, , зокрема, за даними офіційного сайту Державної податкової служби України ТОВ "ФПГ "Сквош"та ТОВ "ФК "Соларіс" станом на час існування спірних правовідносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість, та відповідно мали свідоцтва платників податку на додану вартість №100254501 та №100254500, які пізніше були анульовані: відносно ТОВ "ФПГ "Сквош"18.02.2011р., а відносно ТОВ "ФК "Соларіс"-19.01.2011р., фактичне придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей підтверджено необхідними первинними документами, які наявні у матеріалах справи, які у своєму складі містять всі передбачені законодавством реквізити, позивачем здійснено оплату за отриманий товар та надано докази використання отриманого у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Крім того, суд визначає, що є необгрунтованими та не приймаються до уваги судом посилання відповідача на матеріали кримінальної справи № 10271618, порушеної слідчим СВ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), як на підставу для висновків про те, що контрагенти позивача ТОВ «ФПГ «Сквош»та ТОВ «ФК «Соларіс» не набули цивільної правоздатності, а всі господарські правочини між вказаними контаргентами та позивачем є фіктивними, оскільки постановою слідчого СВ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області від 19.10.2011р. перекваліфіковано злочин, який було вчинено невідомою особою з ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво) на ч.1, ч.4 ст.358 КК України (підроблення документів, використання завідомо підробленого документа), відповідачем не надано суду вироку у вказаній кримінальній справі № 10271618, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2011р., яка набрала законної сили, у задоволенні позову Державної податкової інспекції у місті Вінниці до ТОВ «ФПГ «Сквош» про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи було відмовлено, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2011р., яка набрала законної сили, у задоволенні позову Державної податкової інспекції у місті Вінниці до ТОВ «ФК «Соларіс»про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи було відмовлено.

Враховуючи викладене у сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено жодного порушення саме позивачем вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та віднесення до складу валових витрат сум по взаємовідносинах з ТОВ «ФПГ «Сквош»та ТОВ «ФК «Соларіс» за період, що перевірявся.

Відтак, на підставі досліджених судом доказів, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за період, що перевірявся, а висновки викладені в Акті перевірки про порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.4 п.7.4, п.п. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковими та спростовуються дослідженими судом доказами.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.06.2011 р. № 0005482310 та від 23.06.2011 р. № 0005513540.

Позивачем надано суду достатні докази в обгрунтування позовних вимог.

На стягненні судових витрат представник позивача не наполягала, про що зазначила в уточненні позовних вимог.

Враховуючи викладене у сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 128, 158 -163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Манікюр" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 26.08.2011 р. №0002482302 та №0002492302 .

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України, в судовому засіданні 24.04.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 03.05.2012 р.

Суддя Ю.Т. Шрамко