Ухвала

від 22.08.2012 по справі 2а-19074/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19074/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес Манікюр»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Експрес Манікюр»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.08.2011 року № 0002482302, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 522479,46 грн. (417983,57 грн. - за основним платежем і 104495,89 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 26.08.2011 року № 0002492302, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 417983,53 грн., у тому числі: 334386,82 грн. - за основним платежем та 83596,71 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 25.07.2011 року по 02.08.2011 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового і валютного законодавства, за результатами якої складено акт від 09.08.2011 року № 4612/2302/36100756.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, які мотивовані порушенням позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В акті перевірки податковим органом зазначено, що правочини укладені позивачем з ТОВ «ФПГ «Сквош»та ТОВ «ФК «Соларіс»здійснені без волевиявлення уповноваженої особи підприємства, за відсутності намірів створення правових наслідків а отже, ТОВ «Експрес Манікюр»порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Зазначені висновки ґрунтуються на тому, що згідно актів невиїзних документальних перевірок, складених працівниками ДПІ у м. Вінниця по ТОВ «ФПГ «Сквош»(від 03.03.2011 року № 725/2301/36685184 за період з 30.09.2009 року по 31.12.2010 року) та по ТОВ «ФК «Соларіс»(від 03.03.2011 року № 726/2301/36685006 за період з 28.09.2009 року по 31.12.2010 року) фактичне місцезнаходження вказаних підприємств не встановлено, відсутні необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності, не є можливим встановлення наявності та руху товарів, у тому числі залишків товарно-матеріальних цінностей, відсутня інформація про наявність виробничих, складських чи офісних приміщень.

Господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «ФПГ «Сквош»і ТОВ «ФК «Соларіс»здійснювались на підставі рахунків-фактур, з оформленням податкових та видаткових накладних, а також сплатою цих рахунків позивачем, тобто договір був укладений в усній формі у спрощений спосіб у відповідності з вимогами ст. 181 ГК України

Відповідно до рахунків-фактур № РФ-00571 від 26.11.2010 року, № РФ-00358 від 28.10.2010 року, № РФ-00237 від 17.09.2010 року, № РФ-00086 від 27.08.2010 року, № РФ-00072 від 20.08.2010 року за поданими позивачем заявками на товар та витратні матеріали ТОВ «ФПГ «Сквош» та ТОВ «ФК «Соларіс»зобов'язувались постачати товари для манікюру та корекції нігтів.

В підтвердження виконання сторонами умов даних договірних зобов'язань були виписані всі необхідні податкові та видаткові накладні, що містили всі обов'язкові для первинних документів реквізити.

Слід зауважити, що сторонами не заперечувався факт здійснення позивачем оплати коштів за отриманий товар шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок відповідного контрагента, що підтверджується оригіналами платіжних доручень та банківськими виписками.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень та правомірне віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по вказаним вище договорам. Апеляційна інстанція повністю погоджується з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Зазначене зумовлює досліджувати обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Аналогічну правову позицію викладеною в інформаційному листі ВАСУ від 06.05.2011 року № 742/11/13-11 ).

Що стосується посилань апелянта на постанову Верховного Суду України від 05.03.2012 року, за якою сама лише наявність податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, слід відмітити слідуюче.

У ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа: дату і місце складання: назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції: одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Фактичність виконання господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунків-фактур, видатковими та податковими накладними, які були складені під час реалізації позивачем товарів, поставлених ТОВ «ФПГ «Сквош»та ТОВ «ФК «Соларіс», а також іншими первинними документами, складеними за результатами виконання таких договорів.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості прийняття до уваги в якості підстав для задоволення позову посилань відповідача на наявність в провадженні СВ Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області кримінальної справи № 10271618, порушеної за ч. 2 ст. 205 КК України по факту створення фіктивних підприємств ТОВ «ФПГ «Сквош»та ТОВ «ФК «Соларіс», з огляду на таке.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагентів позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені з ними до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсними.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, чинній на момент виконання господарських операцій (далі - Закон )) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону).

У пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону вказано, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахування) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону).

При придбанні товару (запчастин) позивач сплатив у його ціні суми ПДВ, що є безумовною підставою для виникнення у нього права на формування податкового кредиту при наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Слід відмітити, що ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не було також надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Про реальність господарських операцій та використання придбаних у вказаних контрагентів матеріалів у господарській діяльності позивача свідчать також десять договорів оренди приміщень, що використовуються для розміщення стаціонарних комплектів обладнання для надання послуг із експрес-манікюру (патент на корисну модель № 52215 комплекту обладнання для надання послуг із експрес-манікюру), Позивачем також надано фотодокази розміщення у орендованих згідно договорів оренди приміщеннях стаціонарних комплектів обладнання для надання послуг із експрес-манікюру, оборотні відомості по рахунках, калькуляції виробництва продукції, акти списання. Згідно з деклараціями з податку на прибуток за 2009-2010 роки скоригований валовий дохід позивача у 2010 році збільшився на 2685,4 тис. гривень, або на 59% , відповідно, також збільшилась самостійно нарахована позивачем сума податку на 19,6 тис. гривень, що не заперечувалось відповідачем.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, тому ДПІ у Дарницькому районі м. Києва мають право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Така правова позиція викладена й в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

На час здійснення спірних господарських операцій і позивач, і його контрагенти були належним чином зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники податку на додану вартість та відповідно мали свідоцтва платників податку на додану вартість, які пізніше були анульовані: відносно ТОВ «ФПГ «Сквош»- 18.02.2011 року, а відносно ТОВ «ФК «Соларіс»- 19.01.2011 року.

Отже, укладаючи угоду із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України,

колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.

Повний текст ухвали виготовлено 27.08.2012 року.