Постанова

від 01.06.2012 по справі 2а-5387/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

2а-5387/12/2670   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  01 червня 2012 року                      № 2а-5387/12/2670 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Ягуар» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ягуар»звернулось до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №0000452250/1194 від 28 березня 2012 року, №0000452250/1195 від 28 березня 2012 року, №0000452250/1196 від 28 березня 2012 року, №0000452250/1197 від 28 березня 2012 року, видані Дарницькою державною податковою інспекцією м. Києва. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесене Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню. Представник Позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач до суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України. В матеріалах справи містяться заперечення проти позовних вимог. У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. ВСТАНОВИВ: Співробітниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягуар»(надалі по тексту Позивач) з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.09.2011 р. За результатами перевірки складено акт від 02.03.2012 р. за № 9/22-50/21571594 (надалі по тексту Акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.25, ст.. 1; пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 28.12.94р. №334/94 - ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), ТОВ «Ягуар»занижено податок на прибуток всього у сумі 933 868 грн.;  пп.7.2.1, п. 7.2,  пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями), п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3., п. 198.6., ст.. 198, п. 201.1 ст. 201 розділу 5 Податкового кодексу України та п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 29.12.2010 р. №1401/18696, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 829 946 грн.; ст. 240, 242, 246, п. 249.6 ст. 249 ПК України, у зв'язку з чим збільшено податкове зобов'язання зі сплати екологічному податку на загальну суму 36000,00грн.; п. 4.8. Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 303 від 1 березня 1999 року та п.5., п.п. 6.4. п.6. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України № 162/379 від 19 липня 1999 року (надалі –Інструкція № 162/379) у зв'язку з чим Позивачу збільшено суму податкового зобов'язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища на 114 506,59 грн. Не погоджуючись з викладеними в Акті висновками, Позивачем було подано Заперечення до Акту перевірки, проте Відповідачем було направлено відповідь на заперечення до акту перевірки № 1100/10/22-506 від 26 березня 2012 року, яким вимогу щодо перегляду висновків залишено без задоволення в повному обсязі. На підставі даного акту перевірки Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва було прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000452250/1194 від 28 березня 2012 року, № 0000452250/1195 від 28 березня 2012 року, № 0000452250/1196 від 28 березня 2012 року, № 0000452250/1197 від 28 березня 2012 року. Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного. По-перше. В частині щодо вимог п.п. 7.2.1. п. 7.2., п.п. 7.4.4. п. 7.4., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст.. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3., п. 198.6., ст.. 198, п. 201.1 ст. 201 розділу 5 Податкового кодексу України та п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 29.12.2010 р. №1401/18696 та винесення податкового повідомлення –рішення №0000452250/1194 від 28 березня 2012 року суд зазначає наступне. Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артформ-3»(Підрядник) було укладено Договір підряду №22-11П від 01.05.2011 р. (надалі по тексту Договір №22-11П). Згідно Договору №22-11П: п. 1.1 Замовник доручає, а Підрядник забезпечує, відповідно до умов Договору, виконання підрядних робіт; п.2.1 Підрядник розпочне виконання робіт з 13.05.2011 р. і завершить їх виконання 31.12.2011 р.; п.3 вартість робіт (Договірна ціна) визначається у відповідності до Актів виконаних робіт в міру виконання робіт на підставі фактичних витрат Підрядника. Позивачем надано суду докази того, що сторонами було виконано умови Договору, що підтверджується податковими накладними, Актами приймання виконаних будівельних робіт, Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, виписками банківських рахунків (копія даних документів містяться в матеріалах справи). Між Позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Арміс» (Підрядник) було укладено Договір підряду №98-10П від 01.12.2010 р. (надалі по тексту Договір №98-10П). Згідно Договору №98-10П: п. 1.1 Замовник доручає, а Підрядник забезпечує, відповідно до умов Договору, виконання підрядних робіт на об'єкті Замовника по вул. Промисловій; п.2.1 Підрядник розпочне виконання робіт з 01.12.2010 р. і завершить їх виконання 31.12.2010 р.; п.3 вартість передбачених Договором  робіт є динамічною і складає 688 049,41 грн., в т. ч. ПДВ -20% 114 647,90 грн. Крім того, судом встановлено, що між Позивачем та ТОВ «Ацтек Груп»П.П. «А.В.П. «Тріада», ТОВ «Укртрейдком»та ТОВ «Юридична компанія «Захист»було укладено усні договори на надання послуг. Позивачем надано суду докази того, що сторонами було виконано умови вищезазначених Договорів, що підтверджується податковими накладними, рахунками-фактурами, Актами виконаних робіт, виписками банківських рахунків (копії даних документів містяться в матеріалах справи). Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1.   Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3.   Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4.  Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”. Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит —це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону. Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку –особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Судом залучено до матеріалів справи: копії актів приймання виконаних підрядних робіт, рахунки-фактури, податкові накладні, банківські виписки, Договори  та інші докази. Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону  визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків. В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі. У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд дійшов до висновку про неправомірність визначення позивачеві за спірні періоди податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а отже, податкове повідомлення-рішення №0000452250/1194 від 28 березня 2012 року підлягає скасуванню в повному обсязі. Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за № В/9991/1186/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2011 р. за № К/9991/2957/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.10.2011 р. за № К/9991/14602/11. По-друге. В частині щодо встановлення порушення ТОВ «Ягуар»п. 1.25. ст. 1; п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого останньому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 933868,00 (дев'ятсот тридцять три тисячі вісімсот шістдесят вісім грн. 00 коп.) гривень та нараховано штрафні санкції в розмірі 51 743,00грн. та винесення податкового повідомлення-рішення № 0000452250/1197 від 28 березня 2012 року, суд зазначає наступне. В акті перевірки зазначено, що ТОВ «Ягуар» завищення валових витрат Товариства за ІІІ, ІV квартали 2010 року в сумі 657 708, 00 (шістсот п'ятдесят сім тисяч сімсот вісім грн. 00 коп.) гривень та за ІІ, ІІІ квартали 2011 року в сумі 3 120 142, 00 (три мільйони сто двадцять тисяч сто сорок дві грн. 00 коп.) гривень внаслідок проведення операцій з ТОВ «Ацтек Груп»(код ЄДРПОУ 35550997), ТОВ «БК «Арміс»(код ЄДРПОУ 343563997), П.П. «А.В.П. «Тріада»(код ЄДРПОУ 32820771), ТОВ «Артфорт-3»(код ЄДРПОУ 34691898), ТОВ «Укртрейдком»(код ЄДРПОУ 37701730) та ТОВ «Юридична компанія «Захист»(код ЄДРПОУ 37267085) ( надалі - контрагенти). В свою чергу, неправомірність віднесення понесених Позивачем витрат до складу валових витрат Відповідачем було обґрунтовано нікчемністю укладених між ТОВ «Ягуар»та контрагентами договорів. Під час проведення перевірки зазначені договори було визнано нікчемними з огляду на наявність у Відповідача протоколів допиту засновника та директора контрагентів Позивача, якими останні нібито вказують на те, що зареєстрували підприємства за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів з огляду на наступне. Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом. За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю. Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок. Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок. Судом не приймаються посилання відповідача на наявність кримінальної справи, порушеної щодо директорів контрагента позивача, як на доказ вчинення правочину, спрямованого на порушення публічного порядку, оскільки, згідно з частиною другою статті 15 Кримінально-процесуального кодексу України, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду й відповідно до закону. Оскільки вироку суду, яким би було надано правову оцінку діям контрагента позивача відповідачем не надано, суд не приймає посилання відповідача на укладення угоди з метою, спрямованою на порушення публічного порядку, контрагентом позивача. Судом встановлено, що за вищезазначеними договорами позивачем було замовлено виконання робіт, які були належним чином та в повному обсязі виконані. Дані послуги щодо виконання робіт, замовлені позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, та не можуть бути визначені судом як порушення встановленого порядку. В матеріалах справи містяться докази належно виконання умов договорів в повному обсязі, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, рахунками-фактурами, податковими накладним, банківськими виписками, які підтверджують фактичне виконання робіт, передбачених договором. Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9  розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Підпункт 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності. Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання  за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).    Згідно акту перевірки, розрахунки між суб'єктами господарювання згідно договору за перевіряємий період проведені в повному обсязі. Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам між Позивачем та його контрагентами зроблено на підставі первинних документів, а саме: податкових накладних, суми ПДВ, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки. Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає пп.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення –рішення № 0000452250/1197 від 28 березня 2012 року, яке підлягає скасуванню. По-третє. В частині щодо встановлення порушення Позивачем п. 4.8. Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 303 від 1 березня 1999 року та п.5., п.п. 6.4. п.6. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України № 162/379 від 19 липня 1999 року (надалі –Інструкція № 162/379) у зв'язку з чим Позивачу збільшено суму податкового зобов'язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища на 114 506, 59 грн. та винесення податкового повідомлення-рішення № 0000452250/1195 від 28 березня 2012 року, суд зазначає наступне. Як зазначено в Акті перевірки підставою для збільшення податкового зобов'язання зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища було їх заниження в другому кварталі 2010 року, яке було допущено ТОВ «Ягуар»у зв'язку з невірним визначенням об'єкту оподаткування, а саме не включення утвореного та розміщеного обсягу будівельних відходів в загальний об'єкт оподаткування. На думку Відповідача Позивачем в другому кварталі 2010 року було не санкціоновано (без отримання затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів) розміщено будівельні відходи, а тому останній повинен був сплатити збір за забруднення навколишнього природного середовища. Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закон України «Про відходи», за розміщення відходів із суб'єктів підприємницької діяльності стягується плата. Згідно п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 303 від 1 березня 1999 року (надалі –Порядок № 303) збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин (далі - викиди) стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти (далі - скиди); розміщення відходів. У відповідності до п.п. 2.1. розділу 2 Інструкції № 162/379 платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів. Відповідно до абз. 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відходи»розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. Крім того, п. 15 ч.1 ст. 1 Закону України «Про відходи»спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. В матеріалах справи міститься Договір №19 від 14.03.2011 р. на приймання та захоронення будівельних відходів, укладений між Позивачем та КАФ ТОВ «Рекультивація». Згідно вищезазначеного Договору саме на КАФ ТОВ «Рекультивація» покладено обов'язок щодо приймання та проведення захоронення будівельних відходів.   У відповідності до п. 8.1. розділу 8 Інструкції № 162/379 контроль за дотриманням лімітів скидів та розміщення відходів здійснюється Держекоінспекцією, органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, спеціальними підрозділами Мінприроди. В свою чергу, п. 8.2. зазначеної Інструкції передбачено, що контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби, які згідно з планом перевірок залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та спеціальних підрозділів Мінприроди для перевірки правильності визначення платниками збору фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів. З аналізу вищезазначених норм Закону, суд приходить до висновку, що у разі здійснення органами державної податкової служби перевірки суб'єктів господарювання в частині правильності обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища обов'язковим є залучення до проведення такої перевірки спеціалістів територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів України. Враховуючи вищевикладене та норми закону та матеріалів справи, суд дійшов до висновку про неправомірність визначення позивачеві за спірні періоди податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а отже, податкове повідомлення-рішення № 0000452250/1195 від 28 березня 2012 року підлягає скасуванню в повному обсязі. По-четверте. В частині щодо порушення Позивачем ст. 240, 242, 246, п. 249.6 ст. 249 ПК України, у зв'язку з чим збільшено податкове зобов'язання зі сплати екологічному податку на загальну суму 36000,00 грн. та нараховані штрафі санкції в розмірі 4448,50 грн. та винесення податкового повідомлення-рішення № 0000452250/1196 від 28 березня 2012 року, суд зазначає наступне. В акті перевірки зазначено, що підставою для донарахування Позивачу податкового зобов'язання зі сплати екологічного податку стала наявність у останнього діяльності з розміщення будівельних відходів, що в силу норм ПК України зобов'язує ТОВ «Ягуар»нараховувати та сплачувати екологічний податок. У відповідності до п.п. 14.1.223. п. 14.1. статті 14 ПК України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами Згідно п.п. 242.1.3. п. 242.1. статті 241 ПК України об'єктом та базою оподаткування екологічним податком є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів. Пунктом 15 частини першої статті 1 Закону України «Про відходи» встановлено, що спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. З урахуванням викладених вище приписів Закону під розміщенням відходів можна розуміти лише діяльність, пов'язану з розміщенням відходів на спеціальних місцях, на які отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. Як встановлено судом, між Позивачем та КАФ ТОВ «Рекультивація»було укладено Договір №19 від 14.03.2011 р. на приймання та захоронення будівельних відходів, згідно вищезазначеного Договору саме на КАФ ТОВ «Рекультивація»покладено обов'язок щодо приймання та проведення захоронення будівельних відходів.   Відповідно до п. 52.6. статті 52 ПК України центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню. Наказом Державної податкової служби України № 258 від 16 грудня 2011 року було затверджено Узагальнюючу податкову консультацію щодо екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів яка на сьогоднішній день є чинною. Зі змісту абзацу десятого вказаної узагальнюючої податкової консультації вбачається, що платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. Хоча вказані висновки Державної податкової служби України стосуються відносин з розміщення побутових відходів, вони можуть бути використані при визначенні обов'язку платника зі сплати екологічного податку за розміщення будівельних відходів оскільки зазначені відносини є аналогічними за своєю правовою природою. У відповідності до п. 250.12. статті 250 ПК України органи державної податкової служби залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та спеціальних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів. З аналізу вищезазначених норм Закону, суд приходить до висновку, що у разі здійснення органами державної податкової служби перевірки суб'єктів господарювання в частині правильності обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища обов'язковим є залучення до проведення такої перевірки спеціалістів територіальних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів України. Враховуючи вищевикладене та норми закону та матеріалів справи, суд дійшов до висновку про неправомірність визначення позивачеві за спірні періоди податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а отже, податкове повідомлення-рішення № 0000452250/1196 від 28 березня 2012 року підлягає скасуванню в повному обсязі. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства. Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.                Керуючись ст. ст. 69-71, 94,  160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1.   Адміністративний позов задовольнити повністю. 2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000452250/1194 від 28 березня 2012 року, №0000452250/1195 від 28 березня 2012 року, №0000452250/1196 від 28 березня 2012 року, №0000452250/1197 від 28 березня 2012 року, видані Дарницькою державною податковою інспекцією м. Києва. Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                А.Б. Федорчук