Постанова
від 07.06.2012 по справі 5028/13/1/2012
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2012 № 5028/13/1/2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипка І.М.

суддів: Зубець Л.П.

Остапенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Топіха А.І. - керівник, довідка з ЄДРПОУ № 86 від

03.03.2006р.

розглянувши апеляційну скаргу

Приватного підприємства "Ніжингазбуд"

на рішення

Господарського суду Чернігівської області

від 24.01.2012р.

у справі № 5028/13/1/2012 (суддя Фетисова І.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Будпостачсоюз" (позивач)

до Приватного підприємства "Ніжингазбуд" (відповідач)

про стягнення 10 000 грн.

В судовому засіданні 07.06.2012р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 24.01.2012р. у справі №5028/13/1/2012 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства "Ніжингазбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпостачсоюз" 10 000,00 грн., 1 411,50 грн. судового збору та 1 000,00 грн. за послуги адвоката.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.01.2012р. у справі №5028/13/1/2012 скасувати повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки, на думку відповідача, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що між сторонами у справі немає будь-якого укладеного договору.

Крім того, оплата рахунку № 11/10 від 05.07.2010р. ( за обладнання виробничої бази) не підтверджується наданим позивачем платіжним дорученням № 334 від 09.07.2010р. із призначення платежу "за виробничу базу згідно рахунку № 11/10 від 09.07.2010р.".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2012р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.05.2012р.

До початку судового засідання до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли уточнення позовних вимог з додатками.

В судове засідання апеляційної інстанції 10.05.2012р. представники позивача не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідні докази наявні в матеріалах справи, у зв'язку з чим, у відповідності до ст. 77 ГПК України, колегією суддів було відкладено розгляд справи на 07.06.2012р.

До початку судового засідання до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду залишити без змін, а справу розглянути у відсутність представників позивача.

Оскільки явка представників позивача судом не визнавалась обов"язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 07.06.2012р. представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач, посилаючись на ст.ст.11, 206-208, 525, 526, 546, 547, 549, 610, 611, 655, 692, 712 ЦК України та ст.ст.181, 193, 265, 267 ГК України просив стягнути з відповідача на його користь 10 000, 00 грн., оскільки відповідач взяті на себе зобов"язання щодо поставки виробничого обладнання, зазначеного в рахунку №11/10 від 05.07.2010р., в строк, визначений ст.267 ГК України та вимогою від 14.12.2011р. не виконав, сплачені кошти на вимогу від 19.12.2011р. не перерахував.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що у зв"язку з неналежним виконанням відповідачем зобов"язань по передачі товару (обладнання виробничої бази), у позивача виникло право на вимогу щодо повернення попередньої оплати в сумі 10 000, 00 грн.

Однак колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами договір про купівлю - продаж обладнання виробничої бази не укладався.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач надав суду рахунок № 11/10 від 05.07.2010р., виданий ПП "Ніжингазбуд", на оплату обладнання виробничої бази на суму 10 000,00 грн. (а.с. 8).

На підтвердження оплати зазначеного рахунку позивачем надано платіжне доручення № 334 від 09.07.2010р. (а.с. 9) на суму 10 000,00 грн., однак з призначенням платежу "за виробничу базу згідно рахунку № 11/10 від 09.07.2010р.", а не за обладнання виробничої бази згідно рахунку від 05.07.2010р.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано телеграму за вих. № 1 від 14.12.2011р. (а.с. 10) з вимогою поставити до 17.12.2011р. товар, зазначений в рахунку №11/10 від 09.07.2010р., або повернути кошти в сумі 10 000, 00 грн., сплачені підприємством, та телеграму за вих. б/н від 19.12.2011р. (а.с. 12) з вимогою про повернення коштів в сумі 10 000, 00 грн. до 22.12.2011р.

У відповідь на зазначені вимоги, вже після порушення провадження у справі, відповідач надіслав позивачеві листа вих. №01 від 13.01.2012р. (а.с.32), в якому повідомив, що 10 000, 00 грн. були сплачені позивачем за виробничу базу, що підтверджується платіжним дорученням №334 від 09.07.2010р., але якщо він хоче обладнання, то позивачеві необхідно надати доручення та повернути оформлений екземпляр видаткової накладної, яка надсилається з даним листом.

Крім цього, відповідачем було висловлено можливість доставки товару, за бажанням покупця, власним транспортом, але для цього вимагалась сплата позивачем 250 грн. за транспортні послуги.

Відповіді на зазначену пропозицію відповідач не отримав.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що призначення платежу, яке зазначене в платіжному дорученні № 334 від 09.07.2010р., не відповідає змісту наданому суду рахунку № 11/10 від 05.07.2010р., оскільки згідно платіжного доручення здійснено позивачем оплату за виробничу базу, що відповідає дійсності, а рахунок №11/10 від 05.07.2010р. за обладнання виробничої бази позивачем не оплачений.

Існування двох рахунків з різними датами відповідач пояснив тим, що ТОВ "Будпостачсоюз" мало намір придбати у ПП "Ніжингазбуд" виробничу базу (об'єкти нерухомості виробничого призначення) та виявило бажання для підтвердження своїх намірів перерахувати певну суму грошей.

Для цього директором відповідача було надано два (на випадок псування) бланки рахунків з однаковими номерами, підписами та печатками.

Таким чином, позивачем було оплачено частину коштів за виробничу базу, а не за обладнання виробничої бази, що підтверджується платіжним дорученням № 334 від 09.07.2010р.

З часом, відмовившись від укладання договору купівлі-продажу виробничої бази, позивач почав вимагати повернення грошей, надавши до позовної заяви замінений рахунок від 05.07.2010р.

Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що грошові кошти в сумі 10 000, 00 грн. були оплачені позивачем не "за поставку обладнання виробничої бази", яке згідно рахунку №11/10 від 05.07.2010р. навіть неможливо ідентифікувати, а "за виробничу базу" ПП "Ніжингазбуд", що підтверджується даними щодо призначення платежу, зазначеними в платіжному дорученні №334 від 09.07.2010р., виписці по рахунку №2600812444 з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за 09.07.2010р. та занесено до бухгалтерської книги доходів та витрат відповідача в графу 4 "сума виручки від реалізації основних фондів".

Проплату в розмірі 10 000, 00 грн. як виручку від реалізації основних фондів підтверджує копія розрахунку сплати єдиного податку суб"єктом малого підприємництва - юридичною особою ПП "Ніжингазбуд" за 3 квартал 2010р., поданого до Ніжинської ОДПІ (вх.29866 від 19.10.2010р.), де у розрахунку в графі "Показники" "Виручка від реалізації основних фондів" відповідачем у 3 кварталі показано зазначену суму.

Згідно зі ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до абз.3 пункту 9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу Х11 Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з"ясувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об"єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття".

Долучені до апеляційної скарги виписка по рахунку №2600812444 з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за 09.07.2010р. та копія розрахунку сплати єдиного податку суб"єктом малого підприємництва - юридичною особою ПП "Ніжингазбуд" за 3 квартал 2010р., поданого до Ніжинської ОДПІ (вх.29866 від 19.10.2010р.), колегією суддів приймаються як додаткові докази у справі, оскільки відповідач обґрунтовував причину їх неподання суду першої інстанції у зв"язку з тим, що ПП "Ніжингазбуд" не працює більше 2-х років, а тому не мало змоги їх відшукати на час розгляду справи судом першої інстанції, що колегією суддів оцінюється як поважність причин їх неподання суду першої інстанції.

Отже, всі досліджені вище документи не підтверджують факт оплати позивачем наданого суду рахунку №11/10 від 05.07.2010р.(за обладнання виробничої бази).

Оскільки позивачем не надано суду доказів оплати за обладнання виробничої бази, що зазначено в рахунку №11/10 від 05.07.2010р., тому у позивача не виникло право вимагати передачу йому товару - обладнання виробничої бази або повернення суми попередньої оплати, як це передбачено ч.2 ст.693 ЦК України

Отже, позовні вимоги позивача не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та законодавстві, а місцевий господарський суд, не встановивши всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову, відповідно не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача 2850 грн. витрат позивача на послуги адвоката, надані на підставі Договору про надання юридичної (правової) допомоги від 13.12.2011р.

Згідно зі ст.ст.32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги підтвердились під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.01.2012р. у справі № 5028/13/1/2012 прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга Приватного підприємства "Ніжингазбуд", з підстав, викладених у ній, підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню в повному обсязі з прийняттям відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги та відмовою у задоволенні позову, з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -