Постанова

від 06.06.2012 по справі 2а/0570/3875/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2012 р. Справа № 2а/0570/3875/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорові А.Б.

при секретарі Мірощниченко А.О.

за участю

представника позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - Міщанін А.В., Костюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.03.2012 року № 0000221742, № 0000231742,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, звернулось до суду з адміністративним позовом до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.03.2012 року № 0000221742, № 0000231742.

В обґрунтування позову зазначила, що 24.02.2012 року Красноармійською об'єднаною державною податковою інспекцією, за наслідками проведеної документальної виїзної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, встановлені порушення та складено акт № 247/17-313-2/НОМЕР_3.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення від 03.03.2012 року № 0000221742, № 0000231742.

Позивач не погоджується із спірними податковими повідомленнями - рішеннями та вважає їх безпідставними, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень встановлених з боку позивача є необґрунтованими.

Вважає спірні рішення податкового органу такими, що порушують його права та інтереси, тому просить задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просили суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі. За змістом наданих заперечень, в обґрунтування незгоди із позовом відповідач визначив, що доводи адміністративного позову не спростовують порушень вставлених податковим органом з боку позивача.

Таким чином, вважають висновки акта перевірки такими, що відповідають дійсним обставинам справи, податкове повідомлення - рішення, такими, що прийнято правомірно.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, - ОСОБА_4 , (Далі, - ФОП ОСОБА_4 ), згідно свідоцтва про державну реєстрацію, - є фізичною особою підприємцем, дата проведення державної реєстрації 06.06.2003 року.

Відповідач, - Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби, у розумінні КАС України, - є суб'єктом владних повноважень.

24.02.2012 року Красноармійською об'єднаною державною податковою інспекцією, за наслідками проведеної документальної виїзної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, встановлені порушення та складено акт № 247/17-313-2/НОМЕР_3 (Далі за текстом, - акт перевірки) (а.с. 9-45).

Згідно висновків акта перевірки з боку позивача зокрема встановлені порушення :

п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України (Далі за текстом, - ПКУ), в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2011 рік в сумі 13267,82 гривень;

п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПКУ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 16599,00 гривень.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення - рішення від 03.03.2012 року № 0000221742, № 0000231742 (Далі за текстом,- спірні рішення) (а.с. 46,48).

Спірним рішенням № 0000221742 за порушення п. 120.2 ст. 120. п. 198.1, п.198.3 ст. 198 ПКУ збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 16611,20 гривень, з якої штрафна фінансова санкція 12,20 гривень (а.с.46).

Спірним рішенням № 0000231742 за порушення п. 177.2 ст.177 ПКУ збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності у сумі 16584,78 гривень, з якої штрафна фінансова санкція 3316,96 гривень (а.с.48).

Проте суд не погоджується із висновками акта перевірки з наступних підстав.

В обґрунтування висновків акта перевірки про порушення з боку позивача п. 177.2 ст.177 ПКУ, податковим органом покладено наступні обставини.

Згідно описової частини акта перевірки до валових витрат в 2011 році включено сплату за бензин, отриманий від ТОВ «Авеста-Олеум», код ЄДРПОУ 36306133 в 2011 році всього на суму 98182,84 гривень без ПДВ за податковими накладними :

від 18.01.2011 року № 17 на суму 15180,75 гривень без ПДВ;

від 10.01.2011 року № 1 на суму 12352,08 гривень без ПДВ;

від 01.02.2011 року № 31 на суму 18361,00 гривень без ПДВ;

від 09.02.2011 року № 37 на суму 16342,73 гривень без ПДВ;

від 01.03.2011 року № 49 на суму 15836,71 гривень без ПДВ;

від 17.03.20011 року № 77 на уму 20109,57 гривень без ПДВ.

Також податковим органом взято до уваги акт від 14.10.2011 року № 2176/23-3/36306133, надісланого ДПІ у Київському районі м. Донецька по «Авеста-Олеум», код ЄДРПОУ 36306133, яким встановлено наступні обставини.

Згідно декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року від 29.04.2011 року № 9002670597 основні фонди відсутні, відповідно до довідки по формі 1-ДФ кількість працюючих на підприємстві у 1 кварталі 2011 року складала 3 особи, які, враховуючи загальний обсяг декларуємих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг), фізично не могли здійснювати такий обсяг роботи.

Оскільки на ТОВ «Авеста-Олеум» відсутні трудові ресурси, виробничі, складські, торгівельні та офісні приміщення для здійснення будь-якого виду діяльності, відсутні товари, сировина, матеріали-воно не мало можливості здійснювати економічну діяльність.

Згідно документів, які досліджені в ході перевірки ТОВ «Авеста-Олеум», встановлено, що ТОВ «Авеста-Олеум» не мало у своїй власності товару, який було продано контрагентам-покупцям, що порушує ч. 1 ст. 656 ЦКУ, та свідчить про відсутність фактичного здійснення господарської операції.

За договором № 1 поставки від 10.02.2011 року адреса покупця : АДРЕСА_1. Діяльність ФОП ОСОБА_4 здійснюється на території операторної та автозаправного блок-пункту за адресою АДРЕСА_2. Товар-бензин у кількості 11669 л. на загальну суму 99602,63 гривень (з ПДВ).

У видаткових накладних на придбання бензину № 1 від 10.01.2011 року, № 30 від 01.02.2011 року, № 34 від 09.02.2011, № 46 від 01.03.2011 року, № 71 від 17.03.2011 відсутні обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, не зазначено ПІБ осіб, що поставили свої підписи на цих документах.

Що стосується обставин акту перевірки щодо відсутності у контрагента позивача трудових ресурсів, виробничих, складських, торгівельних та офісних приміщень для здійснення будь-якого виду діяльності, відсутність товару, сировини, матеріалів, що податковий орган покладає у висновки щодо неможливості здійснення ним своєї економічної діяльності, суд не приймає зазначені обставини до уваги, тому що зазначені обставини є суб'єктивними, а також не можуть бути покладені в обгрунтування висновків щодо встановлених порушень з боку позивача, оскільки це суперечить принципу індивідуалізації відповідальності, закріпленому у частині другій статті 61 Конституції України.

Згідно п. 177.2 ст.177 ПКУ,- об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно п.177.4. ст.177 ПКУ,- до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ,- витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.2. ст. 138 ПКУ,- витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПКУ,- собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно п. 10 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.01.1999 року № 246,- запаси активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності. Первісною вартістю запасів, що придбані заплату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат : суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Авеста-Олеум» укладено договір поставки № 1 від 01.01.2011 року згідно якого ТОВ «Авеста-Олеум» (Постачальник) зобов'язується передавати у власність ФОП ОСОБА_4 нафтопродукти (Товар), а ФОП ОСОБА_4 зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах договору (а.с.51).

ТОВ «Авеста-Олеум» на виконання вказаного договору було поставлено бензин у власність ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 98182,84 гривень (без ПДВ), що підтверджується наступними первинними документами :

видаткова накладна № 1 від 10.01.2011 року на суму 12 352,08 гривень (без ПДВ); товарно-транспортна накладна № 1 від 10.01.2011 року; податкова накладна № 1 від 10.01.2011 року;

видаткова накладна № 15 від 18.01.2011 року на суму 15180,75 гривень (без ПДВ); товарно-транспортна накладна № 13 від 18.01.2011 року; податкова накладна № 17 від 18.01.2011 року;

видаткова накладна № 30 від 01.02.2011 року на суму 18361,00 гривень (без ПДВ); товарно-транспортна накладна № 29 від 01.02.2011 року; податкова накладна № 31 від 01.02.2011 року;

видаткова накладна № 34 від 09.02.2011 року на суму 16342,73 гривень (без ПДВ); товарно-транспортна накладна № 33 від 09.02.2011 року; податкова накладна № 37 від 09.02.2011 року;

видаткова накладна № 46 від 01.03.2011 року на суму 15836,71 гривень (без ПДВ); товарно-транспортна накладна № 44 від 01.03.2011 року; податкова накладна № 49 від 01.03.2011 року;

видаткова накладна № 71 від 17.03.2011 року на суму 20109,67 гривень (без ПДВ); товарно-транспортна накладна № 66 від 17.03.2011 року; податкова накладна № 77 від 17.03.2011 року (а.с.52-69);

платіжними дорученнями про оплату за отриманий бензин.

Таким чином, витрати на придбання у 2011 році бензину у ТОВ «Авеста-Олеум» на загальну суму 98182,84 гривень (без ПДВ) документально підтверджені, та пов'язані із господарською діяльністю позивача.

Що стосується доводів податкового органу щодо відсутності у видаткових накладних обов'язкових реквізитів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, не зазначено ПІБ осіб, що поставили свої підписи на цих документах.

Суд не приймає доводи податкового органу з цього приводу з наступних підстав.

Судом досліджені зазначені видаткові накладні, у яких вбачається ідентичність підписів, що містяться у договорі поставки № 1 від 10.01.2011 року з боку (Постачальника) ТОВ «Авеста-Олеум» директора Наумової Світлани Миколаївни та (Покупця) ФОП ОСОБА_4 підписам, що містяться у видаткових накладних. Зазначені підписи відповідають підписам, що містяться у Товарно-транспортних накладних та податкових накладних, де з боку ТОВ «Авеста-Олеум» зазначено ПІБ відповідальної особи,- Наумова Світлана Миколаївна.

До того ж актом перевірки від 24.02.2012 року № 247/17-313-2/НОМЕР_3 податковим органом встановлено, що у перевіряємому періоді відповідальною за фінансово-господарську діяльність є суб'єкт підприємницької діяльності є ФОП ОСОБА_4 (а.с.10). Атом перевірки від 14.10.2011 року № 2176/23-3/36306133 від 14.10.2011 року, податковим органом встановлено, що у перевіряємому періоді відповідальною за фінансово-господарську діяльність є директор ТОВ «Авеста-Олеум» Наумова Світлана Миколаївна (а.с.103).

Таким чином податковим органом встановлено виключну відповідальність уповноважених осіб ФОП ОСОБА_4 та Наумової Світлани Миколаївни за фінансово-господарську діяльність сторін договору.

Отже, витрати на придбання бензину у ТОВ «Авеста-Олеум» на загальну 98182,84 гривень документально підтверджені та пов'язані із господарською діяльністю позивача, що підтверджується актом перевірки (а.с.19).

В обґрунтування висновків акта перевірки про порушення з боку позивача п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПКУ, податковим органом покладено обставини неправомірного включення до складу податкового кредиту за перевіряємий суми у розмірі 16599,00 гривень за наслідками операцій на виконання договору поставки № 1 від 01.01.2011 року між «Авеста-Олеум» та ФОП ОСОБА_4

У видаткових накладних на придбання бензину № 1 від 10.01.2011 року, № 30 від 01.02.2011 року, № 34 від 09.02.2011, № 46 від 01.03.2011 року, № 71 від 17.03.2011 відсутні обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, не зазначено ПІБ осіб, що поставили свої підписи на цих документах.

Документи, що свідчили б про транспортування ТМЦ від постачальника (подорожні листи) на перевірку не надано.

В той же час податковим органом зазначено, що у наданих на перевірку товарно-транспортних накладних № 1 від 10.01.2011 року, № 29 від 01.02.2011 року № 33 від 09.02.2011, № 44 від 01.03.2011 року № 66 від 17.03.2011 року відсутні відмітки відправника товару щодо його ціни, вартості, способу визначення маси, щільності (густини), температури, маси, відсутність яких не дає можливості визначити якісні характеристики отриманих товарів.

Суд не приймає доводи податкового органу з цього приводу з наступних підстав.

Судом вище вже надано оцінку видатковим накладним, щодо яких податковий орган встановив невідповідність ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Тому суд не приймає доводи податкового органу з цього приводу.

Що стосується невідповідності наданих на перевірку товарно-транспортних накладних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.1,2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704,- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.15 цього положення,- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно п. 2.16 цього положення,- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд дослідивши документи, на підставі яких податковим органом під час проведення перевірки, суд не знаходить невідповідності зазначених первинних документів приписам ст.ст. 3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88.

Згідно ст. 1 Закону України,- «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Проведеною перевіркою податкового органу встановлені обставини складання відповідних податкових та видаткових накладних на поставлені контрагентом товари, та не встановлено обставин невідповідності цих накладних поставленим товарам.

Щодо податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит звітних періодів, відповідачем не встановлено порушень ПКУ або інших законів щодо їх складання.

Крім того, правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних у суді не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З приводу суперечливості висновків, викладених у акті перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 5. ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо виключності товарно-транспортної накладної як документа, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Окрім цього, типова форма товарно-транспортної накладної №1-ТН затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95.

Відповідно до пп. б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що позивач та сторони з якими укладено договір не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, застосування товарно-транспортної накладної за формою №1-ТН для підприємства не є обов'язковим.

За таких обставин відсутність або часткова невідповідність товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення витрат з придбання товару до складу податкового кредиту, оскільки зазначене включення здійснено на підставі інших документів, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають її вимогам.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПКУ,- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2. ст. 198 ПКУ,- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п.198.3. ст. 198 ПКУ,- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст.198 ПКУ,- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.5. ст. 198 ПКУ,- якщо у подальшому такі товари/послуги, основні виробничі засоби фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими засобами.

Датою використання товарів/послуг, основних виробничих засобів вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПКУ,- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту відповідні суми, у зв'язку з придбанням товарів від контрагента, у межах спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про документальну необґрунтованість висновків акту перевірки.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, є неправомірним визначення сум податкових зобов'язань, зроблене відповідачем відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Згідно абз. 2 п. 58.1 ст. 58 ПК України,- податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як вбачається із наведеної норми, при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Згідно п. 55.1. ст. 55 ПК України,- податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Оскільки відповідач не довів суду правомірність підстав нарахування позивачу податкових зобов'язань, суд приходить до висновку про скасування спірних рішень.

Таким чином враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.03.2012 року № 0000221742, № 0000231742.

Відповідно до ст. 94 КАСУ суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 364,15 грн.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.03.2012 року № 0000221742, № 0000231742, - задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції від 03.03.2012 року № 0000221742, № 0000231742.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма «С.И.Э.С.», витрати по сплаті судового збору у розмірі 364,15 грн. (триста шістдесят чотири) гривень 15 копійок.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 06 червня 2012 року в присутності представників сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі 11 червня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.