Ухвала

від 12.06.2012 по справі 2а-1865/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1865/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фітеко»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фітеко»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги мотивує тим, що ДПІ, на його думку, дійшла до помилкового висновку щодо того, що позивач є податковим агентом та повинен утримувати і сплачувати екологічний податок. Позивач зазначає, що у спірний період отримував нафтопродукти з нафтобази, які (нафтопродукти) реалізовувались іншими оптовими постачальниками. Позивач вважає, що в силу норм ПК України, які діяли у спірний період, виходячи із їх суті і призначення щодо регулювання відносин у сфері сплати екологічного податку, при оптовому продажу нафтопродуктів для цілей визначення податкового агента має значення факт продажу пального останнім у ланцюгу оптовим постачальником особі, яка надалі здійснює роздрібний продаж пального з поставкою нафтопродуктів на пункт продажу (АЗС) цієї особи. Позивач зазначає, що придбаває паливо у оптових постачальників та реалізує паливо оптовим постачальникам, а відтак, за даних відносин щодо реалізації нафтопродуктів, не є податковим агентом відносно сплати екологічного податку, у зв'язку з чим вважає спірне рішення таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та просить його скасувати.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.10.2011 року № 0001162330 ДПІ у Подільському районі м. Києва .

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Фітеко»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складно акт перевірки від 10.10.2011 року № 394/23-205-21594570, за змістом якого вказаною вище перевіркою було встановлено, що позивач декларував екологічний податок із значенням «0»; ДПІ встановлено його заниження в сумі 253961,00 грн. При цьому податковим органом зазначено, що у періоді, який перевірявся, одним із видів діяльності ТОВ «Фітеко»була оптова торгівля паливо-мастильними матеріалами. На думку ДПІ, в порушення п/п. 242.1.4., п. 244.1., 240.2., 241.2.1. Податкового кодексу України, ТОВ «Фітеко», як податковий агент, який здійснював оптову торгівлю паливом, не нарахувало екологічного податку.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято повідомлення-рішення від 31.10.2011 року № 0001162330 ДПІ у Подільському районі м. Києва .

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є податковим агентом в розумінні положень п. 241.2 Податкового кодексу України, а тому йому не належить сплачувати екологічний податок.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п/п. 14.1.57. Податкового кодексу України екологічний податок -це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Згідно з п. 240.2. Податкового кодексу України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Згідно з положеннями п. 241.1. Податкового кодексу України податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

Відповідно до п. 241.2. Податкового кодексу України до податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом; здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті), тобто податковими агентами є суб'єкти, які здійснюють реалізацію у роздріб палива, крім випадків, коли таке пальне придбане цим суб'єктом у осіб, які здійснювали оптовий продаж палива роздрібним продавцям.

При цьому, відповідно до п.п. 242.1.4 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є, зокрема, обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами.

Згідно з п. 249.1. Податкового кодексу України суми податку обчислюються платниками податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податковими агентами самостійно щокварталу.

Відповідно до п.п. 250.1. Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному кварталу.

Згідно з п.п. 250.2.2. Податкового кодексу України платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації: за паливо, реалізоване податковими агентами, - за місцем знаходження пунктів продажу палива. Відповідно до п/п. 14.1.210. Податкового кодексу України пункт продажу палива, це стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю (оптову та/або роздрібну) нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом.

При цьому під роздрібною торгівлею відповідно до Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 24 жовтня 2005 року № 327, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08.11.2005 року за № 1350/11630, розуміється вид економічної діяльності суб'єктів господарювання з продажу (без перероблення) населенню нових та вживаних товарів, призначених переважно для споживання громадянами (приватними особами) або домашніми господарствами, у магазинах, універсальних магазинах, лавках і кіосках, посилкових торгових фірмах, торговими посередниками тощо (коди згідно з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) - 50.10.2, 50.30.2, 50.40.2, 50.50.0, 52.1, 52.2, 52.3, 52.4, 52.5, 52.6).

За змістом Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»оптова торгівля, це діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації суб'єктам господарювання роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам господарювання, а під роздрібною торгівлею розуміється діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.

Наведені положення п. 241.2. Податкового кодексу України у сукупності та, зокрема, положення п.п. 241.2.1., п.п. 250.2.2. Податкового кодексу України дають підстави вважати, що за тих умов та правил, що діяли у спірний період, для цілей визначення податкового агента із сплати екологічного податку при оптовій реалізації палива, має значення наявність безпосередніх відносин оптового постачальника з роздрібним покупцем, при здійсненні операцій між якими оптовий продавець реалізує роздрібному продавцю паливо для цілей здійснення останнім операцій з роздрібної реалізації палива, що вбачається з положень п.п. 241.2.2. Податкового кодексу України у взаємозв'язку з приписами п.п. 241.2.1. Податкового кодексу України.

Саме за наявності таких відносин та в силу наведених вище приписів законодавства виконання функцій податкового агенту покладається на особу, яка здійснює останній оптовий продаж палива суб'єкту господарювання, який в свою чергу придбаває його для цілей роздрібної реалізації палива.

Наведені вище норми законодавства, які діяли у спірний період, не містили положень які б покладали виконання функцій податкового агенту на осіб, які перед останнім у ланцюгу оптовим постачальником здійснювали оптовий перепродаж пального до останнього оптового постачальника, який у свою чергу здійснює продаж пального особі, яка здійснює роздрібний продаж пального.

По суті існуючі на той час правила щодо визначення податкового агента призначені для їх застосування при класичній схемі реалізації пального, тобто за наявності роздрібного торгівця та придбання ним палива у одного оптового продавця, без врахування можливої наявності кількох оптових постачальників у ланцюгу до роздрібного продавця, що однак не є підставою для покладання функцій податкового агенту на кожного або окремих оптових постачальників у ланцюгу до останнього оптового постачальника, який по суті і є особою, яка виконує функції податкового агенту.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до договорів на поставку позивачем нафтопродуктів за операціями, що здійснені в перевіряємий період, та видаткових накладних, актів приймання-передачі пального, товарно-транспортних накладних за вищенаведеними договорами, договорів про відповідальне зберігання позивачем палива за наведеними вище договорами, а також із змісту договорів про придбання позивачем палива у постачальників, видаткових накладних та актів приймання-передачі пального у зазначених постачальників, свідоцтв про визнання (щодо виробництва пального на ОАО «Мозырский нефтеперерабатывающий завод»(Республіка Білорусь) у січні-лютому 2011 року не вбачається, що позивач здійснював поставку нафтопродуктів на пункт продажу палива в розумінні п.п. 14.1.210. Податкового кодексу України для цілей роздрібної реалізації покупцем палива. Поставка в даному випадку відбувалася на умовах «наливний пункт продавця (FCA), станція призначення (CPT) або базис поставки - «нафтобаза».

Крім цього, колегія суддів погоджується з зазначенням судом першої інстанції про ненадання податковим органом доказів існування у цих покупців АЗС для цілей роздрібної реалізації нафтопродуктів та здійснення покупцями роздрібної реалізації пального або ж здійснення позивачем у спірний період інших операцій з поставки пального особам, які здійснюють роздрібний продаж пального.

При цьому, як вбачається з положень додатків до договорів між позивачем (покупцем) та особами, які здійснювали оптовий продаж пального позивачу, у ціну нафтопродуктів включений екологічний податок, який, як зазначено в додатках, сплачується відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи, що ДПІ не доведено фактів реалізації позивачем, як оптовим постачальником, нафтопродуктів особам, які здійснюють продаж палива на АЗС кінцевим споживачам, тобто для цілей роздрібної реалізації, а також те, що виходячи з наведеної вище сукупності первинних та інших документів позивач фактично здійснював оптовий перепродаж нафтопродуктів у ланцюгу кількох оптових постачальників де позивач не є особою, що здійснювала продаж пального особам, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом на АЗС, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що підстав для покладання на позивача функцій податкового агенту в контексті спірних відносин не має, що у свою чергу зумовлює висновок суду про те, що висновки акту перевірки не враховують наведених вище вимог законодавства та обставин фактичних взаємовідносин позивача з особами, яким він поставляв паливо та з особами у яких позивач придбавав паливо, у зв'язку з чим спірне повідомлення-рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а отже підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2012 року -без змін .

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А

Федотов І.В.