Ухвала

від 01.11.2017 по справі 2а-1865/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2017 року м. Київ К/9991/43532/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представників позивача - Габрися О.В., Смородіної Н.Г., Даниленка Є.В.,

представника відповідача - Рогози Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року

у справі № 2а-1865/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фітеко

до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Фітеко (далі - ТОВ Фітеко , позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 жовтня 2011 року №0001162330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: екологічний податок з юридичних осіб - надходження від реалізації палива податковими агентами на 253961,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (трафами).

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2011 року №0001162330.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вважає їх законними та обґрунтованими.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ Фітеко з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2010 року по 30 червня 2011 року, про що складено акт від 10 жовтня 2011 року № 394/23-205-21594570.

Вказаною перевіркою встановлено, що позивач задекларував екологічний податок із значенням 0 та встановлено його заниження в сумі 253961,00 грн.

При цьому, податковим органом зазначено, що у періоді, який перевірявся, одним із видів діяльності ТОВ Фітеко була оптова торгівля паливо-мастильними матеріалами.

На думку ДПІ, в порушення вимог п. 240.2 ст. 240, п. 241.1, пп. 241.2.1 п. 241.2 ст. 241, пп.242.1.4 п. 242.1 ст. 242, п. 244.1 ст. 244 Податкового кодексу України, позивач як податковий агент, який здійснював оптову торгівлю паливом, не нарахував та не сплатив екологічний податок.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято повідомлення-рішення, з приводу якого виник спір.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що позивач не є податковим агентом в розумінні положень п. 241.2 ст. 241 Податкового кодексу України, а тому йому не належить сплачувати екологічний податок.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку податковий орган обґрунтував тим, що позивач є податковим агентом під час справляння даного податку, і, оскільки одним із видів діяльності позивача є торгівля паливно-мастильними матеріалами, на позивача розповсюджуються обов'язки податкового агента по екологічному податку.

За визначенням, наведеним у пп. 14.1.57 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 01 квітня 2009 року.

Відповідно до п.п. 240.1.1 - 240.1.5 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Згідно п. 240.2 ст. 240 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Відповідно до положень п. 241.1 ст. 241 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

За змістом п. 241.2 ст. 241 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом; здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у пп. 241.2.1 п. 241.2 цієї статті), тобто, податковими агентами є суб'єкти, які здійснюють реалізацію у роздріб палива, крім випадків, коли таке пальне придбане цим суб'єктом у осіб, які здійснювали оптовий продаж палива роздрібним продавцям.

При цьому, відповідно до пп. 242.1.4 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом та базою оподаткування є, зокрема, обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами.

За визначенням, наведеним у пп. 14.1.210 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункт продажу палива - це стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю (оптову та/або роздрібну) нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом.

Відповідно до наведених положень, для цілей визначення податкового агента зі сплати екологічного податку при оптовій реалізації палива, має значення наявність безпосередніх відносин оптового постачальника з роздрібним покупцем, при здійсненні операцій між якими оптовий продавець реалізує роздрібному продавцю паливо для цілей здійснення останнім операцій з роздрібної реалізації палива.

За наявністю таких відносин, виконання функцій податкового агента покладається на особу, яка здійснює останній оптовий продаж палива суб'єкту господарювання, який в свою чергу придбаває його для цілей роздрібної реалізації палива.

Таким чином, обов'язки податкового агента покладені на суб'єктів господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом, придбаним у виробника палива або на суб'єктів господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом, придбаним відповідно у виробника. При цьому, законодавчі норми передбачають одноразове утримання та сплату екологічного податку у процесі реалізації палива від виробника до кінцевого споживача.

Отже, у випадку багатоланцюгового процесу реалізації палива, в якому задіяні декілька оптових продавців, податковим агентом буде суб'єкт господарювання, який безпосередньо придбав паливо у виробника та здійснює його подальшу реалізацію іншому оптовому покупцю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договорів на поставку позивачем нафтопродуктів за операціями, що здійснені в перевіряємий період, видаткових накладних, актів приймання-передачі пального, товарно-транспортних накладних за вищенаведеними договорами, договорів про відповідальне зберігання позивачем палива за вказаними договорами, а також із змісту договорів про придбання позивачем палива у постачальників, видаткових накладних та актів приймання-передачі пального у постачальників, свідоцтв про визнання (щодо виробництва пального на ОАО Мозырский нефтеперерабатывающий завод , Республіка Білорусь) у 1 та 2 кварталах 2011 року не вбачається, що позивач здійснював поставку нафтопродуктів на пункт продажу палива в розумінні підпункту 14.1.210 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України для цілей роздрібної реалізації покупцем палива (т.1 арк. справи 83-243, т.3 арк. справи 2-203, т.4 арк. справи 1-238, т.5 арк. справи 1-214, т.6 арк. справи 2-173).

Поставка в даному випадку відбувалася на умовах наливний пункт продавця (FCA), станція призначення (CPT) або базис поставки - нафтобаза .

Крім цього, податковим органом не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено доказів існування у покупців позивача АЗС для цілей роздрібної реалізації нафтопродуктів та/або здійснення цими покупцями роздрібної реалізації пального або ж здійснення позивачем у спірний період інших операцій з поставки пального особам, які здійснюють роздрібний продаж пального.

Враховуючи те, що позивач фактично здійснював оптовий перепродаж нафтопродуктів у ланцюгу кількох оптових постачальників, де позивач не є особою, що здійснювала продаж пального особам, які здійснюють роздрібну торгівлю паливом, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок протиправність збільшення позивачу грошового зобов'язання з екологічного податку.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2012 року у справі №2а-1865/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева Судді:

---

І.Я. Олендер

---

Т.М. Шипуліна