Ухвала

від 07.06.2012 по справі 2а-413/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-413/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дайвер ЛТД" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, третя особа - Товариства з обмеженою відповідальністю ФК "Соларіс" про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2011 №0008522653, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2012 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення -рішення за № 0008522653 від 04.08.2011 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідач по справі, в апеляційній скарзі до суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, виразив прохання скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове, яким в задоволені позову Товариству відмовити.

На переконання апелянта, позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ від вартості послуг обслуговування товару отриманого від контрагента по договору від 09.12.2010 року за № 1012091 ТОВ «ФК Соларіс», що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 134067 гривень.

Відповідач, аргументуючи свою позицію, вказав на те, що контрагент позивача по договору носить ознаки фіктивності, засновник підприємства господарською діяльністю не займався, податкову звітність не подавав, тому, на переконання відповідача, зазначений вище правочин порушує публічний порядок та по суті є нікчемним, не повинен створювати юридичних наслідків.

Позивач виразив незгоду з позицією відповідача, зазначивши, що податковий кредит ним сформовано правомірно, а доводи ДПІ базуються лише на припущеннях.

Як встановлено окружним адміністративним судом, спірне податкове повідомлення-рішення винесене на підставі Акта податкової перевірки за № 3865/23-522-31608875 від 21.07.2011 року. Зі змісту останнього вбачається, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ від вартості послуг обслуговування товару отриманого від контрагента по договору від 09.12.2010 року за № 1012091 ТОВ «ФК Соларіс», що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 134067 гривень.

Задовольняючи позов та вважаючи формування позивачем податкового кредиту правомірним, суд першої інстанції аргументував свою позицію тим, що фіктивність господарської операції між позивачем та його вищеназваним контрагентом по договору ДПІ не доведена; правочин між сторонами носив реальний характер та був направлений на реальне настання наслідків, знайшов своє повне відображення у первинних документах.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції та вважає, що це судове рішення, яке прийняте на підставі вірно встановлених обставин по справі, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, має бути залишене без змін, а апеляція без задоволення.

Так, з досліджених в суді акту перевірки, первинних документів, договорів та інших документів вбачається, що між позивачем та його належним чином зареєстрованим у якості юридичної особи та платника ПДВ контрагентом був укладений договір на поставку продукції та товарів до складу покупця (позивача по справі).

Поставка оформлена видатковою накладною, зі складанням та видачею податкових накладних, відображена контрагентом в оборотно-сальдовій відомості; реальність здійснення операції підтвердив засновник та керівник контрагента позивача за договором, який послався на штатний розклад свого підприємства та підтвердив факт наявності у нього виробничих приміщень та ресурсів, які дають можливість здійснювати господарської операції з позивачем.

Про реальний рух придбаних у контрагента товарів та використання їх у власній господарській діяльності свідчить розгорнута відомість руху товарів.

Зазначене в сукупності спростовує твердження відповідача стосовно фіктивності господарської операції, яке, в свою чергу, базується лише на суперечливій позиції засновника підприємства -контрагента позивача по договору та твердженні про неможливість встановити місцезнаходження контрагента.

Разом з тим, відповідно до п.п.3.1.1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.5, п.п 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування цим податком є в числі інших і операції платників податків з поставки товарів, робіт та послуг; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням і робіт та послуг з метою їх використання в податкових операціях у межах господарської діяльності платника податків; датою виникнення права у платника податку на податковий кредит вважається дата списання коштів з банківського рахунку чи дата отримання податкової накладної, яка є звітним податковим та розрахунковим документом та виписується на кожну поставку робіт та послуг, видається постачальником робіт чи послуг та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналіз викладених вище норм податкового законодавства дає змогу прийти до висновку про правомірність формування позивачем в спірній ситуації податкового кредиту від взаємовідносин з названим вище контрагентом.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував твердження позивача та не довів правомірність своїх дій.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 12.06.2012.