Постанова

від 13.06.2012 по справі 5004/253/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2012 р. Справа № 5004/253/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Бригинець Л.М.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Демидюк О.О.

при секретарі судового засідання Басюк Р.О.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "ЗІА Фруттіс"

на рішення господарського суду Волинської області від 23.04.12 р. у справі № 5004/253/12 (суддя Слупко В.Л.)

за позовом Приватного підприємства "Ліон"

до Приватного підприємства "Зіа Фруттіс"

про розірвання договору купівлі-продажу від 25.12.2008р.

За участю представників:

позивача - Василюк І.М (посвідчення НОМЕР_1 від 04.06.2003р.)

відповідача - не з'явився

Відповідно до розпорядження голови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.06.2012р. у справі № 5004/253/12 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бригинець Л.М., суддя Тимошенко О.М., суддя Демидюк О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.04.2012р. (суддя Слупко В.Л.) поновлено строк позовної давності для звернення ПП "Ліон" до суду із заявленим позовом . Розірвано договір купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу холодильника, укладеного 25.12.2008р. між ПП "Ліон" та ПП "ЗІА Фруттіс", який нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №5582. Стягнуто з ПП "ЗІА Фруттіс" на користь ПП "Ліон" 1073грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ПП "ЗІА Фруттіс" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 23 квітня 2012 року у справі №5004/253/12 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції поновив позивачу строк позовної давності для звернення до суду із заявленим позовом. При цьому суд визнав поважними причини пропущення позивачем позовної давності, вказавши, що позов ПП "Ліон" про розірвання договору купівлі-продажу подано в особі ліквідатора позивача - Василюка І.М. На думку апелянта, посилання суду на ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є формальним. Вказана правова норма закріплює обов'язки ліквідатора щодо виявлення і повернення майна боржника та жодним чином не стосується позовної давності.

Апелянт вказує на те, що обгрунтування ліквідатором пропуску строку звернення до суду не є правильним, оскільки до суду з позовом звернулася юридична особа -ПП "Ліон", сторона договору купівлі-продажу від 25.12.2008р., а не особисто ліквідатор ПП "Ліон", а тому в даному випадку правове значення має обізнаність приватного підприємства "Ліон" про факт порушення конкретних прав за договором, а не обізнаність про це окремого органу управління (ліквідатора), відповідно з врахуванням п.2.1 договору купівлі-продажу строк позовної давності сплив 25.01.2012р.

Апелянт вважає, що позивач не довів поважності пропущення строку звернення до суду з даним позовом та вважає, що з огляду на факт заявлення відповідачем клопотання про застосування позовної давності та у відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦК України суд зобов'язаний був в позові відмовити.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не врахував положень ч. з ст. 653 ЦК України, відповідно до яких сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Об'єкти нерухомого майна, відчужені за договором від 25.12.2008р., були передані покупцю ПП "Зіа Фруттіс", що підтверджується актом від 27.12.2008р. Право власності на об'єкти нерухомого майна перейшло до ПП "Зіа Фруттіс" та зареєстроване в органі БТІ, тобто договір зі сторони ПП "Ліон" повністю виконаний. На думку апелянта, чинне законодавство не передбачає можливості розірвання вже виконаного договірного правовідношення. В даному випадку ПП "Ліон" вправі в судовому порядку спонукати свого контрагента ПП "Зіа Фруттіс" виконати грошові зобов'язання.

Всі учасники провадження у даній справі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги. Відповідач (апелянт) правом на участь в судовому засіданні не скористався. Повідомлення направлялось апелянту на адресу, зазначену в апеляційній скарзі.

Згідно статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв"язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 25.12.2008р. ПП "Ліон" (продавець) та ПП "ЗІА Фруттіс" (покупець ) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки загальною площею 325,2 кв.м. та складу холодильника для м'ясопродуктів загальною площею 389,6 кв.м., який посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №5582.

Згідно п.2.1 договору загальна ціна предмету договору становить 370000грн., яку ПП "ЗІА Фруттіс" (покупець) зобов'язалось сплатити ПП "Ліон" (продавцю) протягом 30-ти банківських днів з моменту нотаріального посвідчення даного договору.

Однак, покупець - ПП "ЗІА Фруттіс" оплату придбаних у власність приміщень не здійснив.

Постановою господарського суду Волинської області від 15.09.2009р. ПП "Ліон" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Василюка І.М.

12.03.2012р. ліквідатор ПП "Ліон" звертаючись до господарського суду Волинської області з позовною заявою, просив розірвати договір купівлі-продажу від 25.12.2008р. приміщення лінії шокової заморозки та складу холодильника, укладеного між ПП "Ліон" та ПП "ЗІА Фруттіс" та як на правову підставу розірвання договору, позивач посилається на ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення другою стороною договору.

Заявляючи позов про розірвання договору ПП " Ліон" в особі ліквідатора Василюка І.М., просить поновити строк звернення до суду з даним позовом, посилаючись на те, що про існування договору ліквідатору позивача стало відомо під час розгляду господарським судом Волинської області справи №6/58-92 за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до ПП "Ліон", ПП "ЗІА Фруттіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.12.2008р., про визнання права власності та про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивач в позові заявив клопотання про поновлення строку на звернення до суду, оскільки ліквідатору ПП "Ліон" стало відомо про існування спірного договору під час розгляду справи №6/58-92, яка, як встановлено судом, розглядалася господарським судом Волинської області (ухвала про порушення провадження у справі №6/58-92 винесена 17.06.2009р., а рішення у справі прийнято 23.03.2010р.).

Відповідачем ПП "ЗІА Фруттіс" до вирішенні спору по суті було заявлено клопотання про застосування позовної давності, відповідно до ст.257 ЦК України вказуючи, що трьохрічний строк позовної давності сплив 25.01.2012р.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За умовами п.2.1 договору купівлі-продажу оплата відповідачем мала бути здійснена протягом 30 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору, а не за 30 календарних днів, як рахує відповідач, зазначаючи у відзиві, що строк позовної давності сплив 25.01.2012р.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою господарського суду Волинської області від 15.09.2009р. у справі №7/60-Б про визнання банкрутом ПП "Ліон" Василюка І.М. призначено ліквідатором ПП "Ліон".

Позов ПП "Ліон" про розірвання договору купівлі-продажу подано в особі ліквідатора позивача -Василюка І.М., який в силу повноважень ліквідатора, визначених ст.25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" зобов'язаний виявляти та повертати майно банкрута, звертатися з позовними заявами до суду, формувати ліквідаційну масу. Враховуючи, що ліквідатору про порушене право ПП"Ліон" стало відомо під час здійснення ним повноважень у ліквідаційній процедурі та незначний термін пропуску позовної давності, суд першої інстанції обгрутовано визнав поважними причини пропущення позовної давності та задоволив клопотання позивача в особі його ліквідатора про поновлення строку звернення до суду про розірвання договору.

Відповідно до приписів ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 4.6 договору сторони визначили, що відповідальність за невиконання умов договору встановлюється згідно з чинним законодавством України.

Згідно з нормою статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з системного аналізу змісту статей 611, 614, ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, відповідальність за порушення господарського зобов'язання у вигляді розірвання договору настає за умов встановлення вини порушника (сторони договору). Тобто, саме відповідач повинен довести, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. ч. 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 218 Господарського кодексу України).

Оскільки відповідач, отримавши 25.12.2008р. за договором купівлі-продажу приміщення на суму 370000грн., оплату не здійснив, чим істотно порушив умови договору щодо виконання своїх зобов'язань, позивач вправі вимагати припинення договірного правовідношення шляхом розірвання договору в судовому порядку, що кореспондується з передбаченим ст.16 Цивільного кодексу України способом захисту про припинення правовідношення. Чинне законодавства надає саме позивачу право на власний розсуд обирати спосіб захисту порушеного права чи інтересу, в зв'язку з чим є безпідставним посилання відповідача як на підставу відмови у позові на те, що позивач в даному випадку в зв'язку з невиконанням ПП "ЗІА Фруттіс" грошових зобов'язань вправі ініціювати судовий позов про стягнення грошових коштів.

При цьому, суд правомірно врахував, що згідно з ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч. ч. 2 - 5 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Таким чином, норми ч. ч. 2 - 5 ст. 13 ЦК України не наділяють суд повноваженнями відмовляти в позові з тих лише підстав, що позивач звернувся з позовом про розірвання договору, але міг би звернутися з позовом про стягнення несплаченої заборгованості.

У даному випадку, виходячи із суті укладеного сторонами договору (купівлі-продажу), невиконання відповідачем, як покупцем, за договором зобов'язання з оплати переданого йому у власність нежитлового приміщення, є суттєвим порушенням договору відповідачем, оскільки внаслідок такого невиконання позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору. Тобто, є підставою для розірвання договору відповідно до ст. 651 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про задоволення позову ПП "Ліон" та розірвання договору від 25.12.2008р. купівлі-продажу приміщення лінії шокової заморозки та складу холодильника.

Згідно ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянт в судове засідання не з"явився. Доказів проведення розрахунків за вказаним договором від 25.12.2008р. не надав як суду першої інстанції та і апеляційному господарському суду.

Щодо посилань апелянта про те, що суд першої інстанції необгрунтовано відхилив клопотання відповідача про застосування позовної давності та навпаки, задоволив клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає, що законодавством України не встановлено обмежень щодо поновлення судом пропущених строків позовної давності. Питання про те, чи є поважними обставини, які спричинили пропуск позовної давності позивачем, віднесено на розсуд суду.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують рішення суду першої інстанції.

Судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПП "Зіа Фрутіс" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 23.04.2012р. у справі № 5004/253/12 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду Волинської області

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Бригинець Л.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Демидюк О.О.