Ухвала

від 31.05.2012 по справі 2а-1870/3504/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2012 р.Справа № 2а-1870/3504/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Коршунова Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2011р. по справі № 2а-1870/3504/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтрейд ТПК"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промтрейд ТПК" (далі по справі - позивач, ТОВ"Промтрейд ТПК") звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Сумах (далі по справі - відповідач, ДПІ у м.Сумах), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.01.2011р. №000042314/0/4628 та №000052314/0/4629.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2011р. зазначений позов задоволено в повному обсязі.

Скасовані податкове повідомлення-рішення від 25.01.2011р. №000042314/0/4628 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7526505грн. та штрафних санкцій в сумі 1881626грн. і податкове повідомлення-рішення від 25.01.2011р. №000052314/0/4629 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 6023799грн. та штрафних санкцій в сумі 1505950грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «Промтрейд ТПК» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на неповне з'ясування судом правомірності формування позивачем валових витрат, безпідставне відхилення доказів, наданих відповідачем, відсутність первинних документів, порушення судом першої інстанції приписів законодавства та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач зазначив, що наведені відповідачем в акті перевірки висновки про наявність розбіжностей між даними задекларованого податкового кредиту позивача та даними податкових зобов'язань контрагента ПП «Малахіт 2007» не відповідають фактичним обставинам справи, порушень в оформлених ПП «Малахіт 2007» податкових накладних відповідачем не виявлено, відсутні підстави для визнання правочину нікчемним, товар від ПП «Малахіт 2007» був в подальшому реалізований позивачем і висновки відповідача про безтоварність операції між позивачем та вказаним контрагентом ґрунтуються на припущеннях.

Позивачем на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції надано до матеріалів справи первинні документи на підтвердження реальності виконання угод, укладених ТОВ «Промтрейд ТПК» з ПП «Малахіт 2007».

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги і пояснення представника відповідача, заперечення на апеляційну скаргу та пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в м.Суми була проведена виїзна планова документальна перевірка ТОВ «Промтрейд ТПК» з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р.

За наслідками перевірки було складено акт №90/2314/33078964/4 від 12.02.2012р. (т.1, а.с.8-53), відповідно до якого відповідач встановив, що позивачем було неправомірно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму 6023799грн., а також неправомірно віднесено до складу валових витрат суму 7526505 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки 25.01.2011р. відповідачем були складені податкове повідомлення-рішення №000042314/0/4628, згідно якого позивачу встановлено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7526505грн. та штрафних санкцій в сумі 1881626грн. і податкове повідомлення-рішення №000052314/0/4629, згідно якого позивачу встановлено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6023799грн. та штрафних санкцій в сумі 1505950грн. (т.1, а.с.58, 60).

В ході перевірки було встановлено господарські взаємовідносини позивача з ПП «Малахіт 2007», а саме: між даними суб'єктами господарювання був укладений договір купівлі-продажу №01/02 від 01.02.2010р. (т.1, а.с.103, 104), відповідно до якого ПП «Малахіт 2007» зобов'язується поставити і передати у власність ТОВ «Промтрейд ТПК» брухт чорних та кольорових металів, а ТОВ «Промтрейд ТПК» зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього визначену грошову суму.

За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про безтоварність господарської операції між позивачем та ПП «Малахіт 2007» і про нікчемність укладеної угоди між цими особами. Дані висновки відповідача ґрунтуються на листі ДПІ у Приморському районі м.Одеса №52628/7/28104 від 14.07.2010р., згідно якого ПП «Малахіт 2007» за юридичною адресою не знаходиться, означене позбавляє можливості отримання документів бухгалтерського та податкового обліків і підтвердження правомірності нарахувань податку на додану вартість та податку на прибуток. Перевіркою встановлено наявність дебіторської заборгованості у позивача перед контрагентом - ПП «Малахіт 2007» по договору купівлі-продажу №01/02 від 01.02.2010р. Проаналізувавши дані декларацій, які подавались ПП «Малахіт 2007» за перевіряємий період, податковий розрахунок з комунального податку, розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (річний звіт за 2009 рік та 2010 рік), перевіряючі ДПІ у м.Сумах дійшли висновку про відсутність на підприємстві основних засобів, відсутність працюючих осіб, наявність у підприємства лише однієї одиниці транспортного засобу, що, на думку відповідача, унеможливлює поставку товарів у великій кількості. В ході перевірки встановлено, що ПП «Малахіт 2007» має пункт прийому металобрухту за адресою: Одеська область, Ширяєвський район, с.м.т.Ширяєве, який орендується у ВЗП «Ширяєвської РСС». У директора ПП «Малахіт 2007» відібрано пояснення, в яких він зазначає, що купівля металобрухту проводиться у юридичних осіб, у яких саме він не пам'ятає. Перевезення проводились за рахунок постачальників на заготівельний майданчик ПП «Малахіт 2007». Реалізація товару проводилась також юридичним особам у безготівковій формі. Серед покупців було також і підприємство ТОВ «Промтрейд ТПК». Директор ПП «Малахіт 2007» також зазначив, що окрім нього на підприємстві працює ще 4 особи.

Відповідач стверджує, що документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, в тому числі накладні, акти приймання-передачі, довідки про вартість та інші документи, які були підписані з боку ПП «Малахіт 2007» і ТОВ «Промтрейд ТПК», були складені без наміру створити правові наслідки, з метою незаконного формування підприємству ТОВ «Промтрейд ТПК» суми валових витрат по податку на прибуток та податкового кредиту по податку на додану вартість.

Крім цього, згідно позиції ДПІ у м.Сумах договір купівлі-продажу металобрухту, який укладено між позивачем та ПП «Малахіт 2007», не спричиняє реального настання правових наслідків. Відповідач зазначає про порушення позивачем ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та за наслідками перевірки визнав договори такими, що мають ознаки нікчемності і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. На думку відповідачва вказаний правочин є нікчемним та не дає права позивачу на формування валових витрат та податкового кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що вважає висновки акту перевірки незаконними і такими, що не відповідають приписам податкового законодавства та фактичним обставинам справи. ПП «Малахіт 2007», що зареєстроване платником податку на додану вартість, надані ТОВ «Промтрейд ТПК» податкові накладні, які містять всі необхідні реквізити, жодних порушень при їх оформленні перевіркою не виявлено. Позивач вважає, що відсутні підстави для висновків про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Малахіт 2007», ними не можуть слугувати такі обставини як прийняття податкових декларацій контрагента «до відома», незнаходження його на час перевірки за місцезнаходженням, відсутність багатої кількості транспортних засобів у власності чи великої кількості трудових ресурсів. Чинне законодавство не пов'язує із вказаними обставинами нікчемність правочину та безтоварність операцій. Фактично ДПІ у м.Сумах не заперечує можливості поставки товару, сумніви відповідача стосуються лише кількості товару, що може бути поставлений, тобто висновки акту перевірки ґрунтуються лише на припущеннях відповідача.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовно того, що факт незнаходження контрагента позивача за його юридичною адресою та/або фактичною адресою, не є достатньою підставою для висновку про наявність у діях позивача та його контрагента мети, що суперечить інтересам держави та суспільства під час укладення відповідного правочину. Відсутність контрагента за місцезнаходженням не впливає на право віднесення ТОВ «Промтрейд ТПК» до складу податкового кредиту податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право платника на формування податкового кредиту в залежність від неналежного виконання постачальниками своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до бюджету.

Відсутність у ПП «Малахіт 2007» великої кількості транспортних засобів та великого штату працівників, на що посилався податковий орган, також не може бути достатнім доказом та підтвердженням висновків відповідача про неможливість ведення підприємницької діяльності таким суб'єктом, так як вказані ресурси можуть залучатися підприємством на підставі договорів підряду. Тож такі твердження відповідача є лише припущенням.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним, з огляду на те, що підприємницька діяльність може здійснюватися не тільки за допомогою трудових ресурсів, а й в межах цивільно-правових відносин. Відсутність додатку «амортизаційні відрахування» до декларації з податку на прибуток ПП «Малахіт 2007» не може свідчити про неможливість ведення останнім господарської діяльності.

Колегія суддів також погоджується із таким висновком суду першої інстанції, адже у випадку не включення амортизаційних відрахувань до валових витрат підприємства подання додатку «амортизаційні відрахування» не є обов'язковим, виходячи з унормувань п.3.1 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003р. №143, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.04.2033р. за №271/7592 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що у разі, якщо окремі рядки декларації не заповнюються через відсутність відповідних операцій, платники податку не подають податковому органу передбачені відповідним рядком декларації додатки.

Суд першої інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що інформація про кількість працюючих на підприємстві контрагента позивача відповідно до АІС РПП та наявність недостатньої кількості транспорту у ПП «Малахіт 2007» не є достатньою підставою для висновку про наявність у діях позивача та його контрагента мети, що суперечить інтересам держави та суспільства під час укладення відповідного правочину.

При цьому, посилання в акті перевірки та в запереченнях на адміністративний позов на пояснення осіб, що стверджують нібито товар вивозився невеликими партіями вантажними автомобілями марок ГАЗ та ЗІЛ, не можуть бути використані як докази, оскільки ці пояснення одержані в результаті перевірки. Вони не підтверджені документально, цим поясненням не надавалась належна правова оцінка, факти викладені в поясненнях не доведені в суді та не покладені в основу обвинувального вироку. Таким чином, посилання відповідача на такі пояснення не можуть братися до уваги, оскільки відповідно до ст.70 КАС України, вони не мають доказової сили.

Колегія суддів вважає такі висновки місцевого адміністративного суду правильними, оскільки в силу ст.72 Податкового кодексу України пояснення вказаних осіб не є джерелом отримання податкової інформації та не кореспондуються із ст.69 КАС України, тому не можуть прийматися судом до уваги.

Згідно положень ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Місцевим судом встановлено, що всі господарські операції ТОВ «Промтрейд ТПК» з ПП «Малахіт 2007» по придбанню товарів оформлені відповідним договором купівлі-продажу, специфікаціями, актами приймання-передачі, податковими накладними. Відповідачем не спростовується та не заперечується той факт, що податкові накладні, складені ПП «Малахіт 2007», оформлені належним чином, всі реквізити, які передбачені п.п.7.2.1, 7.2.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в них присутні, жодних порушень щодо оформлення податкових накладних не виявлено. Разом з податковими деклараціям з податку на додану вартість за березень-травень 2010р. ТОВ «Промтрейд ТПК» було надано до ДПІ в м.Суми реєстр податкових накладних на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, серед яких - податкові накладні ПП «Малахіт 2007». Це означає, що в податковому обліку позивача наявні належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують задекларовані показники. В матеріалах справи міститься також лист ПП «Малахіт 2007» від 06.09.2010р. (т.1, а.с.102), в якому директор зазначив, що підприємство відобразило взаємовідносини з ТОВ «Промтрейд ТПК» за березень-травень 2010р. в податкових деклараціях по податку на додану вартість, які надані до ДПІ у Приморському районі м. Одеса.

Згідно тверджень відповідача у поясненнях за результатами співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України наявні розбіжності між сумами податкового кредиту ТОВ «Промтрейд ТПК» та сумами податкових зобов'язань ПП «Малахіт 2007» у зв'язку з тим, що декларації з податку на додану вартість прийняті ДПІ у Приморському районі м. Одеса «до відома».

Колегія суддів не приймає до уваги такі посилання відповідача, оскільки ця обставина не може слугувати безумовною підставою для висновку про безтоварність операцій, адже враховуючи приписи ст.61 Конституції України, згідно з якими юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, покупець не може нести відповідальність за порушення його контрагентом податкового законодавства, оскільки це тягне негативні наслідки саме для цієї особи - контрагента.

Крім того, за договором купівлі-продажу №01/02 від 01.02.2010р. ПП «Малахіт 2007» постачає, а ТОВ «Промтрейд ТПК», яке має ліцензію на заготівлю, переробку металобрухту серії АВ №501903, приймає та оплачує товар: брухт чорних і кольорових металів. Із змісту п.2.2 цього договору вбачається, що поставка (відвантаження) товару здійснюється ПП «Малахіт 2007» самостійно за свій рахунок (т.1, а.с.103).

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортною накладною в обов'язковому порядку повинний володіти лише перевізник та замовник вантажного перевезення.

Відтак, наявність товарно-транспортної накладної для позивача (покупця) не є обов'язковою з огляду на те, що у відповідності до п.2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, що є Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. N207, для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб це накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії та інші документи. Відповідно до п.1 цього Переліку товарно-транспортна накладна є обов'язковою лише для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. Тож, оскільки при транспортуванні власного товару (покупцем чи продавцем) наявність товарно-транспортних накладних законодавцем не вимагається, то відсутність в даному випадку товарно-транспортних накладних безумовно не свідчить про те, що металобрухт не транспортувався до позивача. Іншого відповідачем не доведено.

Посилання відповідача на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтранс України від 14.10.1997р. №363, зареєстрованим в Мінюсті 20.02.1998р. за N 128/2568, які визначають права, обов'язки і відповідальність Перевізників та Замовників, не можуть братися до уваги з огляду на те, що ці Правила не визначають вказані чинники постачальників і покупців в разі транспортування власного товару.

У зв'язку з викладеним колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В даному випадку, позиція відповідача про те, що відсутність товарно-транспортних накладних на транспортування металобрухту свідчить про відсутність факту реальних поставок товару між позивачем та ПП «Малахіт 2007» спростовується навними в матеріалах справи видатковими накладними та приймально-здаточними актами. Факт отримання товару підтверджується видатковими накладними з огляду на ст. 664 Цивільного кодексу України.

Окрім того, на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції позивачем на підтвердження наявності складських приміщень були надані копії договорів оренди площадок для приймання та зберігання металобрухту та оренди земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що предметом доказування у цій справі становлять обставини, які підтверджують або спростовують обґрунтованість формування позивачем валових витрат та визначення податкового кредиту. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими в судовому засіданні доказами правомірність повідомлень-рішень, виданих відповідачем не підтверджена і доказів на підтвердження правомірності таких рішень відповідачем не надано.

Колегія суддів не погоджується з висновками податкового органу, що позивачем порушено п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 7526505грн., та пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6023799грн., з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За змістом пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті Закону - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, видаткові накладні та податкові накладні цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п.2.4 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за N 168/704, та підтверджують зв'язок понесених витрат із власною господарською діяльністю позивача, і з огляду на це витрати позивача за операцією з ПП «Малахіт 2007» відповідають вимогам статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З означеного випливає, що витрати позивача в сумі 30106019грн. носять компенсаційний характер і підлягають включенню до валових витрат.

Вищевказані господарські операції мали вплив на формування позивачем податкового кредиту у перевіряємий період.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість на момент виникнення правовідносин регламентувався Законом України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що була чинною на той момент).

П.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, вказаний спеціальний Закон передбачає лише один випадок не включення до податкового кредиту витрат, якщо вони не підтверджені податковими накладними, інших вимог Закон не містить, як і не пов'язує право платника на включення до податкового кредиту витрат з іншими чинниками, будь-то правомірна поведінка постачальника, відсутність заборгованості, наявність активів, трудових ресурсів, транспортних засобів чи інше.

Так, податкові накладні були складені ПП «Малахіт 2007», яке зареєстроване платником податку на додану вартість - свідоцтво №100076726 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 12.11.2007р. (т.1,а.с.105). Проте, відповідач не взяв до уваги під час перевірки вказані податкові накладні, вважаючи укладений сторонами правочин нікчемним.

Суд першої інстанції вважає, що виконання договору підтверджується належними доказами. На думку колегії суддів не прийняття відповідачем до уваги під час перевірки позивача податкових накладних, які були складені ПП «Малахіт 2007» та повністю відповідають вимогам податкового законодавства, є неправомірним, оскільки відповідно до акту перевірки в ході її проведення ніяких зауважень щодо змісту або оформлення податкових накладних відповідачем не зроблено.

Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про те, що сама по собі наявність у позивача дебіторської заборгованості за товар та відсутність документів про походження металобрухту не тягне недійсності угоди та її сумнівність, не позбавляє правового значення виданих податкових накладних та не є підставою для позбавлення добросовісного покупця права на формування валових витрат та податкового кредиту з таких операцій. Тим паче, що п.4.1 договору купівлі-продажу №01/02 від 01.02.2010р. не передбачено постачання товару на умовах попередньої оплати, вона можлива за згодою сторін. Додатками до договору №01/02 від 01.02.2010р. - специфікаціями (т.1, а.с.167-188) також не встановлено вимоги про сплату вартості товару на умовах попередньої оплати. Відповідно до довідки, що є додатком №2 до акту перевірки (арк.14), позивач за договором №01/02 від 01.02.2010р. перерахував на користь ПП «Малахіт 2007» згідно платіжних доручень 36127223грн., банківські виписки містяться в матеріалах справи, що свідчить про здійснення позивачем розрахунків за товар ПП «Малахіт 2007», але не в повному обсязі.

Отже, висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 30106019грн. матеріалами справи не підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та його контрагентом було підписано приймально-здаточні акти (т.1, а.с.143-166), які підтверджують фактичне передання товару від ПП «Малахіт 2007» до ТОВ «Промтрейд ТПК», тобто зміну зобов'язань сторін за правочином і рух активів.

Ч.11 ст.4 Закону України «Про металобрухт» визначено, що приймання промислового брухту від юридичних осіб оформлюється актом приймання із зазначенням найменування юридичної особи, кількості та джерел походження металобрухту. В акті робиться відмітка про вибухову безпеку, а в разі потреби - про дезактивацію і очищення металобрухту від шкідливих речовин та зазначається рівень дози випромінювання. Порядок приймання, зберігання і методи випробувань металобрухту чорних та кольорових металів встановлюються відповідно до стандартів. Відповідно до ч.12 ст.4 вказаного закону оформлення документів, що засвідчують набуття права власності на металобрухт, та актів приймання металобрухту є обов'язковим. Ч.1 ст.11 Закону України «Про металобрухт» встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності з металобрухтом ведуть бухгалтерський та оперативний облік операцій з металобрухтом, а також статистичну звітність згідно із законодавством.

Згідно із ч.2 п.2.6 р.ІІ Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства промислової політики України від 23.10.2007р. N127/595, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.11.2007р. за N1258/14525, приймання промислового металобрухту від юридичних осіб оформляються актами приймання металів чорних (вторинних) і брухту та відходів кольорових металів (додатки 6, 7).

П.п.7.1 п.7 Національного стандарту України ДСТУ 4121-2002 встановлено, що металобрухт приймають партіями. Партія повинна складатися з металобрухту одного виду, яку відвантажують в одиниці транспортних засобів або одиниці пакування, та супроводжують одним документом про якість, який містить: назву підприємства - виробника; вид і підвид; походження металобрухту; масу партії металобрухту; дату відправлення; номер транспортного засобу (вагона, автомобіля тощо); хімічний склад (для вуглецевих чорних металів не регламентовано; для легованих чорних металів за згодою сторін).

П.9.1 вказаного ДСТУ зазначено, що металобрухт транспортують усіма видами транспорту згідно з правилами перевезення вантажів, що чинні на кожному виді транспорту. Отже твердження апелянта з посиланням на відповіді залізниці, що ПП «Малахіт 2007» не є замовником на перевезення за перевіряємий період, вантаж ТОВ «Промтрейд ТПК» тільки відправлявся, є недоречними, оскільки залізниця не є виключним видом транспорту для переміщення металобрухту. А тому висновок відповідача про відсутність реального здійснення операцій з приймання-передачі товарів між ТОВ «Промтрейд ТПК» і ПП «Малахіт 2007» є хибним.

Щодо тверджень відповідача стосовно відсутності актів приймання металобрухту встановленої форми, колегія суддів відзначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, в даному випадку - з приймально-здаточних актів, вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно до вимог ст.4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Судом також враховується, що придбаний позивачем у ПП «Малахіт 2007» металобрухт в подальшому був реалізований, зобов'язання від такої реалізації з податку на додану вартість та податку на прибуток були у встановленому законодавством порядку задекларовані і сплачені позивачем, про що свідчать дані податкових декларацій з податку на додану вартість та дані декларацій з податку на прибуток підприємства. При цьому, відповідачем не доведено, що проданий позивачем металобрухт мав інше джерело походження, ніж ПП «Малахіт».

Означене свідчить про фактичне виконання поставки постачальником ПП «Малахіт 2007» на користь позивача металобрухту за правочином, що мав реальні наслідки, на настання яких він був спрямований.

Суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження належними первинними документами витрат позивача по придбанню металобрухту у контрагента і правомірність віднесення їх позивачем до складу валових витрат. Суд апеляційної інстанції за наслідками дослідження первинних документів (складенням яких була опосередкована спірна операція) дійшов висновку про підтвердження належними та допустимими доказами факту придбання позивачем металобрухту у ПП «Малахіт 2007».

З урахуванням наведеного та враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість твердження відповідача щодо нікчемності правочину з поставки металобрухту між ТОВ «Промтрейд ТПК» та ПП «Малахіт».

З приводу викладеного в акті перевірки від 12.01.2011 року №90/2314/33078964/4 та в апеляційній скарзі твердження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочину колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Взаємовідносини позивача з ПП «Малахіт 2007» мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що до матеріалів справи не надано доказів визнання у судовому порядку вищевказаного правочину недійсним.

Щодо посилання податкового органу на положення ст. 228 ЦК України колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до ч. 1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння таким майном.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06 листопада 2009 року наведено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

До суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Таким чином, під час розгляду справи не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст укладених договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «Малахіт 2007» і правомірність віднесення сум на валові витрати та нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що укладений між позивачем та ПП «Малахіт 2007» правочин порушує публічний порядок та вчинений без мети настання реальних наслідків, отже твердження відповідача про нікчемність правочину, порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, враховуючи, що законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що працівниками ДПІ в м.Суми в акті перевірки були зроблені передчасні висновки про відсутність у ТОВ «Промтрейд ТПК» законних підстав для включення до податкового кредиту суми 6023799грн.

Згідно з частиною другою ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання. З огляду на приписи наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В ході судового розгляду факту узгодженості дій позивача з ПП «Малахіт 2007» (постачальником) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи обізнаності позивача щодо дефектів у правовому статусі його контрагента - ПП «Малахіт 2007» судом першої інстанції не встановлено.

Судом апеляційної інстанції також не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента - ПП «Малахіт 2007», прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Порушень, допущених позивачем при обчисленні та формуванні податкового кредиту, на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, не встановлено.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а наведені податковим органом у скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків суду попередньої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та безпідставність визначення відповідачем позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 7526505грн. та податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 6023799грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно, а також про протиправність податкових повідомлень-рішень від 25.01.2011р. №000042314/0/4628, від 25.01.2011р. №000052314/0/4629, правова позиція, відображена в акті перевірки, ґрунтується на непідтверджених в ході розгляду справи обставинах, які відповідач безпідставно вважав встановленими.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що місцевим судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Посилання скаржника на те, що згідно податкових баз даних було встановлено, що у постачальника металобрухту ПП «Малахіт 2007» відсутні трудові ресурси, обладнання, складські та будь-які інші приміщення і наявна лише одна одиниця транспортного засобу, судом апеляційної інстанції не приймається як доказ, оскільки зазначена обставина не перешкоджає здійсненню торгівельної діяльності та не є свідченням нікчемності укладених таким постачальником правочинів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтверджених доказами, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2011р. по справі № 2а-1870/3504/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Гуцал М.І. Судді (підпис) (підпис) Зеленський В.В. П’янова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П’янова Я.В.

Повний текст ухвали виготовлений 05.06.2012 р.