Постанова

від 14.06.2012 по справі 2а-15522/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15522/11/2670(у 3-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"14" червня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Іванчуку В.М.,

за участю:

представника позивача -Дрьоміної Л.В.,

представника відповідача -Литвинчук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «реал -Гіпермаркет Україна»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «реал -Гіпермаркет Україна»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2012 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «реал -Гіпермаркет Україна»звернулось у суд з позовом до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, в якому просило скасувати податкові повідомлення -рішення від 23.05.2011 року №0001172302, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, №0001182302 та №0001192302, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та суми податку на додану вартість, відповідно.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду -скасуванню в частині з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися у повній мірі.

Судовою колегією установлено, що ДПІ у Дарницькому районі м. Києва проведено планову виїзну документальну перевірку позивача за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 27.04.2011р. № 2108/2302/35030945 та виявлені, зокрема, порушення позивачем п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.1., 5.3.6., 5.3.9. п. 5.3. та п.п. 5.4.6. п. 5.4. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».

Допущення суб'єктом господарювання зазначених порушень призвело до безпідставного, на думку податкового органу, включення до складу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року грошових коштів у сумі 34142210 грн., заниження податкового зобов'язання податку на додану вартість на суму 80557,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 1526843,00 грн.

Даний акт складено з урахуванням результатів попередньої планової перевірки (акт від 07.04.2009р. № 2109/2305/35030945) за період з 01.07.2008р. по 30.09.2009р., по якому зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 3 кв. 2009р. в сумі 50269824 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень -рішень від 23.05.2011 року №0001172302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 80557 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 20139,25 грн., №0001182302, яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 34142210 грн. та №0001192302, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 1526843 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для прийняття податкового повідомлення -рішення №0001182302 стало виявлення під час перевірки віднесення до складу валових витрат вартості послуг з надання персоналу Компанією «реал, - Груп Холдінг ГмбХ», отриманих на підставі угоди про надання персоналу від 27.04.2007 року.

Так, відповідно до положень названої угоди Компанія «реал, - Груп Холдінг ГмбХ»- виконавець надає замовнику -позивачу кваліфікований персонал для заповнення вакансій, вказаних у додатку 1 до даної угоди, а виконавець зобов'язується перерахувати виконавцю винагороду за надання персоналу згідно статті 7 даної угоди.

Відповідно до названої статті, винагорода за послуги з надання спеціалістів виконавцем розраховується на основі річних управлінських витрат, прибутковості та ставок наданих спеціалістів і включає заробітну плату, бонуси та інші види гарантій і компенсацій, що надаються кожному працівнику у відповідності до його договору та системи заробітної плати, бонусів, засобів стимулювання та інших виплат, що надаються працівникам виконавця. Розмір винагороди виконавця повинен бути визначений на кожен календарний рік і може включати всі платежі, гарантії та компенсації, що надаються працівникам, які працювали протягом відповідного періоду у замовника та тих, хто звільнився, але має право в даний чи попередній період на подібні виплати, гарантії та компенсації згідно їх роботи у замовника.

Отже, з огляду на наведені положення угоди, її вартість залежить від розміру заробітної плати, бонусів та інших видів гарантій і компенсацій працівників наданих за цією угодою. Окрім того, на її розмір впливають річні витрати, а також прибутковість діяльності суб'єкта господарювання.

Проте, як убачається із матеріалів справи, під час її розгляду позивачем не надано документального підтвердження визначення вартості отриманих за угодою послуг по наданню персоналу у відповідності до названих критеріїв, у той час як податковим органом доведено безпідставність та необґрунтованість їх збільшення за умови зменшення кількості працюючих іноземних громадян.

Також, судова колегія звертає увагу, що на підтвердження отримання позивачем послуг по наданню персоналу за угодою від 27.04.2007 року, ним надано копії трудових договорів, укладених з іноземними громадянами.

Однак, відповідно до контракту від 23.11.2008 року, укладеного між позивачем та громадянином Росії ОСОБА_6, її прийнято на посаду начальника відділу тренінгів, яка відсутня у Додатку 1 до угоди від 27.04.2007 року.

Таким чином, беручи до уваги зміст та характер послуг, наданих позивачу компанією «реал, - Груп Холдінг ГмбХ», колегія суддів приходить до висновку про неадекватність вартості цих послуг їх змісту, а відповідно безпідставність віднесення їх до складу валових витрат та зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств.

Перевіряючи правомірність зменшення збитків у сумі послуг, отриманих позивачем від ТОВ «ПрайсуотерхаусКуперс»за договором від 03.09.2007 року про надання консультаційних послуг, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до актів виконаних робіт за вказаним договором позивачем отримані такі послуги, як консультації з податкових та юридичних питань, консультації з питань фінансової та економічної діяльності замовника, а саме: отримання ідентифікаційних номерів для іноземців, які приймались на роботу позивачем, заповнення декларацій фізичних осіб -іноземців при виїзді за кордон та в'їзді до України. За такі послуги позивачем сплачено 463327,94 грн. та, відповідно, суб'єктом господарювання податкове зобов'язання зменшено на суму податку на додану вартість за червень та грудень 2010 року, сплачену за названим договором контрагенту.

Аналізуючи зміст наданих послуг судова колегія приходить до висновку, що вони отримувались та були пов'язані з інтересами певних фізичних осіб та не включали до свого переліку консультації щодо проведення позивачем господарської діяльності та вирішення питань, що виникають у зв'язку з її здійсненням.

Відповідно, податковим органом правомірно зроблено висновок про безпідставність віднесення таких сум до складу валових витрат з посиланням на п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого до складу потреб, не пов'язаних з веденням господарської діяльності, відноситься фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Таким чином, і податковий кредит по податку на додану вартість, сформований за наслідками проведення позивачем розрахунків за названою угодою є безпідставним та відповідно до положень п.п. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підлягає зменшенню на суму 80557,00 грн.

У той же час, перевіряючи правомірність накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25% названої суми податкового зобов'язання відповідно до п. 123.1. ст. 123 ПК України, судова колегія приходить до висновку про їх часткову безпідставність.

Так, названою правовою нормою встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Проте, відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону №2181-ІІІ, який діяв на час вчинення позивачем податкового правопорушення, за проведення податковим органом самостійного донарахування суми податкового зобов'язання платника податків за наслідками проведеної перевірки, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, Законом №2181-ІІІ передбачено нарахування штрафу у розмірі 10% від суми податкового зобов'язання, який у подальшому міг бути збільшений до 50% залежно від кількості місяців затримки сплати такого зобов'язання. Натомість Податковим кодексом України визначено, що штраф становить 25% від суми визначеного податкового зобов'язання і не підлягає збільшенню залежно від затримки. Окрім того, Кодекс на відміну від Закону №2181-ІІІ не передбачає мінімального розміру штрафу.

Отже, враховуючи положення статті 58 Конституції України, у зв'язку з виявленням податковим органом порушення до 6 серпня 2011 року (тобто до набрання чинності п.п. 11 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України), розмір штрафних санкцій за вчинення цього порушення визначається за нормами законодавства, чинного на момент застосування таких санкцій, але не більше ніж було передбачено на момент вчинення протиправного діяння.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що, приймаючи рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення положень п.п. 7.4.4. п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вчинене під час дії положень Закону №2181-ІІІ, виявлене контролюючим органом у квітні 2011 року, тобто на момент дії положень Податкового кодексу України, відповідач повинен був застосувати штраф у мінімальному розмірі, визначеному нормативно-правовим актом, чинним на момент вчинення такого порушення.

Відтак, обґрунтованим є нарахування позивачу штрафу за вищенаведене порушення податкового законодавства у розмірі 8055,70 грн., у зв'язку з чим податкове повідомлення - рішення №0001172302від 23.05.2011 року підлягає частковому скасуванню.

Перевіряючи правомірність виключення зі складу валових витрат сум, сплачених позивачем за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10.12.2009 року за №1023623, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до умов названого договору, його предметом є зобов'язання ЗАТ «Європейський страховий альянс»- страхувальника відшкодувати збитки, заподіяні життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортних засобів визначених у додатку №1-№4 будь-якою особою, яка їх експлуатує на законних підставах. Відповідно до додаткової угоди №1 від 23.12.2009 року до договору, у зв'язку з пролонгацією полісів обов'язкового страхування, включено до додатку № 1 до договору транспортні засоби в кількості 51 авто.

Загалом за названим договором позивачем сплачено грошові кошти у сумі 14857,21 грн.

Відповідно до положень п.п. 5.4.6. п. 5.4. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку про правомірність віднесення до складу валових витрати щодо страхування відповідальності, пов'язаної з експлуатацією власних транспортних засобів та у вигляді, у якому таке страхування є обов'язковим.

Згідно із ст.7 Закону України «Про страхування»цивільна відповідальність власників транспортних засобів є обов'язковою і визначена постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування відповідальності власників транспортних засобів»від 28.09.1996 №1175.

Відповідно до копій технічних паспортів та актів приймання -передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, застраховані автомобілі належать позивачу на праві власності та перебувають на обліку як основні засоби.

Отже, позивач мав право на віднесення до складу валових витрат понесені ним витрати за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10.12.2009 року №1023623, а тому підстави для зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 14857,21 грн. відсутні.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 31.01.2007 року по справі №К-9522/06 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Орлан-Транс»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість сум, сплачених за договором про надання послуг по закупівельній діяльності від 05.05.2008 року №858-MGB-08, судова колегія зважає на таке.

Відповідно до умов названого договору позивач залучає ТОВ «Метро Групп Байінг Україна»з метою надання йому послуг, включаючи, але не обмежуючись лише цим, наступні закупівельні та додаткові послуги: узгодження з постачальниками об'ємів поставок та продаж, а також узгодження найбільш вигідних умов на підставі використання максимальних обсягів закупівель; складання списків постачальників з усією необхідною інформацією та артикулами постачальників у відповідній системі; визначення максимально можливого обсягу закупівель; планування та здійснення аналізу зразків; проведення зусиль по розробці та закупівлі асортименту товарів під власними товарними знаками; аналіз опрацьованих позивачем пропозицій по вибору товарів; аналіз розроблених замовником пропозицій щодо вибору предмета, які входять в різні товарні номенклатури; укладення договорів купівлі-продажу з постачальниками від імені позивача на підставі угоди з останнім; отримання сум, узгоджених з позивачем для нього від постачальників у відповідності до ст. 6 даного договору та наступне їх перерахування позивачу; зберігання і контроль (моніторинг) укладених договорів по імені та від імені постачальників.

На підтвердження надання послуг за таким договором та їх отримання позивачем надані акти приймання -передачі робіт (послуг), а також звіти агента, у яких зазначено суть проведених робіт, а саме: проведення переговорів з постачальниками, введення нових артикулів, проведення робіт щодо зміни цін на товари, що придбаваються позивачем, проведення підписання нових договорів та архівації постачальників в системі.

Аналізуючи зміст наданих послуг, а також враховуючи те, що основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля товарами, як продовольчими так і непродовольчими, судова колегія приходить до висновку про безпосередній зв'язок послуг, що надаються за договором та господарською діяльністю позивача.

Посилання відповідача на листи, отримані від ТОВ «ТК-Домтекс», ТОВ «Кушнір», ДП «Спринтер К», ПІІ «Імперіал Тобако Юкрейн»та ТОВ «ТФ «Рудь»щодо відсутності у період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року будь-яких фінансово-господарських відносин з ТОВ «реал, - Гіпермаркет Україна», на думку судової колегії, не спростовує дійсності зазначеного вище договору, оскільки його предметом є не лише укладення договорів з постачальниками, а й проведення з потенційними постачальниками переговорів щодо можливості укладення відповідних договорів.

Саме у зв'язку з тим, що проведення переговорів щодо можливості укладення договору поставки з потенційними постачальниками не завжди призводить до укладення такого договору, це зумовлює необхідність проведення такої роботи до початку самої діяльності щодо реалізації поставленого товару кінцевому споживачу.

Відповідно до положень статті 3 Господарському кодексі України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

У відповідності до положень п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Законом України «Про податок на додану вартість»у п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 установлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Перевіривши дотримання наведених вище правових норм з боку позивача, а також встановивши реальний характер господарської операції, проведеної за договором про надання послуг по закупівельній діяльності від 05.05.2008 року №858-MGB-08, судова колегія приходить до висновку про правомірність віднесення понесених суб'єктом господарювання витрат у сумі 7573669,00 грн. у період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року до складу валових, а сум податку на додану вартість у розмірі 1526843,00 грн. до податкового кредиту.

За таких обставин, податкове повідомлення -рішення №00011192302, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 1514734,00 грн. та податкове повідомлення -рішення №0001182302 в частині визначення суми завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1514733,00 грн. є такими, що прийняті з порушенням діючих норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню у відповідних частинах.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «реал -Гіпермаркет Україна»задовольнити частково .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2012 року скасувати .

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «реал -Гіпермаркет Україна»задовольнити частково .

Визнати протиправним на скасувати податкове повідомлення -рішення від 23 травня 2011 року №0001172302 в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «реал -Гіпермаркет Україна»штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12083,55 грн., №0001182302 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1529590,00 грн. та №0001192302 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1514734,00 грн.

У задоволенні решти позову відмовити .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст постанови складено 18 червня 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М