Постанова

від 18.06.2012 по справі 2а-2656/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2012 року місто Київ № 2а-2656/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Комплект-Спецсервіс» (представник ОСОБА_1) доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Приватне підприємство «Комплект-Спецсервіс»(представник ОСОБА_1) (далі позивач, ПП «Комплект-Спецсервіс») з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі -відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області № 000102340 від 24.02.2012 року прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким що суперечить нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Ухвалами судді Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18.06.2012 року.

В призначений день та час у судове засідання з'явилися представники позивача, надали суду додаткові докази по справі, які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Від відповідача відзиву на позовну заяву, заперечення на адміністративний позов, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надходило.

Розглянувши надані документи, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Приватне підприємство «Комплект-Спецсервіс»є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Васильківської міської ради Київської області відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 03.06.2010 року Серії А01 № 245480, адреса місцезнаходження: 08600, Київська область, Васильківський район, місто Васильків, вулиця Донбасівська, будинок 101, ідентифікаційний номер: 36999318.

Відповідно до Свідоцтва № 100289527 Серії НБ № 182384 від 22.06.2010 року, позивач є платником ПДВ.

Згідно Довідки про взяття на облік платника податків від 04.06.2010 року № 15265, позивач узятий на облік в органах державної податкової служби 04.06.2010 року за № 15265, на дату видачі даної довідки перебував на обліку у Васильківській ОДПІ Київської області.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2012 року Васильківською ОДПІ Київської області проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 220/23-112/36999318 «Про результати позапланової невиїзної перевірки приватного підприємства «Комплекс-Спецсервіс»(код ЄДРПОУ 36999318) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з ТОВ «Укртрансзапчастина»(код ЄДРПОУ 25566056) за період з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року», яким встановлено наступні порушення податкового законодавства:

- підприємством ПП «Комплект-Спецсервіс»порушено вимоги пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, пункт 9.1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункт 198.6 статті 198, пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 96 513, 55 гривень, у тому числі за березень 2011 року на суму 17 699, 33 гривень, за квітень 2011 року в сумі 52 519, 10 гривень та за травень 2011 року на суму 26 295, 12 гривень.

На підставі Акту перевірки від 13.02.2012 року № 220/23-112/36999318, Васильківською ОДПІ Київської області винесено податкове повідомлення-рішення № 000102340 від 24.02.2012 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем -96 514 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями -1 гривня.

Позивач вважає вищевказане податкове повідомлення-рішення таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства України, тому воно підлягає скасуванню.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Укртрансзапчастина», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

В Акті перевірки зазначено, що згідно детальної інформації щодо результатів автоматизованого співставлення податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, податкової звітності та згідно наданих до перевірки документів встановлено, що ПП «Комплект-Спецсервіс»в березні, квітні, травні 2011 року здійснено операції з придбання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Укртрансзапчастина»на загальну суму 579 081 гривень 30 копійок, у тому числі ПДВ 96 513 гривень 55 копійок.

З Акта перевірки вбачається, що згідно баз даних АІС «Податки», АІС РПП: ТОВ «Укртрансзапчастина»зареєстровано згідно з рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської РДА Київської області від 21.02.2003 року за № 13391050001003398, код ЄДРПОУ 32393259, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області.

Місцезнаходження ТОВ «Укртрансзапчастина», відповідно до даних АІС «Податки»: Київська область, місто Вишневе, вулиця Чорновола, будинок 51. Фактичне місцезнаходження ТОВ «Укртрансзапчастина»не встановлено.

Зазначено, що на адресу відповідача від ДПІ у Києво-Святошинського району надійшов Акт перевірки від 19.12.2011 року № 1277/23-3/32393259 про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансзапчастина»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.10.2011 року.

В ході проведеної перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Укртрансзапчастина»до підприємців-покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів та свідчать про те, що правочини між ТОВ «Укртрансзапчастина»та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно податкової звітності ТОВ «Укртрансзапчастина»відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт та торгівельне обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності.

З огляду на наведені обставини відповідачем було зроблено висновок про те, що ТОВ «Укртрансзапчастина»здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам та у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, у ТОВ «Укртрансзапчастина»відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

Допитаний співробітниками ВПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі громадянин ОСОБА_3 пояснив, що зареєстрував підприємство за винагороду, фінансово-господарських документів не підписував, звітності не складав та до органів ДПС не подавав. Фінансово-господарську діяльність не проводив.

На підставі викладеного в Акті перевірки ДПІ у Києво-Святошинського району від 19.12.2011 року № 1277/23-3/32393259 відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Представниками позивача надано копію Висновку судово-почеркознавчого дослідження КНДІСЕ № 937/04-05 від 30.04.2012 року, згідно якого на вирішення почеркознавчого дослідження ставилися наступні питання.

Чи виконані підпис в графі «Підписи»копії № 3 загальних зборів учасників ТОВ «Укртрансзапчастина»від 30.11.2010 року на 2-х аркушах, в графі «Постачальник»договору поставки від 03.03.2011 року № 030311 на 2-х аркушах, в графі «підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну»таких документів, як: податкова накладна від 03.03.2011 року № 18 на 1-ому аркуші, податкова накладна від 11.04.2011 року № 21 на 2-х аркушах, податкова накладна від 16.05.2011 року № 62 на 1-му аркуші, в графах «Виписав(ла)»таких документів, як: рахунок-фактура від 03.03.2011 року № 101 на 1-ому аркуші, рахунок-фактура від 11.04.2011 року № 204 на 2-х аркушах, рахунок-фактура від 16.05.2011 року № 62 на 1-му аркуші, в графах «Відвантажив(ла)»таких документів, як: видаткова накладна від 03.03.2011 року № 110 на 1-му аркуші, видаткова накладна від 11.04.2011 року № 216 на 2-х аркушах, видаткова накладна від 16.05.2011 року № 62 на 1-му аркуші, громадянином ОСОБА_4 чи іншою особою.

За результатами дослідження зроблені висновки, згідно яких підписи від імені ОСОБА_4, вірогідно зроблені ним самим.

Під час судового розгляду справи представниками позивача на підтвердження обставин викладених у позовній заяві були надані додаткові докази по справі, з яких встановлено наступне.

03.03.2011 року між ТОВ «Укртрансзапчастина»(Постачальник) та ПП «Комплект-Спецсервіс»(Покупець) був укладений договір поставки № 03011, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність комплектуючі (товар) в асортименті, в кількості та по ціні згідно Специфікації або рахунку-фактури, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження виконання умов вищевказаного договору, позивачем були надані рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості, виписки з банків, картка рахунку по контрагенту позивача -ТОВ «Укртрансзапчастина».

В Акті перевірки зафіксовано, що платником сплачено на рахунок ТОВ «Укртрансзапчастина»готівковими коштами в сумі 579081 гривня 30 копійок в червні, серпні, вересні 2011 року, згідно наступних банківських виписок від 15.09.2011 року № 14, 23.08.2011 року № 4, від 17.08.2011 року № 4, від 16.08.2011 року № 14, від 12.08.2011 року № 4, від 11.08.2011 року № 2, від 10.08.2011 року № 4, від 30.06.2011 року № 14, від 29.06.2011 року № 4, від 17.06.2011 року № 14.

Наданими позивачами доказами спростовуються викладені в Акті перевірки твердження податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Укртрансзапчастина».

Тобто, позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт придбання товарів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Укртрансзапчастина»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача та його контрагента.

У зв'язку з викладеним, суд вважає за можливе відмітити наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо відсутністю за місцем реєстрації контрагента позивача, суд виходить з наступного.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням ТОВ «Укртрансзапчастина»є: 08132, Київська область, місто Вишневе, вулиця Чорновола, будинок 51. Відомостей про відсутність юридичної особи за місцемзнаходження не встановлено.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем робіт та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

На підтвердження вказаних обставин суду надані договори, які укладалися між позивачем та його контрагентами, на підтвердження подальшої реалізації придбаного у ТОВ «Укртрансзапчастина»товару з метою отримання прибутку, а саме: договір поставки № 12/01-11 від 26.01.2011 року; договір поставки № 10/05 від 10.05.2011 року; договір поставки № 17/03-11 від 01.03.2011 року; договір поставки № 36/05-11 від 31.05.2011 року; договір поставки № 25/03-11 від 17.03.2011 року; договір поставки № 05/01-11 від 11.01.2011 року; договір поставки № 20/02-11 від 01.02.2011 року; договір поставки № 01/01-11 від 05.01.2011 року; договір поставки № 22/03-11 від 15.03.2011 року; договір поставки № 23/03-11 від 17.03.2011 року; договір поставки № 28/04-11 від 07.04.2011 року; договір поставки № 050111Ф від 14.03.2011 року; договір поставки № 03/01-11 від 10.01.2011 року; договір поставки № 18/03-11 від 02.03.2011 року; договір поставки № 32/04-11 від 28.04.2011 року; договір поставки № 31/04-11 від 12.04.2011 року; договір поставки № 12/01-11 від 26.01.2011 року; договір оренди нежилого приміщення № 15-0 від 01.07.2011 року; додаткова угода № 1 до договору оренди нежитлових приміщень від 01.07.2011 року, договір оренди від 20.11.2010 року; додаткова угода № 1 від 17.11.2011 року до договору б/н оренди нежитлових приміщень від 20.11.2010 року.

Правочини, вчинені за вищевказаними договорами підтверджені первинними бухгалтерськими документами, наданими представниками позивача під час судового розгляду справи, копії яких долучені до матеріалів справи.

Судом встановлено, що при придбанні товару у ТОВ «Укртрансзапчастина»та подальшому перепродажі його іншим контрагентом позивач отримував прибуток.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Укртрансзапчастина», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Укртрансзапчастина»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо подання податкової декларації чи сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Укртрансзапчастина»найманих працівників, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання тощо не може бути взяте судом до уваги на підтвердження фіктивності угод з огляду на наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Укртрансзапчастина»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише податкова звітність цього підприємства.

Суд вважає, що подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємству для реалізації товару, що проданий ТОВ «Укртрансзапчастина»позивачу. Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операцій - продаж товарів - виконання такого договору не вимагало від виконавця наявності основних фондів, спеціального технічного обладнання, оскільки умови про безпосереднє виробництво продавцем таких товарів умови укладеного договору не містять.

Крім того, як зазначалось вище, факт відсутності вказаних ресурсів у підприємства податковим органом не перевірявся, а такий висновок зроблений на підставі податкової звітності, яка не містить достатньої інформації, на підставі якої можливо обґрунтувати такі висновки.

До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Таким чином, висновки податкового органу про безтоварність оподатковуваної угоди зроблені на підставі необґрунтованих та недоведених припущень. Відповідачем не надано доказів, належних для визнання зазначеного правочину нікчемним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2011 року, а висновки Акту перевірки є помилковими, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у 96514 гривень є протиправним.

Враховуючи те, що податкове зобов'язання визначене контролюючим органом неправомірно, то застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України у розмірі 1 гривня є також протиправним.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак, податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Суд, заслухавши думку сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 000102340 від 24.02.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Комплект-Спецсервіс» понесені ним судові витрати в сумі 966 (дев'ятсот шістдесят шість) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22 червня 2012 р.