Постанова

від 18.06.2012 по справі 2а-2044/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2012 року місто Київ № 2а-2044/12/1070

11.43

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТіДіСі-Дальнобой» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТіДіСі-Дальнобой», звернувся до суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області № 0000012201 та № 0000022201 від 17.04.2012 року прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими що суперечить нормам чинного законодавства України, тому підлягають скасуванню.

Ухвалами судді Київського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18.05.2012 року, зобов'язано сторони надати суду додаткові докази по справі.

Також, ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 року про закінчення підготовчого провадження, було зобов'язано СУ ГУ МВС України в місті Києві та ДПІ у місті Херсоні ДПС надати суду додаткові докази по справі.

18.05.2012 року в судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача. Представник позивача на вимогу суду надав письмові пояснення по справі та додаткові докази, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У зв'язку з тим, що до суду від СУ ГУ МВС України в місті Києві та ДПІ у місті Херсоні ДПС витребувані документи не надійшли, в судовому засіданні оголошено перерву до 05.06.2012 року та направлено запити (вихідні №№ 1580 та 1581) щодо надання витребуваних документів у строк до 05.06.2012 року.

05.06.2012 року в судове засідання з'явився представник позивача, надав суду письмові пояснення по справі з доказами їх обґрунтування. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив.

28.05.2012 року від СУ ГУ МВС України в місті Києві надійшли додаткові докази по справі, а саме:

- копія постанови від 19.08.2011 року про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та порушення кримінальної справи;

- копія протоколів допиту свідка ОСОБА_2;

- копія рішення про скасування свідоцтва платника ПДВ;

- копія постанови від 23.04.2012 року про закриття кримінальної справи № 57-2542;

- копія постанови від 23.04.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 212 та статтею 366 Кримінального кодексу України.

Від ДПІ у місті Херсоні ДПС 30.05.2012 року надійшли витребувані документи, а саме:

- копія акту перевірки ДПІ у місті Херсоні від 15.03.2011 року № 731/23-2/22732086 «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Фірма»Форвард ЛТД»за період липень, вересень, жовтень, грудень 2010 року»;

- копія акту про неможливість підписання акту невиїзної позапланової перевірки від 15.03.2011 року № 275/23-2/22732086.

- копія рішення про скасування свідоцтва платника ПДВ від 10.03.2011 року.

Всі вищевказані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У зв'язку з отриманням додаткових доказів по справі в судовому засіданні оголошено перерву до 18.06.2012 року.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача, надав суду письмові пояснення по справі з доказами їх обґрунтування. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Розглянувши надані документи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТіДіСі-Дальнобой»є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області, ідентифікаційний номер: 33212540.

З матеріалів справи встановлено, що 27.02.2012 року Броварською ОДПІ Київської області проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 192/232/33212540 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «МСС «ТіДіСі-Дальнобой»(код за ЄДРПОУ 33212540) з питань правомірності та повноти сплати податку на прибуток і податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Техномаш-Наско»(код ЄДРПОУ 33104407) за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- частини перша, п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, стаття 216, частина перша статті 228, статті 626, стаття 629, статті 655, стаття 656, стаття 658, стаття 659, стаття 662, стаття 664, частина друга статті 689, частина друга статті 712 Цивільного кодексу України та стаття 3, стаття 42 Господарського кодексу України, в результаті чого встановлено, що правочин між ТОВ «МСС «ТіДіСі-Дальнобой»та ТОВ «Техномаш-Наско»є нікчемним;

- частини перша, п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, стаття 216, частина перша статті 228, статті 626, стаття 629, статті 655, стаття 656, стаття 658, стаття 659, стаття 662, стаття 664, частина друга статті 689, частина друга статті 712 Цивільного кодексу України та стаття 3, стаття 42 Господарського кодексу України та підпункт 5.2.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ТОВ «МСС «ТіДіСі-Дальнобой»занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2010 року в сумі 1 923 238, 00 гривень;

- частини перша, п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, стаття 216, частина перша статті 228, статті 626, стаття 629, статті 655, стаття 656, стаття 658, стаття 659, стаття 662, стаття 664, частина друга статті 689, частина друга статті 712 Цивільного кодексу України та стаття 3, стаття 42 Господарського кодексу України та підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого ТОВ «МСС «ТіДіСі-Дальнобой»занижено ПДВ за вересень 2010 року в сумі 1 538 590, 00 гривень.

На підставі Акту перевірки від 27.02.2012 року № 192/232/33212540, Броварською ОДПІ Київської області винесені податкові повідомлення рішення № 0000012201 та № 0000022201 від 17.04.2012 року.

Позивач, не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд їх скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

В частини взаємовідносин позивача з його контрагентом -ТОВ «Техномаш-Наско»суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом -ТОВ «Техномаш-Наско», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Техномаш-Наско»за ІІІ квартал 2010 року здійснювалися на підставі наступних документів:

- договір поставки № 1/09/10 від 01.09.2010 року з ТОВ «Техномаш-Наско»;

- договір перевезення вантажів та транспортної експедиції № 167 від 04.01.2010 року з ФОП ОСОБА_4;

- податкові накладні, накладні, товарно-транспортні накладні, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № О-0000051 від 30.09.2010 року з ФОП ОСОБА_4, оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»;

- свідоцтва про державну реєстрацію транспортних засобів -автомобілів позивача, які здійснювали перевезення вантажів від ТОВ «Техномаш-Наско», а саме: Volkswagen LT 35, фургон маловантажний, державний номерний знак: АІ 7983 ВТ; Hyundai HD120, фургон маловантажний державний номерний знак: АІ 9132 СІ; Isuzu NQR 71P, державний номерний знак НОМЕР_3;

- накази про призначення на роботу водіїв ТОВ «МСС «ТіДіСі-Дальнобой»ОСОБА_5 від 01.07.2009 року № 66-К, ОСОБА_6 від 03.01.2006 року № 24/К, ОСОБА_7 від 24.01.2007 року № 09-К, згідно яких у періоді, який перевірявся, позивач уклав договір з ТОВ «Техномаш-Наско»за № 1/09/10 від 01.09.2010 року про поставку шин вантажних.

На виконання умов договору ТОВ «Техномаш-Наско»було поставлено товари, на що виписано відповідні накладні та податкові накладні.

Згідно даних документів, транспортування товару та вантажні роботи проводилися власним транспортом позивача, а саме: Volkswagen LT 35, фургон маловантажний, державний номерний знак: АІ 7983 ВТ; Hyundai HD120, фургон маловантажний державний номерний знак: АІ 9132 СІ; Isuzu NQR 71P, державний номерний знак НОМЕР_3, а також згідно договору перевезення вантажів та транспортної експедиції № 167 від 04.01.2010 року з ФОП ОСОБА_4, транспортом ПП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_8 (ДАФ НОМЕР_4, ДАФ НОМЕР_5, ДАФ НОМЕР_6 за рахунок позивача.

Факт транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

Факт проведення розрахунків між позивачем та ТОВ «Техномаш-Наско»підтверджується наступними платіжними дорученнями, які, зокрема, надавалися позивачем під час проведення перевірки:

- від 04.07.2011 року № 7501 на суму 200 000 гривень;

- від 04.07.2011 року № 434 на суму 700 000 гривень;

- від 02.08.2011 року № 449 на суму 300 000 гривень;

- від 02.08.2011 року № 7617 на суму 687 031, 01 гривень, всього на суму 1 887 031 гривень 01 копійка.

Також, договором про переведення боргу від 01.06.2011 року позивачем переведено борг в розмірі 6 940 000 гривень на ТОВ «Фірма «Форвард ЛТД». згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»(по операціях з ТОВ «Техномаш-Наско») вказана операція значиться під № 367 від 30.06.2011 року Дт 631 Кт 631 на суму 6 940 000 гривень.

Слід зазначити, що підставою для проведення позапланової виїзної перевірки стала Постанова слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Подільському районі міста Києва про призначення документальної позапланової виїзної перевірки від 30.01.2012 року, в якій визначено, що в провадженні слідчого знаходиться кримінальна справа, порушена за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Техномаш-Наско», за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

В Акті перевірки відповідач посилався на те, що у відповідності до показів директора ТОВ «Техномаш-Наско»ОСОБА_2, він не має відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства і на цій підставі робить висновок, що договір укладений між сторонами є недійсним.

Вказані в Акті перевірки доводи відповідача підтверджуються протоколом допиту свідка ОСОБА_2 від 20.07.2011 року.

Однак, в судовому засіданні під час розгляду справи був досліджений протокол допиту директора ТОВ «Техномаш-Наско»ОСОБА_2 в якості свідка від 01.03.2012 року, з якого вбачається, що допитаний ОСОБА_2 повністю підтвердив, що має пряме відношення до підприємства ТОВ «Техномаш-Наско», особисто підписував всі документи, які стосуються фінансово-господарської діяльності підприємства та заперечував проти факту передавання будь-яким стороннім особам печатки та установчих документів, будучі директором ТОВ «Техномаш-Наско».

Встановлено, що постановою першого заступника прокурора Подільського району міста Києва, молодшого радника юстиції ОСОБА_9 від 09.08.2011 року про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та порушення кримінальної справи, порушено кримінальну справу за фактом придбання ТОВ «Техномаш-Наско»з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, відповідно кримінальній справі присвоєно № 57-2542.

Однак, постановою старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві старшого лейтенанта міліції ОСОБА_10, кримінальну справу, порушену за фактом фіктивного підприємництва, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ «Техномаш-Наско»(ідентифікаційний код 33104407) з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України закрито.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Техномаш-Наско»спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім цього, усі договори, укладені між позивачем та ТОВ «Техномаш-Наско»були укладені у відповідності до вимог чинного законодавства України у загальному порядку, тобто у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Позивачем та ТОВ «Техномаш-Наско»при укладанні договорів були додержані всі вимоги закону, які передбачені нормами Цивільного кодексу України та за наслідками їх укладання відповідно до положень частини першої статті 202 Цивільного кодексу України були набуті цивільні права та обов'язки.

Отже, висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Техномаш-Наско»є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Тобто, позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання контрагентом відповідних послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Техномаш-Наско», що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення вимог податкового законодавства, встановлених в Акті перевірки.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договорів, укладених між позивачем та контрагентом ТОВ «Техномаш-Наско», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача, так і його контрагента.

Натомість, в матеріалах справи наявна постанова старшого слідчого СУ ГУ МВС України в місті Києві, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_10 від 23.04.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом вчинення службовими особами ТОВ «МСС «ТіДіСі-Дальнобой»злочинів, передбачених статтями 212 та 366 Кримінального кодексу України, за відсутністю ознак складу злочину.

З постанови вбачається, що подальшим досудовим слідством встановлено, що ОСОБА_2 був власником та діючим директором ТОВ «Техномаш-Наско», фінансово-господарську діяльність товариства, відкриття рахунків в банківських установах, підписання договорів з суб'єктами підприємницької діяльності, а також подання до органів податкової інспекції звітності здійснював саме ОСОБА_2

В постанові зазначено, що документи з приводу фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Техномаш-Наско»та ТОВ «МСС «ТіДіСі-Дальнобой»підписані ОСОБА_2, та дані факти відображено у податковій звітності товариства, наданій 25.02.2011 року до ДПІ у Подільському районі міста Києва у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року, з корегуванням су ПДВ за вересень 2010 року, що не враховано Броварською ОДПІ Київської області під час проведення перевірки.

Реєстрацію свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Техномаш-Наско»за № 38293362 від 30.08.2004 року анульовано 18.03.2011 року, тобто після фінансово-господарських відносин з ТОВ «ТіДіСі-Дальнобой». Слідством встановлено, що у службових осіб ТОВ «ТіДіСі-Дальнобой»був відсутній умисел на ухилення від сплати податків, фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Техномаш-Наско»відображені у документах податкової звітності, податки з даного приводу сплачено у повному обсязі та відсутній факт ненадходження до бюджетів.

Щодо завищення позивачем податкового кредиту у зв'язку з віднесенням до його складу сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаної послуги та завищення валових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі -Закон № 334/94-ВР) об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статі 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 5.1 статі 5 Закону № 334/94-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат.

Позивачем надані всі первинні бухгалтерські документи, які спростовують твердження податкового органу про завищення валових витрат, а отже порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, та абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР судом не встановлено.

Відносно правомірності визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі -Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з вимогами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку -покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту пов'язується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозв'язку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів та послуг, які підтверджені податковими накладними, придбані товари та послуги сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем робіт та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, судом встановлено, подальше використання придбаного у ТОВ «Техномаш-Наско»товару у господарській діяльності позивача підтверджено реалізацією даного товару покупцям позивача. Товар, придбаний у ТОВ «Техномаш-Наско»був доставлений перевізником ОСОБА_11 до складу позивача, що розташований с.Сороки-Львівські, 524 км. Автодороги Київ-Львів, Пустомитівського району Львівської області. На підтвердження цих обставин позивачем надано копії разових договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, первинними бухгалтерськими документами з покупцями.

За отриманий товар від ТОВ «Техномаш-Наско»позивач розрахувався повністю наступним чином: часткова оплата в розмірі 1887031 гривень 01 копійка була здійснена позивачем безпосередньо на поточний рахунок ТОВ «Техномаш-Наско», сума в розмірі 6940000 гривень була перерахована на поточний рахунок ТОВ «Техномаш-Наско»на поточний рахунок ТОВ фірма «Форвард ЛТД»на підставі договору про переведення боргу та шляхом видачі простого векселя на суму 404511 гривень 44 копійки.

Щодо взаємовідносин з ТОВ фірма «Форвард ЛТД»судом встановлено, що 31.08.2010 року позивачем було укладено договір поставки товару з ТОВ фірма «Форвард ЛТД». 10.01.2011 року позивачем було зроблено замовлення і протягом лютого-квітня 2011 року перераховано на поточний рахунок ТОВ фірма «Форвард ЛТД»суму у розмірі 6 940000 гривень (що підтверджується виписками з банківських рахунків). Відповідно до договору від 01.06.2011 року позивач перевів борг у розмірі 6 940000 гривень на ТОВ фірма «Форвард ЛТД». Щодо анулювання свідоцтва платника податку ТОВ фірма «Форвард ЛТД»10.03.2011 року суд зазначає, що відповідно до банківських виписок, позивач за придбаний товар кошти перерахував ще у лютому-квітні 2011 року, договір був укладений ще у серпні 2010 року, коли ТОВ фірма «Форвард ЛТД»було платником податку на додану вартість. Також, укладення договору про переведення боргу між позивачем та ТОВ фірма «Форвард ЛТД» жодним чином не могло вплинути на податкові зобов'язання позивача, оскільки вказана операція не відобразилась ні в податковому кредиті позивача і не була віднесена ним до валових витрат.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованою. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, нарахування позивачем податкового зобов'язання та визначення ним сум податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни його контрагентоми.

Водночас, суд не погоджується з твердженням позивача про порушення його прав у зв'язку з винесенням податкового повідомлення-рішення, так як перевірка проводилась у рамках кримінальної справи.

Так, відповідно до пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Суд вважає, що ця норма підлягає застосуванню саме до того підприємства, відносно посадових осіб якого було порушено кримінальну справу і в рамках якої перевіряється саме таке підприємство.

Перевірка ж позивача проходила відповідно до постанови слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Подільському районі міста Києва про призначення документальної позапланової виїзної перевірки від 30.01.2012 року, в якій визначено, що в провадженні слідчого знаходиться кримінальна справа, порушена за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Техномаш-Наско», за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Отже, за наслідками перевірки відповідач повинен був винести податкові повідомлення-рішення.

Однак, з підстав саме не доведення відповідачем факту нікчемності правочинів, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак, податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Суд, заслухавши думку представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000012201 та № 0000022201 від 17.04.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТіДіСі-Дальнобой» понесені ним судові витрати в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 червня 2012 р.