Рішення

від 20.06.2012 по справі 5011-36/7011-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-36/7011-2012 20.06.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей Безпека"

до Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «Віпос»

про стягнення 23 046, 84 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 -договір №/03/12 від 29.03.2012р.

ОСОБА_2 -по дов. №22/0112 від 31.01.2012р.

від відповідача: не з'явились

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей Безпека" про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «Віпос»23 046, 84 грн., із яких: 20 073,38 грн. основний борг по договору №110 від 31.01.2011р. про надання послуг з охорони з урахуванням індексу інфляції, 485,63 грн. -3% річних, 2 487, 83 грн. -пені за прострочку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2012 порушено провадження у справі № 5011-36/7011-2012 та призначено її до розгляду на 20.06.2012р.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні 20.06.2012р. підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 20.06.2012 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.05.2012 та не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки у відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду про порушення провадження у справі від 16.05.2012 надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві та витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та юридичних осіб є юридичною адресою відповідача. Ухвалу суду про порушення провадження у справі представник відповідача отримав 06.06.2012р.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 20.06.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

31.01.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Персей Безпека" (надалі позивач) та Приватним акціонерним товариством «Автомобільна група «Віпос»(надалі відповідач) був укладений договір №110 про надання послуг з охорони.

Відповідно до п. .1 1 відповідач доручає, а позивач бере на себе зобов'язання по охороні та збереженню матеріальних цінностей відповідача, забезпечення пропускного режиму та підтриманню внутрішньооб'єктового порядку на об'єкті: "Автосалон «Lamborqhini», який знаходиться за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 23-В.

Відповідно до п. 3.9. договору послуги з охорони, що надаються позивачем, передплачуються відповідачем в національній валюті на поточний рахунок позивача не пізніше п'ятого числа розрахункового періоду відповідно до рахунка -фактури, який надається позивачем.

Додатком №1 до договору (протокол погодження розміру домовленої вартості наданих послуг з охорони) погоджена вартість однієї людино/години наданих позивачем послуг з охорони з урахуванням ПДВ, що становить 18,00 грн.

30 вересня 2011 року між сторонами була підписана додаткова угода №3 до договору №110 від 31.01.2011р., відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо припинення дії договору №110від 31.01.2011р. з 24 години 00 хвилин 30 вересня 2011 року.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було сплачено повністю вартість наданих послуг по охороні за травень 2011 року та липень 2011 року -вересень 2011 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 19 984 грн. 50 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 3.9 договору встановлено, що послуги з охорони, що надаються позивачем, передплачуються відповідачем в національній валюті на поточний рахунок позивача не пізніше п'ятого числа розрахункового періоду відповідно до рахунка -фактури, який надається позивачем.

В матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками обох сторін договору акти здачі прийняття робіт (надання послуг) №110/0511 від 31.05.2011р. за надані послуги в травні 2011 року на суму 5 036,76 грн., № 110/0711 від 31.07.2011р. за надані послуги в липні 2011 року на суму 5 036,76 грн., № 110/0811 від 31.08.2011р. за надані послуги в серпні 2011 року на суму 5 036,76 грн., всього на суму 15 110,28 грн.

Акт здачі прийняття робіт (надання послуг) за вересень 2011 року на суму 4 874,22 грн. відповідачем не підписаний, жодних обґрунтованих заперечень по даному акту відповідачем не заявлено.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищевикладене позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу по договору №110 від 31.01.2011р. в сумі 19 984, 50 грн. підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що у разі затримки платежів, строки яких зазначені в цьому договорі, відповідач виплачує на вимогу позивача пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості, але не вище подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Враховуючи, що в силу умов п. 4.1. договорів, відповідач зобов'язаний був вносити платежі щомісяця до 5 числа, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця наданих послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті вартості наданих послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 6.2 договорів та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір якої, за розрахунком суду становить 1565,73 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що в силу умов п. 4.1. договорів, відповідач зобов'язаний був вносити платежі щомісяця до 5 числа, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати з 6 числа місяця, а позивач провів розрахунок 3% річних та інфляційних з 5 числа.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 481 грн. 95 коп. -3% річних, а в частині стягнення інфляційних повністю в сумі 88 грн. 88 коп.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача за розгляд справи в суді першої інстанції 12000,00 грн. витрат на послуги адвоката, на підставі договору про надання правової допомоги від 16.07.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, між адвокатом ОСОБА_1 (свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю та Товариством з обмеженою відповідальністю "Персей Безпека" укладено договір про надання правової допомоги від 29.03.2011 року №7/03/12.

24.04.2012р. між сторонами був підписаний акт здачі -прийняття наданих послуг №2 відповідно до умов договору №07/03/12 за юридичні послуги по підготовці претензійних документів до ПрАТ «АГ Віпос»на суму 4 200 грн.

Позивач відповідно до платіжного доручення №234 від 04.05.2012 року сплатив адвокату 8 400 грн. (а.с. 39).

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

За змістом ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

З огляду на викладене з позивача пі дляють стягненню витрати позивача по сплаті судових витрат, а саме послуг адвоката в розмірі 4 200 грн.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, - суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Автомобільна група «Віпос» (04119, м. Київ, вул.Сім»ї Хохлових, 9-А, код ЄДРПОУ 24581332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей Безпека" (03164, м. Київ, вул. Павленка, 45, код ЄДРПОУ 32301943) 19 984 грн. 50 коп. основного боргу, 1565 грн. 73 коп.., пені за прострочку платежу, 481 грн. 95 коп. - 3% річних, 88 грн. 88 коп. інфляційні, 1 544 грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору, 4 200 грн. 00 коп. адвокатських послуг.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

21.06.2012р.