Постанова

від 07.11.2006 по справі 5/96-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/96-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

07 листопада 2006 р.                                                                                   № 5/96-06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Т. Дроботової –головуючого

Н. Волковицької Л. Рогач

за участю представників:

позивачаДужак Н.Г. –дов. від 20.10.2006р.

відповідачівКостенко О.В. –дов. від 26.09.2005р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуАкціонерного товариства «Український інноваційний банк»в особі Роменської філії

на постанову19.06.2006р. Харківського апеляційного господарського суду

у справі№ 5/96-06 господарського суду Сумської області

за позовомПрокурора м. Ромни в інтересах держави в особі Роменської міської ради

до- Приватного підприємства «Ромнитепло»

- Акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

провизнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Ромни в інтересах держави в особі Роменської міської ради звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Приватного підприємства «Ромнитепло»та Акціонерного товариства «Український інноваційний банк»про визнання недійсним договору іпотеки від 20.04.2004р., укладеного між Роменською міською радою, ПП «Ромнитепло»та АТ «Український інноваційний банк»на підставі рішення Роменської міської ради від 08.04.2004р. «Про передачу іпотеку майна Роменської міської ради», згідно з яким Роменська міська рада виступала майновим поручителем виконання ПП «Ромнитепло»зобов'язань за кредитним договором від 20.04.2004р. № 04/6, укладеним між ПП «Ромнитепло»та АТ «Український інноваційний банк».

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що договір іпотеки був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, частини 2 статті 14 Закону України «Про іпотеку», частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та чистини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки чинним законодавством забороняється передача в іпотеку об'єктів права державної власності.

Крім того, прокурор посилається на те, що за протестом прокурора     м. Ромни  рішення Роменської міської ради від 08.04.2004р. «Про передачу  в іпотеку майна Роменської міської ради»було скасовано.  

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.04.2006р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що спірні правовідносини не стосуються державного майна, оскільки за даними визначеними у свідоцтві про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Роменської міської ради 13.01.2003р. котельня, яка передавалась в іпотеку, належить громаді м. Ромни в особі Роменської міської ради на праві комунальної власності.

За апеляційним поданням прокурора м. Ромни Харківський апеляційний господарський суд переглянув рішення Сумської області від 06.04.2006р. та постановою від 19.06.2006рє. скасував його та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, а саме, визнав недійсним договір іпотеки від 20.04.2004р..

Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Роменська міська рада не мала права передавати в іпотеку котельню, оскільки дана споруда має загальнодержавне значення через те, що вона здійснює постачання тепла для населення.

Крім того, на думку суду, незаконність дій Роменської міської ради при прийнятті рішення від 08.04.2004р. «Про передачу майна Роменської міської ради»підтверджується також протестом прокурора від 03.11.2004р. та відповідним скасуванням вищевказаного рішення іншим рішенням Роменської міської ради від 04.11.2004р.

Посилаючись на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений договір іпотеки від 20.04.2004р. є таким, що вчинений з порушенням вимог чинного законодавства й на цій підставі підлягає визнанню недійсним.

АТ «Український інноваційний банк»подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2006р., в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду Сумської області від 06.04.2006р. залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції  норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про іпотеку», частини 6 статті 4 Закону України «Про заставу»збороняється передача в іпотеку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, але майно (котельня), яке Роменська міська рада передала в іпотеку згідно свого рішення, є об'єктом права комунальної власності –майном, що належить територіальній громаді м. Ромни згідно свідоцтва про право власності.

Відповідно до статті 143 Конституції України, частини 5 пункту 1 Рішення Конституційного суду України від 01.07.1998р. № 9-рп, статті 327 Цивільного кодексу України, статті 1, пункту  30 статті 26, пункту 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»комунальна власність не входить до складу  державної, а є самостійним об'єктом права власності.

За приписами частини 1 статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Крім того, заявник у касаційній скарзі звертає увагу суду на те, що відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Проте, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ні в позовній заяві, ні в апеляційному поданні прокурор не зазначив, в чому саме полягає порушення інтересів держави.

Заслухавши доповідь  судді –доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає  задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

     Такі випадки визначені, зокрема, і у статті 2 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов‘язок господарського суду порушувати справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

      При цьому, частина 2 статті  2 Господарського процесуального кодексу України зобов‘язує прокурора самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовувати необхідність їх захисту, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

    Отже, за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України статті 2 Господарського процесуального кодексу України та обсягу наданих прокурору статтею 29 Господарського процесуального кодексу України прав, представництво прокуратурою інтересів держави у господарському суді є одним із видів представництва в суді, яке за своєю правовою природою є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов‘язки.

Але представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб‘єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

          З огляду на це, обґрунтовуючи у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та зазначаючи орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах прокурор, а вирішуючи питання про порушення справи за позовними заявами прокурора і суд, повинні враховувати, що закріплені нормами Конституції України та іншими правовими актами інтереси держави у своїй основі потребують здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства тощо і можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді або держава може вбачати свої інтереси і в діяльності приватних підприємств, товариств.

         Проте, інтереси держави є відмінними від інтересів інших учасників суспільних відносин і, даючи офіційне тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, Конституційний Суд України у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 зазначив, що підставою для порушення справи у суді є заява, у якій прокурор обґрунтовує порушення чи загрозу порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, під яким відповідно до статей 6, 7 та 143 Конституції України потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, а не підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Отже, під час розгляду даної справи, суду першої інстанції насамперед необхідно було з'ясувати питання щодо наявності належних підстав необхідних для здійснення представництва прокурором в суді, а саме,  наявність порушення інтересів держави під час виникнення спірних правовідносин та обґрунтування  необхідності їх захисту в суді .

При цьому необхідно зазначити, що за вказаними приписами господарського процесуального кодексу України, на прокурора покладено зобов'язання, зокрема, самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовувати необхідність їх захисту в суді.

Проте, як вбачається з матеріалів справи зміст позовної заяви таких відомостей не містить.

З'ясування вказаних обставин не було предметом розгляду під час здійснення судового провадження, ані в суді першої ані в суді апеляційної інстанцій.

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом при розгляді справи та прийнятті судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які  мають значення для справи, дає підстави для скасування рішення та постанови у даній справі з мотивів, викладених у даній постанові та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під  час  нового  розгляду  справи  господарському  суду необхідно  врахувати  викладене,  всебічно  і  повно  з'ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об'єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  і  вирішення  спору  по  суті,  і  в  залежності  від  встановленого,  правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

                                          П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Сумської області від 06.04.2006р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2006р. у справі №  5/96-06 господарського суду Сумської області скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Касаційну скаргу АТ «Український інноваційний банк»задовольнити частково.

Головуючий                                                                                   Т. Дроботова        

Судді                                                                                              Н. Волковицька

                                                                                                      Л. Рогач