Постанова

від 13.06.2012 по справі 15/032-10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2012 № 15/032-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №01/02-53 від 15.05.2012 року

від відповідача : ОСОБА_3, за довіреністю б/н від 26.04.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мона»

на рішення Господарського суду Київської області

від 06.03.2012 року

у справі № 15/032-10 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Пакет»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мона»

про стягнення 384 061,29 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Закритого акціонерного товариства «Мона» (надалі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мона» (надалі-відповідач) про стягнення 340 783,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач будучи власником нерухомого майна, яке розташоване на земельних ділянках за адресами: м. Київ, пров. Фізкультури, 2 та вул. Боженко 2, уклав з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки від 04.05.2001 року. В подальшому нерухоме майно, яке розміщене на орендованих ділянках було відчужене позивачем ВАТ „Українські пухові вироби", яке в свою чергу за договором купівлі-продажу від 14.11.2006р. продало вищезазначене майно відповідачу. В період з грудня 2006р. по листопад 2009р. Позивачем сплачено орендну плату за договором оренди від 04.05.2001р. у розмірі 300 379,13 грн. Позивач посилаючись на ст. 120 Земельного кодексу України, вважає, що до відповідача перейшло право користування орендованими земельними ділянками з моменту підписання договору купівлі-продажу від 14.11.2006р., а тому відповідач безпідставно зберіг 300 379,13 грн.

Таким чином, на підставі ст. 1212 ЦК України відповідач повинен повернути позивачу вищезазначену суму. Крім того, позивач посилаючись на ст. 1214 ЦК України просить стягнути з відповідача проценти за користування грошовими коштами у розмірі 40 404,17 грн.

09.04.2010 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 335 495,85 грн. безпідставно збережених коштів та 48 565,44 грн. процентів за користування грошовими коштами. Обґрунтовуючи відповідну заяву позивач посилається на те, що ним була сплачена орендна плата за договором оренди від 04.05.2001р. за період з грудня 2009 року по лютий 2010 року, а тому позивачем подано вищезазначену заяву.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.05.2010р. зупинено провадження у справі № 15/032-10 до вирішення Київським апеляційним господарським судом справи № 36/113 за позовом ЗАТ „Пакет" до Київської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ „Мона" про припинення договору оренди.

Господарським судом Київської області ухвалою від 02.02.2012р. поновлено провадження у справі № 15/032-10.

В судовому засіданні 06.03.2012р. позивачем подано заяву про відмову від частини позовних вимог, в якій останній відмовляється від позову в частині стягнення процентів у розмірі 48 565,44 грн. та просить суд в цій частині позову провадження у справі припинити.

Рішенням Господарського суду Київської області від 06.03.2012 року у справі № 15/032-10 позов задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Мона"(08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Запорізька, 36, код 33231123) на користь приватного акціонерного товариства "Пакет"(01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 29/31, код 02970346) 335495,85 грн. (триста тридцять п'ять тисяч чотириста дев'яносто п'ять грн. 85 коп.) безпідставно збережених коштів, 3354,96 грн. (три тисячі триста п'ятдесят чотири грн. 96 коп.) витрат по сплаті державного мита, 206,16 грн. (двісті шість грн. 16 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині позовних вимог про стягнення 48565,44 грн. процентів провадження у справі припинено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою на якій розміщене придбане ним нерухоме майно, в наслідок чого позивач фактично використовуючи земельну ділянку, зобов'язаний був сплачувати орендну плату за землю, що ним фактично не виконувалось. Оскільки грошові кошти у сумі 335 495,85 грн. повинні були вийти зі складу майна відповідача, проте залишилися збереженими за рахунок позивача, то на підставі положень ст. 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути позивачеві кошти у сумі 335 495,85 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 06.03.2012 р. у справі № 15/032-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що оскільки позивачем не було повернено земельну ділянку орендодавцю шляхом припинення договору оренди землі, у відповідача не було жодних правових підстав для надсилання орендодавцю пропозиції про укладання нового договору оренди ділянки, на якій розміщені придбані ним об'єкти нерухомого майна, а отже зобов'язання по сплаті орендної плати за землю у відповідача не виникло. З урахуванням наведеного скаржник вважає, що суд неправомірно вирішив стягнути з відповідача безпідставно збережені позивачем кошти у розмірі 334 495,85 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.05.2012 року.

В порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року, на підставі клопотання уповноважених представників сторін, суд прийняв рішення продовжити розгляд спору у справі № 15/032-10 на п'ятнадцять днів терміном до 26.06.2012 року.

У судовому засіданні 13.06.2012 року представник відповідача за первісним позовом вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2012 р. у справі № 15/032-10 та винести нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача за первісним позовом, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2012 р. у справі № 15/032-10

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.05.2001 р. між Київською міською радою (Орендодавець) та закритим акціонерним товариством «Пакет» (Орендар), яке на підставі рішення загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом № 1 від 16.11.2011 р, змінило найменування на приватне акціонерне товариство «Пакет», було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у оренду на 10 років земельні ділянки, місце розташування яких пров. Фізкультури, 2 у Залізничному районі м. Києва, загальним розміром 0,4752 га в тому числі 0,1033 га в межах проектних (червоних) ліній для експлуатації та обслуговування виробничої бази по заготівельних роботах для паперо-білових товарів у межах, які перенесені в натуру і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору від 04.05.2001 р. за оренду земельних ділянок Орендар сплачує орендодавцеві орендну плату у грошовій формі, незалежно від результатів своєї діяльності. Річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від їх грошової оцінки.

В пункті 3 договору зазначено, що згідно з довідкою Київського міського управління земельних ресурсів від 28.03.2001 р. за № 1000 на час укладення цього договору грошова оцінка земельної ділянки розміром 0,1066 га становить 513741,55 грн.; згідно з довідкою Київського міського управління земельних ресурсів від 28.03.2001 р. за № 1001 на час укладення цього договору грошова оцінка земельної ділянки розміром 0,3686 га становить 1776408,39 грн.

Зазначений договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 979 та зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 18 січня 2002 року за № 72-6-00033 у книзі записів державної реєстрації договорів.

На час укладення договору оренди землі на зазначених орендованих земельних ділянках було розташоване нерухоме майно позивача, яке в подальшому позивачем було відчужене ВАТ „Українські пухові вироби" за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 03.03.2006 р., зареєстрованими в реєстрі за № у-227 та № у-229.

Як вбачається з п. 1.1. договору купівлі-продажу від 03.03.2006 р., зареєстрованого в реєстрі за № у-227, предметом договору є виробнича база за адресою: м. Київ, пров. Фізкультури, 2, загальною площею 2220,50 кв.м., розташована на земельній ділянці розміром 0,4752 га згідно Договору оренди земельної ділянки від 04.05.2001 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим № 979 та зареєстрованим Київським міським управлінням земельних ресурсів від 18 січня 2002 року за № 72-6-00033.

Згідно з п. 1.6 договору купівлі-продажу від 03.03.2006 р. він є підставою для оформлення покупцем права користування земельною ділянкою, на якій розташоване відчужуване нерухоме майно.

Як вбачається з п. 1.1. договору купівлі-продажу від 03.03.2006 р., зареєстрованого в реєстрі за № у-229, предметом договору є нежилий будинок, загальною площею 446,20 кв. м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Боженка, 2.

14.11.2006 р. між ВАТ „Українські пухові вироби" (продавець) та ТОВ „Мона" (покупець) (відповідач) були укладені договори купівлі-продажу, за якими ТОВ „Мона" придбало нерухоме майно, що знаходиться на орендованих позивачем земельних ділянках.

Зазначені договори купівлі продажу нотаріально посвідчені, зареєстровані в реєстрі за № у1366 та № у1364, зареєстровані комунальним підприємством „Київське міське бюро технічної інвентаризації" та проведена реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ТОВ „Мона" 01.12.2006 р.

Позивач вказує, що при переході права власності на будівлі та споруди до набувача переходить і право користування відповідною частиною земельної ділянки, а отже і обов'язок зі здійснення плати за користування земельною ділянкою, незалежно від оформлення або реєстрації прав на землю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін, оскільки вважає його обґрунтованим та винесеним у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних відносин) оренда землі визначається як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 31 Закону України "Про оренду землі" визначено умови припинення договору оренди землі, поміж яких договір оренди землі може бути припинений в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 1 пункту 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

Відповідно до пункту 2 статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення відображені у ст. 377 ЦК України, відповідно до яких до особа, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було відчужено ВАТ „Українські пухові вироби" за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 03.03.2006 р., зареєстрованими в реєстрі за № у-227 та № у-229, нерухоме майно розташоване на орендованих позивачем земельних ділянках, яке в свою чергу за договором купівлі-продажу від 14.11.2006р. продало вищезазначене майно Товариству з обмеженою відповідальністю «Мона».

З урахуванням даних положень судом першої інстанцій, в силу приписів ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України, було зроблено висновок, що до відповідача 01.12.2006 р. перейшло право користування земельною ділянкою у межах тотожних розміщенню нерухомого майна відповідача, а отже і обов'язки по сплаті орендної плати за неї.

Проте колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Системний аналіз положень ст. 377 ЦК України та ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що вони диспозитивно унормовують перехід при відчуженні нерухомості до її набувача права користування землею, яке виникло у продавця нерухомого майна на підставі договору оренди землі з її власником і не встановлюють автоматичного переходу права на оренду, адже таке право, на відміну від права власності або постійного користування, не може бути передане за цивільно-правовими угодами одночасно з об'єктом нерухомості, а визначається згідно з договором оренди, за письмовою згодою орендодавця.

В законі не передбачено автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах оренди від відчужувача майна, так як виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, яким є Київська міська рада. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користуванні встановлений статтею 123 Земельного кодексу України, яка не містить імперативного обов'язку органу місцевого самоврядування прийняття рішення про укладання договору оренди землі з особою, яка придбала право власності на об'єкт нерухомості, які на цій землі розташовані.

Аналогічні правові позиції були висловлені судовими колегіями у рішеннях Вищого господарського суду України № 39/185-09 від 27.04.2010 року, № 35/528 від 01.07 2010 року, № 5005/4894/2011 від 10.11.2011 року.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у частині другій статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства (Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 № 04-06/15), у вирішенні спорів про право власника об'єкта нерухомості на земельну ділянку, на якій він розташований, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а потребує в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку. При цьому, закон не встановлює обов'язковість укладення чи поновлення з вказаних підстав договору оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, однак передбачає переважне право власника об'єкта на ділянку, на якій цей об'єкт розташований.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю; оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

В силу ст. 125 ЗК України (в редакції на момент придбання відповідачем відповідних об'єктів) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникало після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникало після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Як було вище зазначено положеннями статті 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, у період з листопада 2006 року по листопад 2011 року відповідачем за первісним позовом у порядку визначеному Законом України «Про оренду землі», договору який би посвідчував право відповідача користування земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, відповідачем з органами місцевого самоврядування укладено не було.

Посилання позивача на відмову Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації у задоволенні вимог викладених у листах № 01/02-15 від 22.01.2007 р. та № 01/02-277 від 13.11.2007 р. щодо розірвання договору оренди від 04.05.2001 р., укладеного між позивачем та Київською міською радою, у зв'язку з відчуженням нерухомого майна, розташованого на орендованій позивачем земельній ділянці, суд розцінює критично, оскільки правомірність дій суб'єктів владних повноважень не є предметом розгляду даної справи, встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача у даному випадку підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов дійшов висновку про те, що відповідач з моменту набуття ним у власність нерухомості є користувачем земельної ділянки, а відтак у нього виник обов'язок здійснювати плату за землю, при цьому суд посилався на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Стаття 1212 ЦК України визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми даної статті мають велике значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, закону тощо.

Так, як орендна плата за земельну ділянку за період з грудня 2006 по листопад 2009 року сплачувалась позивачем, то суд першої інстанції, керуючись ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, стягнув з відповідача грошові кошти у розмірі 335 495,85 грн.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (чинного в спірний період) використання землі в Україні є платним. При цьому плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно з ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Враховуючи відсутність належним чином оформлених договірних зобов'язань між відповідачем та власником земельної ділянки в особі Київської міської ради, відповідач не зобов'язаний сплачувати орендну плату за землю, отже фактичних підстав для застосування до позивача положень ст. 1212 Цивільного кодексу України у суду не має.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мона» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2012 року у справі № 15/032-10 скасуванню.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мона» задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.03.2012 року у справі № 15/032-10 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Пакет» (м. Київ, вул. Червоноармійська, 29/31, код ЄДРПОУ 02970346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мона" (Київська область, м. Бориспіль, вул. Запорізька, 36, код ЄДРПОУ 33231123) 3 350,00 грн. (три тисячі триста п'ятдесят гривень) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 15/032-10 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Чорна Л.В.

Смірнова Л.Г.