Постанова

від 21.06.2012 по справі 5023/1464/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2012 р. Справа № 5023/1464/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1 довіреність б/н від 16.03.12 року

відповідача -не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю БІ СІ - Промо", м. Харків (вх. №1923 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 22 травня 2012 року по справі № 5023/1464/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канатінвесттрейд", м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю БІ СІ - Промо", м. Харків

про стягнення 152960 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу в сумі 152 960 грн., 3059,20 грн. судового збору та 8000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22 травня 2012 року (суддя Макаренко О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю БІ СІ - Промо" 127 880 грн. заборгованості, 3059,20 грн. судового збору та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8000 грн. В частині стягнення 25 080 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, надіслав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22 травня 2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю БІ СІ - Промо" 127 880 грн. заборгованості, 3059,20 грн. судового збору та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8000 грн.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 22 травня 2012 року по справі № 5023/1464/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. До повноважень господарських судів не відноситься з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, у зв'язку з чим відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Канатінвесттрейд", на без договірній основі здійснювала поставку товару відповідачу, Товариству з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю БІ СІ - Промо", який частково та несвоєчасно розраховувався з позивачем, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар у розмірі 162 960 грн., що підтверджується видатковими накладними ( а. с. 11-14).

Але покупець виконав свої зобов'язання по сплаті товару лише частково, а саме перерахував грошові кошти в сумі 10 000 грн., що підтверджується банківською випискою № 83 від 15 грудня 2011 року, виданою філією ПАТ «ПУМБ»В М. Донецьк.

На адресу відповідача позивачем в порядку ст. 530 ЦК України була надіслана вимога про сплату боргу за отриману продукцію по спірним накладним від 28.02.2012 року, що підтверджуються поштовою кореспонденцією (а.с.17 -18).

Однак відповідачем були проігноровані вимоги позивача, щодо сплати заборгованості, тому позивач був змушений звернутися до господарського суду із позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача на його користь 152 960,00 грн. заборгованості. Свої вимоги в позові позивач обґрунтовує тим, що згідно з досягнутою домовленістю між сторонами щодо купівлі-продажу канату, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 162 960,00 грн., проте оплату товару провів лише частково, внаслідок чого несплаченою залишилась сума боргу в розмірі 152 960,00 грн., яка стала предметом даного позову. Також позивач просить покласти на відповідача витрати на оплату судового збору у розмірі 3059,20 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 8000,00 грн. В судовому засіданні першої інстанції представник позивача надав заяву (вх. № 10643) (а. с. 113), в якій зазначив про сплату відповідачем на користь позивача суми боргу в розмірі 25 080,00 грн. та просив суд в цій частині провадження у справі припинити. В підтвердження доказів сплати надав копію банківської виписки № 61 від 17.05.2012 р. (а. с. 110). Решту позовних вимог представник позивача підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги та проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони.

Рішенням господарського суду Харківської області стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Ю Бі Сі - Промо" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Канатінвесттрейд" 127 880,00 грн. заборгованості, 3 059,20 грн. судового збору та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 8 000,00 грн., а в частині стягнення суми боргу в розмірі 25 080,00 грн., яка погашена відповідачем 17.05.2012 року, тобто після звернення позивача до суду з даним позовом, тому суд правомірно припинив провадження у справі в цій частині за відсутністю предмета спору на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За приписами ст.ст. 525-527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами у ній матеріалам, яким судом надана правильна та повна правова оцінка.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не були взяті до уваги вимоги та положення Інструкції про порядок реєстрації виданих та використаних доручень на отримання цінностей затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99 із змінами та доповненнями ( далі - Інструкція №99 ).

Проте колегія суддів не може погодитися з твердженнями оскільки :

Відповідно до п.2 Інструкції № 99 сировина, матеріали, насіння, товари та інші товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей (Типова форма № М-2) здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей (Типова форма № М-3 ), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. При цьому нумерація виданих протягом року довіреностей має бути наскрізною (п.3 Інструкції № 99).

Згідно з п. 6 цієї Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Також, п. 12 Інструкції № 99 забороняється відпускати цінності у випадках:

а) подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами;

б) подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність;

в) відсутності у довіреної особи вказаного у довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довірену особу;

г) закінчення строку дії довіреності;

д) одержання повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності.

Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку (п. 13 Інструкції №99).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Канатінвесттрейд", та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю БІ СІ - Промо", склались господарські відносини, в результаті яких відповідач придбав у позивача канати на загальну суму 162 960,00 грн. за видатковими накладними №11155 від 15.11.2011 р. на суму 70 200,00 грн., № 11061 від 16.11.2011 р. на суму 54 000,00 грн., № 12071 від 07.12.2011 р. на суму 13 680,00 грн. та № 01301 від 30.01.2012 р. на суму 25 080,00 грн.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

П. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95 р. передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочинну передбачені статтею 203 ЦК України, а саме :

1. Зміст правочинну не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам

цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його

моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочинну має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, ст. 203 цього Кодексу.

Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення правомірно зазначив про те, що всі спірні накладні на підставі ,яких відповідач отримав товар підписані уповноваженими представниками юридичних осіб сторін та оформлені належним чином. Первинні документи, які надані сторонами в якості доказу виконання умов зазначеної поставки, оформлені сторонами у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення Міністерства Фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

З урахуванням вказаного, а також відповідних положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обставини щодо передачі товару саме в рамках спірних договірних відносин повинні засвідчувати виключно первинні документи, складені в порядку визначеному зазначеним законом.

Надані сторонами по даній справі в якості доказів виконання умов спірних договірних відносин видаткові накладні (поставка за накладними), податкові накладні та виписки з банку (оплата товару) в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, відповідних положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку можуть вважатися належними доказами зазначених обставин, оскільки складені відповідно до вимог закону, засвідчують певну бухгалтерську операцію, містять підписи та печатки сторін.

Колегія суддів визначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В силу приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, факт передачі товару позивачем та прийняття його відповідачем є підставою вважати укладеним між сторонами правочин, що містить ознаки купівлі -продажу (поставки) та виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар.

В силу приписів статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Господарським судом в ході розгляду справи також належним чином з'ясовано, що відповідач за отриманий товар з позивачем розрахувався лише частково на суму 10000 грн., про що свідчать виписка з банку № 83 від 15 грудня 2011 року (аркуш справи 15). Вартість товару в сумі 152 960 грн. відповідачем не сплачено, внаслідок чого позивачем на адресу відповідача в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України направлена претензія за б/н від 28.02.2012 р. з вимогою про сплату боргу в сумі 152 960 грн. (аркуш справи 17). На підтвердження належного направлення вказаної вимоги позивач надав до матеріалів справи належним чином завірені копії опису вкладення у цінний лист від 28.02.2012 року., фіскального чеку № 9414 від 28.02.2012 р. та повідомлення про вручення поштового відправлення (аркуш справи 18). Цим обставинам суд першої інстанції надав належну правову оцінку та у повному обсязі дослідив вказані документи при розгляді справи по суті.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 222 Господарського кодексу України особи, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій зобов'язані поновити їх не чекаючи пред'явлення претензії (вимог, листів, тощо) чи звернення до суду, що відповідачем зроблено не було.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Станом на момент розгляду справи в апеляційній інстанції відповідач 127 880,00 грн. заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, не сплатив та в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони, не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості. Докази сплати боргу у справі відсутні та відповідач таких доказів суду не надав.

Таким чином, з урахуванням фактичних матеріалів справи та вищенаведених норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 127 880,00 грн.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. А пунктом 1 статті 612 цього Кодексу визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, матеріали справи свідчать, що господарський суд Харківської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача та довів суду, що відповідачем, в порушення вимог чинного законодавства оплата вартості товару згідно спірних видаткових накладних здійснена не в повному обсязі. Проте, відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним у своїй апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм чинного законодавства нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 22 травня 2012 року по справі № 5023/1464/12 відсутні.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити наступне, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те що господарський суд в своєму рішенні необґрунтовано поклав на відповідача витрати позивача на послуги адвоката, залишивши поза увагою доводи "НВО "Ю БІ СІ - Промо", а саме позивач не надав до суду розрахунків вартості послуг адвоката, сам адвокат як стверджує відповідач жодного разу не взяла участі в судових засіданнях. А сума 8000 грн. є явно завищеною.

Але колегія не може погодитись з твердженням відповідача виходячи з наступного статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру»

У відповідності до вимог ст.2 Законом України «Про адвокатуру» адвокатом визначається особа, яка відповідає встановленим цією статтею певним кваліфікаційним вимогам та яка одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Згідно ст. 12 цього Закону оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатом.

Отже, відшкодування витрат на оплату послуг адвоката здійснюється господарським судом насамперед за наявності документального підтвердження цих витрат, зокрема наданням заінтересованою стороною відповідного договору про надання послуг адвоката щодо ведення справи у суді, належно оформленої довіреності на ім'я представника, а також платіжного документу про сплату адвокатських послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2012 р. між адвокатом ОСОБА_3, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_1 від 23.05.2008 р., також позивачем було укладено договір про надання юридичних послуг № 62/12 щодо стягнення заборгованості з відповідача за поставлений товар у розмірі 152 960,00 грн. шляхом складання і подання позовної заяви до господарського суду Харківської області та представництва інтересів позивача у господарському суді особисто або через фахівців.

19.03.2012р. платіжним доручення № 39 адвокату ОСОБА_3 перераховано позивачем 8 000,00 грн. за договором про надання юридичних послуг № 62/12 від 14.03.2012 р.

Як вбачається з матеріалів справи, подана до господарського суду Харківської області позовна заява по даній справі підписана представником позивача адвокатом ОСОБА_3.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем у відповідності до статті 33 ГПК України доведено, що витрати на оплату послуг адвоката ОСОБА_3 у розмірі 8 000,00 грн. пов'язані з судовим розглядом даної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд керується ст. 49 ГПК України, згідно з якою у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Виходячи з вищевикладеного колегія суддів погоджується з рішенням господарського суду першої інстанції, а посилання відповідача в своїй апеляційній скарзі не мають обґрунтованих доводів щодо витрат на адвоката.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що господарський суд Харківської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, адже позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача та довів суду, що відповідачем, в порушення вимог чинного законодавства оплата заборгованості залишилась нездійсненою. Проте, відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним у своїй апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм чинного законодавства нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Ю БІ СІ - Промо" м. Харків позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, а рішення господарського суду Харківської області 22 травня 2012 року по справі № 5023/1464/12 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідальністю "НВО "Ю БІ СІ - Промо" м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від "22" травня 2012 року по справі № 5023/1464/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Повний текс рішення підписано 21.06.2012 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.