Постанова

від 27.06.2012 по справі 42/364

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2012 р. Справа № 42/364

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. -головуючого (доповідач) Нєсвєтової Н.М., Студенця В.І.

розглянувши матеріали касаційної скаргиЗАТ "Укргаз-енерго" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 року у справі господарського судуміста Києва за позовомУкраїнської національної зовнішньоекономічної корпорації "Важмашімпекс" доЗАТ "Укргаз-енерго" простягнення боргу

в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Пилипенко Ю.В., - відповідача:Бойко Д.М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року Українська національна зовнішньоекономічна корпорація "Важмашімпекс" звернулась до господарського суду з позовом до ЗАТ "Укргаз-енерго" про стягнення 519 268,38 грн. заборгованості за договором уступки права вимоги №16/08/УПТ від 15.07.2008 року, з яких: 368 633,59 грн. - основний борг, 118700,02 грн. - інфляційні втрати та 31934,78 грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю правових підстав для стягнення покупцем суми передоплати, оскільки обов'язок продавця щодо поставки товару не настав.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 року, рішення місцевого господарського суду від 06.12.2011 року скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Стягнуто з відповідача на користь позивача 368633,59 грн. заборгованості, 118 700,02 грн. інфляційних втрат, 31 934,78 грн. -3% річних та судові витрати.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ЗАТ "Укргаз-енерго" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 року скасувати та залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 06.12.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.06.2012 року розгляд касаційної скарги призначено до розгляду на 20.06.2012 року.

В судовому засіданні судової колегії, яке відбулось 20.06.2012 року, оголошувалась перерва до 27.06.2012 року.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.07.2008 року між позивачем, відповідачем та Підприємством "Укрпроменерго" Українського Союзу Промисловців та Підприємців був укладений договір уступки права вимоги №16/08УПТ, відповідно до умов якого, Підприємство "Укрпроменерго" УСПП, як первісний кредитор, передав позивачу, як новому кредитору право вимоги з відповідача, як боржника, суму заборгованості, яка виникла, зокрема, по договору поставки природного газу №397/77/П(р)-07 від 27.06.2007 року, укладеному між боржником та первісним кредитором в розмірі 368 633,59 грн.

За умовами договору поставки природного газу (магістральні та розподільні трубопроводи) №397/77/П(р)-07 від 27.06.2007 року, відповідач зобов'язався постачати Підприємству "Укрпроменерго" УСПП імпортований природний газ, а останній -прийняти та оплачувати його вартість на умовах попередньої оплати. Згідно п.2.1, 2.1.1 договору, сторони погодили, що обсяг газу, що планується поставити за цим договором протягом липня-вересня 2007 узгоджується сторонами шляхом підписання відповідних додаткових угод до договору. Пунктом 10.12 договору сторони домовились, що даний договір є укладеним, а зобов'язання постачальника щодо постачання планового обсягу поставки на місяць поставки і зобов'язання покупця щодо оплат планового обсягу поставки є дійсним лише за умови укладення додаткової угоди до даного договору, що встановлює ціну газу на такий місяць поставки.

Апеляційним судом було встановлено, що у відповідності до додаткових угод №2-12, укладених в період з 27.07.2007 року по 31.05.2008 року, сторонами було пролонговано договір поставки та визначено обсяги і ціну поставки природного газу у серпні-грудні 2007 року та січні -червні 2008 року.

Судом також встановлено, що на виконання умов договору поставки природного газу, Підприємство "Укрпроменерго" УСПП здійснило попередню оплату природного газу на суму 368 633,59 грн. за газ у вересні 2007 року, водночас, відповідачем, в порушення умов цього договору, поставка газу на цю суму здійснена не була, що самими сторонами не заперечується.

Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Колегія суддів зазначає, що обмеження позивача на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього його звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 28.11.2011 року №43/308-10).

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що позивач правомірно звернувся про стягнення з відповідача 368 633,59 грн. заборгованості, яка за своєю правовою природою є сумою попередньої оплати недопоставленого товару (природного газу) і яка, згідно договору уступки, має бути стягнута з відповідача.

Водночас, колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 118700,02 грн. інфляційних втрат та 31934,78 грн. -3% річних, нарахованих на основне зобов'язання, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ч.2 статті 625 ЦК України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, умовою застосування до боржника відповідальності за порушення грошового зобов'язання, яка зазначена у ст. 625 Цивільного кодексу України, є прострочка виконання такого грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно п.1.4 договору уступки права вимоги, з моменту підписання даного договору, позивач, як новий кредитор, набуває право вимоги від боржника суми в розмірі, зокрема, 368 633,59 грн.

Тобто, в даному випадку, наявність права у позивача вимагати сплати відповідних нарахувань за порушення грошового зобов'язання виникає після реалізації позивачем свого права вимоги грошового зобов'язання, наданого п.1.4 договору, та з моменту прострочення виконання відповідачем такого зобов'язання.

Проте, оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, договором уступки права вимоги від 15.07.2008 року строк виконання відповідачем грошового зобов'язання не встановлений, за переконанням колегії суддів, боржник не є таким, що прострочив його виконання, тому, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період з 1.08.2008 року по 21.06.2011 року, є безпідставними і в задоволенні яких має бути відмовлено.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, як таку, що прийнята при не правильному застосуванні норм матеріального права, а в іншій частині постанова має бути залишена без змін, як така, що прийнята при правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо розподілу судових витрат, то судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, судові витрати підлягають стягненню із сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 року у справі №42/364 скасувати в частині стягнення з Закритого акціонерного товариства "Укргаз-енерго" на користь Української національної зовнішньоекономічної корпорації "Важмашімпекс" 118 700,02 грн. інфляційних втрат та 31 934,78 грн. -3% річних.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 року у справі №42/364 залишити без змін.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази згідно зі ст.122 Господарського процесуального кодексу України.

Справу №42/364 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий, суддя М.М.Черкащенко

Судді Н.М.Нєсвєтова

В.І.Студенець