Постанова

від 14.06.2012 по справі 5011-45/1037-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2012 № 5011-45/1037-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Мальченко А.О.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 14.06.2012 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року (повний текст підписано 26.03.2012 року)

у справі № 5011-45/1037-2012 (суддя Балац С.В.)

за позовом Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1. Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь»

про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року у справі №5011-45/1037-2012 позов Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» та товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» про визнання недійсним договору та звільнення земельної ділянки задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року у справі № 5011-45/1037-2012 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити. В своїх доводах відповідач-2 посилається на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 13.04.2012 року зазначену вище апеляційну скаргу апеляційним господарським судом було прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судовому засіданні прокурор надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ТОВ «Юридична група «Ферзь» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року у справі №5011-45/1037-2012 без змін.

Представник відповідача-1 приймав участь в судовому засіданні 21.05.2012 року, в якому підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу ТОВ «Юридична група «Ферзь» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В судовому засіданні представник відповідача-2 надав свої пояснення та підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу ТОВ «Юридична група «Ферзь» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В судове засідання представники Київської міської ради не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасник судового процесу, який не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2009 року між комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» (далі - оператор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» (далі - партнер) укладено договір про розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою та розвитку земель водного фонду м. Києва №33 (надалі - договір №33) та договір про розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою та розвитку земель водного фонду м. Києва №34 (надалі - договір №34).

За умовами п. п. 2.1, 2.3 вказаних вище договорів партнер розробляє детальну програму та графік виконання робіт з покращення стану та розвитку об'єкту благоустрою в межах визначеної території. Сторони проводять спільну роботу по виконанню Розпорядження КМДА «Про передачу на баланс та закріплення за КП «Плесо» водних об'єктів та земель водного фонду м. Києва №111 від 04.02.2009 року, детальну інвентаризацію майна та майнових прав, землеволодінь та відведення земель та споруд водного фонду м. Києва в рамках визначеної території.

Відповідно до п. 2.4 вказаних договорів оператор закріплює за партнером об'єкт благоустрою для розробки, проектування та впровадження програм з благоустрою та розвитку території, а також для пайової участі у необхідних для виконання договору заходах, в тому числі для розміщення на ній тимчасових, гідротехнічних, технологічних, рекреаційних та інших споруд або обладнання, за умови надання погодження відповідачем-1.

Пунктом 2.6 договорів №33, №34 передбачено, що місце розташування об'єкту благоустрою та загальна площа визначеної та прилеглої території, форма та порядок оплати встановлюються в додатку №2 цих договорів.

Так, у додатку №2 до договорів визначено, що місцем розташування об'єкту благоустрою є м. Київ, урочище Чорторий парк Дружби народів. Загальна площа об'єкту благоустрою, який закріплюється за партнером для здійснення заходів благоустрою за договором № 33 складає 10 000,00 кв.м., а за договором № 34 складає 4 500,00 кв.м. Загальна площа визначеної території, яка закріплюється за партнером виключно для виконання програми з благоустрою та розвитку території за договором №33 визначається в процесі виконання умов договору, а за договором №34 становить 26,7 кв.м. і розташована на загальній площі об'єкту благоустрою. Розмір грошової суми пайової участі (з ПДВ) партнера у заходах благоустрою території станом на дату укладання договору №34 становить 934,50 грн. в місяць. Розмір грошової суми пайової участі (з ПДВ) партнера у заходах благоустрою території за договором №33 сторонами не погоджувався.

Згідно з п. 3.2.2 договорів, партнер зобов'язаний отримати передбачені нормативно-правовими актами України документи (згоди, ліцензії, свідоцтва та інші дозвільні документи), для здійснення діяльності з використання об'єкту благоустрою.

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства №27/03 від 20.01.2012 року встановлено, що на визначеній у додатку №2 до договорів території (на відстані не менше 100 метрів від урізу води річки Дніпро) відповідачем-2 розміщено плавдачу розміром 114,8 кв.м., дерев'яну альтанку, мангал, господарські споруди, понтони. Територія земельної ділянки, де розміщені зазначені споруди, не огороджена, заїзд на територію земельної ділянки перегороджено штучною перепоною. Згідно із даними автоматизованої системи ПК «Кадастр» земельна ділянка (обліковий номер 62:206:022), де розміщені споруди ТОВ «Юридична група «Ферзь», обліковується як міські землі не надані у власність чи користування. Документи, що посвідчують право власності (користування), передбачені ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, в Головному управлінні земельних ресурсів не зареєстровані. Крім того, перевіркою встановлено розташування великої кількості будівельного сміття на вказаних земельних ділянках.

Відповідно до листа Головного управління земельних ресурсів КМДА № 03-86/28137 від 06.10.2011 року земельні ділянки на території урочища Чорторий парку Дружби Народів ТОВ «Юридична група «Ферзь» та КП виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» в оренду (користування, власність) не відводились.

Рішенням Київської міської ради від 22.01.2009 року №38/1093 «Про використання земель водного фонду та прибережних захисних смуг у м. Києві» функції водогосподарської спеціалізованої організації по утриманню водних об'єктів з прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів та гідротехнічними спорудами здійснює комунальне підприємство «Плесо», яке підпорядковується виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації). Даним рішенням відповідачу-1 доручено виконувати функції оператора щодо розміщення на водних об'єктах стоянок плавзасобів та тимчасових споруд рекреаційного, культурно-оздоровчого, спортивного, туристичного та іншого призначення в межах прибережних захисних смуг.

У січні 2011 року Київська транспортна прокуратура в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» та товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» про визнання недійсним договорів про спільну розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою територій в м. Києві від 27.02.2009 року № 33, № 34 та про звільнення земельних ділянок водного фонду площею 10 000 кв.м. та 4 500 кв.м., розташованих в урочищі Чорторий парку Дружби Народів у Деснянському районі м. Києва, які обліковані в Державному земельному кадастрі під єдиним номером 62:206:022.

Крім того, позивачем зазначено, що комунальному підприємству «Плесо» земельні ділянки, що використовуються товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь», не виділялись. Дані земельні ділянки на праві господарського відання чи праві оперативного управління за відповідачем-1 не закріплено, за користування ними до бюджету кошти не сплачуються, тому останнє не має достатніх повноважень для передання їх чи закріплення за будь-ким.

Також позивач посилається на те, що спірні договори укладено з порушенням вимог законодавства України про оренду землі, а саме ст.ст. 9, 125, 126 Земельного Кодексу України. Розпорядником земельних ділянок переданих за спірними договорами є Київська міська рада, передані земельні ділянки належать до комунальної власності міста Києва. Відповідач-1 є оператором з розміщення на водних об'єктах тимчасових споруд, Київська міська рада має бути орендодавцем земельної ділянки, що належить до комунальної власності міста Києва. Спірні договори передбачають оренду земельних ділянок площею 10 000,00 кв.м. та 4 500,00 кв.м. за договорами №33 та №34 відповідно, а відповідач-1 самовільно передав у тимчасове користування відповідачу-2 згідно спірних договорів вказані земельні ділянки. На думку позивача, спірні договори суперечать законодавству України, а тому на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України мають бути визнані недійсними.

Місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення встановив, що Київська міська рада не приймала рішення про передачу земельної ділянки у власність чи в користування відповідачу, тому у останнього відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку. Також судом встановлено, що спірні договори суперечать нормам чинного законодавства України, тому позовні вимоги Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсними договорів про спільну розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою територій в м. Київ 27.02.2009 року № 33, №34, укладених між комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» та ТОВ «Юридична група «Ферзь» підлягають задоволенню.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання ТОВ «Юридична група «Ферзь» звільнити земельні ділянки водного фонду площею 10 000 кв.м. та 4 500 кв.м., розташованих в урочищі Чорторий парку Дружби Народів у Деснянському районі м. Києва, які обліковані в Державному земельному кадастрі під єдиним номером 62:206:022, передати дані земельні ділянки за актом приймання-передачі Київській міській раді у первісному стані.

Згідно з доводами скаржника, які викладені в апеляційній скарзі, комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» має належні повноваження для укладення угод щодо водних об'єктів з прибережними захисними смугами, до яких і належать земельні ділянки що передані за спірними договорами, а тому спірні договори було укладено з дотриманням вимог законодавства України.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Приписи ст. ст. 13, 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтями 142 - 145 Конституції України передбачено, що до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України, з врахуванням пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок у користування на території міста Києва віднесено до компетенції Київської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 5 статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з ч. 5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Як зазначалось вище, рішенням Київської міської ради №38/1093 від 22.01.2009 року «Про використання земель водного фонду та прибережних захисних смуг у м. Києві» встановлено, що функції водогосподарської спеціалізованої організації по утриманню водних об'єктів з прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів та гідротехнічними спорудами здійснює комунальне підприємство «Плесо», яке підпорядковується виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Пунктами 5 та 6 вказаного вище рішення передбачено, що облаштування стоянок плавзасобів на водних об'єктах та розміщення тимчасових споруд в межах прибережних захисних смуг здійснювати згідно з схемами, затвердженими розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією). Якщо розміщення плавзасобів на водних об'єктах та тимчасових споруд в прибережних захисних смугах не суперечить законодавству, то КП «Плесо» має право до затвердження зазначених вище схем укладати угоди на їх розміщення терміном до одного року.

Тобто, згаданий пункт рішення передбачає можливість укладення відповідачем-1 угод про розміщення тимчасових споруд, якщо це не суперечить законодавству.

Нормами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до витягу з бази даних Державного земельного кадастру станом на 08.11.2011 року земельні ділянки під єдиним номером 62:206:022 значиться, як землі не надані у власність чи користування.

Таким чином, комунальному підприємству «Плесо» не передавались в користування земельні ділянки водного фонду площею 10 000,00 кв.м. та 4 500,00 кв.м., розташовані в урочищі Чорторий парку Дружби народів у Деснянському районі міста Києва, які обліковані в Державному земельному кадастрі під єдиним номером 62:206:022.

Комунальним підприємством «Плесо» ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано докази того, що відповідач-1 в установленому законодавством порядку отримав документи, що посвідчують право користування земельними ділянками, під єдиним номером 62:206:022.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 13, 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Виходячи з умов спірних договорів, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично відповідач-1 передав відповідачеві-2 в користування об'єкти благоустрою, які є нічим іншим, як земельними ділянками - площею 10 000,00 кв.м. та 4 500,00 кв.м., розташовані в урочищі Чорторий парку Дружби народів у Деснянському районі міста Києва, які обліковані в Державному земельному кадастрі під єдиним номером 62:206:022 за плату, що за своєю суттю підпадає під визначення оренди земельної ділянки.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нормами статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У пункті 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 року № 02-5/111 зазначено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків.

Стаття 235 Цивільного кодексу України визначає, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Нормами статей 92, 93 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З аналізу наведених вище норм права вбачається, що розпоряджатись земельними ділянками, в тому числі надавати їх в оренду, користування мають права власники цих земельних ділянок, користувачі земельних ділянок можуть володіти та використовувати надані їм земельні ділянки з дня одержання відповідного правовстановлюючого документа, але не можуть без дозволу власника передавати ці земельні ділянки іншим особам.

На переконання судової колегії, судом першої інстанції правомірно було встановлено, що документи, які посвідчують право користування земельними ділянками площею 10 000,00 кв.м. та 4 500,00 кв.м., розташованими в урочищі Чорторий парку Дружби народів у Деснянському районі міста Києва, які обліковані в Державному земельному кадастрі під єдиним номером 62:206:022 у відповідачів відсутні.

Разом з цим, матеріали справи свідчать, що земельні ділянки площею 10 000,00 кв.м. та 4 500,00 кв.м., що розташовані в урочищі Чорторий парку Дружби народів у Деснянському районі міста Києва, які обліковані в Державному земельному кадастрі під єдиним номером 62:206:022, знаходяться у комунальній власності м. Києва.

З огляду на зазначене вище, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спірні договори суперечить вищевказаним нормам чинного законодавства України, тому позовні вимоги Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсними договорів про спільну розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою територій в м. Київ № 33 від 27.02.2009 року, укладеного між комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» і товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» та договору про спільну розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою територій в м. Київ № 34 від 27.02.2009 року, укладеного між даними сторонами підлягають задоволенню.

Пунктом 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 року № 6 передбачено, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Таким чином, договір про спільну розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою територій в м. Київ №33 від 27.02.2009 року, укладений між КП «Плесо» та ТОВ «Юридична група «Ферзь» та договір про спільну розробку, проектування та впровадження програм з благоустрою територій в м. Київ №34 від 27.02.2009 року, укладений між КП «Плесо» та ТОВ «Юридична група «Ферзь» припиняються лише на майбутнє.

Крім того, у відповідності до підпунктів 2.1, 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 зазначено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування, юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності і обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки, і при вирішенні земельних спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів.

Отже, приступати до використання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності можна лише після прийняття органом виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування та одержання відповідного документа, що посвідчує право на неї.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено умови надання земельних ділянок комунальної власності у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Таким чином, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи таких документів на час прийняття судом рішення є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

Матеріали справи свідчать, що на час проведення перевірок дотримання вимог земельного законодавства та розгляду справи у суді, Київська міська рада не приймала рішення про передачу земельної ділянки у власність чи в користування відповідачу, тому відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку у відповідача-2.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Пунктом 1 статті 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в частині зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» звільнити самовільно зайнятті земельні ділянки водного фонду площею 10 000,00 кв.м. та 4 500,00 кв.м., що розташовані в урочищі Чорторий парку Дружби народів у Деснянському районі міста Києва, які обліковані в Державному земельному кадастрі під єдиним номером 62:206:022, а також передати дані земельні ділянки за актом приймання-передачі Київській міській раді у первісному стані.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проте, в даному випадку, відповідач-2, всупереч вимог вказаних норм закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична група «Ферзь» на рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року у справі №5011-45/1037-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року у справі №5011-45/1037-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-45/1037-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Гаврилюк О.М.

Мальченко А.О.