Постанова

від 20.06.2012 по справі 5019/1142/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2012 року Справа № 5019/1142/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі Довгалюк О.П.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 865 від 28 жовтня 2011 року)

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 19 від 3 лютого 2012 року)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці на рішення господарського суду Рівненської області від 03 квітня 2012 року р. у справі №5019/1142/11 (суддя Павлюк І.Ю.)

за позовом Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці"

про стягнення в сумі 17 680 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ :

Комунальне підприємство "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом (а. с. 2-3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці" (надалі - Відповідач) про стягнення боргу 17 680 грн. 00 коп..

Рішенням господарського суду Рівненської області від 3 квітня 2012 року (т.1, а. с. 61-64) з підстав, вказаних в цьому рішенні, позов задоволено. Стягнуто Відповідача 17 680 грн. 00 коп. плати на утримання приміщення гуртожитку за користування приміщенням понад строк. Крім того, судом покладено на Відповідача судовий збір по даній справі.

Не погоджуючись з винесеним рішенням господарського суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду (а. с. 72-74), в якій з підстав вказаних у даній апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 3 квітня 2012 року скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Також, Відповідач в обґрунтування своєї позиції подав уточнення мотивувальної частини апеляційної скарги (а. с. 90-92).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а. с. 80-81), в якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, вказаних у цьому відзиві. Крім того, Позивачем подано нормативне обґрунтування позовних вимог (а. с. 115).

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 20 червня 2012 року вніс зміни до складу колегії суддів в зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Юрчука М.І. та визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., судді Грязнов В.В.

В судовому засіданні представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі та в уточненні мотивувальної частини апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник Позивача просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, з підстав, вказаних у відзиві та нормативне обґрунтування позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції скасувати. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 6 грудня 2007 року між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір найму № 439 (надалі - Договір а. с. 10).

У відповідності з пунктом 1 Договору Позивач надає Відповідачу в гуртожитку Позивача для тимчасового проживання працівника (його сім'ї) Відповідача на строк визначений цим Договором кімнату № 174, загальною площею 19,59 кв. метрів, житловою площею 12,2 кв. метрів.

Згідно пункту 6 Договору відповідальність за своєчасну плату та звільнення жилої площі несе Відповідач.

Крім того, пунктом 8 Договору найму визначено, що Договір укладений строком з 21 грудня 2007 року до 20 грудня 2008 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Водночас, пунктом 11 Договору визначено, що по закінченню строку дії цього Договору Відповідач зобов'язаний без попередження повністю розрахуватися за користування жилою площею, комунальними та іншими послугами та звільнити надану жилу площу в гуртожитку Позивача; жила площа в гуртожитку має бути звільнена в день закінчення строку дії або дати розірвання цього Договору.

Пунктом 12 Договору сторони визначили, що Відповідач забезпечує звільнення наданої жилої площі; у випадку несвоєчасного звільнення наданої жилої площі в гуртожитку (закінченням строку договору, дострокове його розірвання) Відповідач за кожен день прострочення виконання зобов'язання (звільнення наданої жилої прощі в гуртожитку) сплачує Позивачу пеню (додаткову плату на утримання приміщення гуртожитку за користування приміщенням понад строк, визначений договором) в сумі 20 грн. 00 коп. та вартість користування житловою площею та комунальними послугами по день фактичного звільнення кімнати.

На виконання вищевказаного Договору Позивач надав Відповідачу в гуртожитку КП "Рівнеелектроавтотранс" (м. Рівне, вул. Ст. Бандери, 62) для тимчасового проживання його працівника кімнату № 174, загальною площею 19,59 кв. метрів, житловою площею 12,2 кв. метрів.

Водночас, після закінчення обумовленого Договором строку дана кімната Відповідачем звільнена не була.

Зокрема з матеріалів справи, вбачається, що 17 лютого 2009 року Позивачем на адресу Відповідача було направлено претензію (а. с. 14) про звільнення кімнати № 174 в гуртожитку та оплату заборгованості.

24 березня 2011 року Позивачем повторно було направлено на адресу Відповідача претензію (а. с. 12) про звільнення кімнати № 174 в гуртожитку та оплату заборгованості. Відповіді на дані претензії Позивача, Відповідачем надано не було.

У зв'язку з вищенаведеним, Позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення заборгованості в сумі 17 680 грн. 00 коп. (а. с. 2-3).

Оцінивши доводи Позивача в розрізі з його вимогами, Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що судом не виявлено наявність у Відповідача заборгованості по пункту 12 Договору (якою є за змістом Договору вартість користування житловою площею та комунальними послугами по день фактичного звільнення кімнати).

Господарський суд апеляційної інстанції констатує той факт, що Позивачем безпідставно визначені вимоги щодо стягнення боргу (на основі статей 14, 526, 530, 629, 631 Цивільного кодексу України та статей 179, 193 Господарського кодексу України), оскільки кошти в сумі 20 грн. 00 коп. за своєю правовою природою є не заборгованістю по Договору, а штрафною санкцією по Договору в вигляді пені.

При цьому, сторони визначили в пункті 12 Договору, що пенею є додаткова плата на утримання приміщення гуртожитку за користування приміщенням понад строк, визначений Договором.

Суд зауважує, що господарськими судами розглядалася справа № 5019/1348/11 за Позовом Відповідача до Позивача про визнання недійсним пункту 12 Договору (а. с. 82-83; 84-85). При цьому Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу Позивача на те, що в даній справі, розглядаючи питання щодо недійсності цього пункту, і господарський суд Рівненської області і Вищий господарський суд України визначили, що 20 грн. 00 коп.. є штрафною санкцією у вигляді пені, а не боргом, який просить у справі № 5019/1142/11 стягнути Позивач.

Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що в силу дії статті 810 Цивільного кодексу України: за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату; підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом; до договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, статтями 610 та 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, що включає у себе його виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України: виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою.

Згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як встановлено частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В силу дії частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Рівненський апеляційний господарський суд (з урахуванням прохальної частини позовної заяви Позивача) вважає, що суд першої інстанції виносячи рішення щодо задоволення позову неповно з'ясував обставини справи, оскільки не дослідив під ставність вимог Позивача з огляду на предмет спору. Пеня ж, як зазначалося вище у даній постанові, за своєю правовою природою, не є заборгованістю по оплаті виконаних робіт по Договору, а є видом штрафної санкції по Договору.

При цьому, колегія апеляційного господарського суду констатує , що суд при розгляді позовної вимоги розглядав її як заборгованість, а при застосуванні строку позовної давності господарський суд Рівненської області його незастосування обґрунтував статтями, що обумовлюють питання застосування строку позовної давності щодо штрафних санкцій.

Дане в свою чергу свідчить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та про неправильне застосування норм матеріального права, що в силу дії пунктів 1 та 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування даного судового рішення

Колегія суду наголошує на тому, що судом першої інстанції стягуючи в своєму рішенні пеню, опосередковано визнав її заборгованістю за Договором, що суперечить правовій природі цих нарахувань (колегія суду зауважує, що визначаючи пеню - заборгованістю, суд опосередковано визнав за можливе нарахування на неї, інфляційних та річних, як на заборгованість на основі оспорюваного судового рішення) та що апріорі не є можливим.

Водночас, Рівненський апеляційний господарський суд, констатує, неможливість розгляду даного спору, як спір про стягнення пені, оскільки в цьому випадку суд апеляційної інстанції вийде за межі позовних вимог.

Крім того, колегія суду звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутній будь-який процесуальний документ, в якому б Позивач уточнював би свої вимоги, та просив суд стягнути пеню.

Крім того, в матеріалах справи відсутній будь-який доказ уточнення Позивачем в суді першої інстанції (як вказано Позивачем у нормативному обґрунтуванні позовних вимог - уточнено вимоги ним 3 квітня 2012 року) позовних вимог. Навпаки, в протоколі суду від 3 квітня 2012 року вказано, що представник Позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві . Дане, в свою чергу свідчить про невідповідність цих обґрунтувань реальним обставинам справи, а тому Рівненський апеляційний господарський суд критично оцінює дані доводи Позивача.

Що ж до судової практики, то по перше Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що Позивачем не надано жодної постанови верховного суду України, яка б свідчила про те, що пеню можна задовольняти як заборгованість (борг). Крім того, подаючи її Позивач не надав іншу практику судів (а. с. 118-119) котра свідчить про те, що: не завжди господарські суди задовольняли позовні вимоги Позивача; договори Позивача не є тотожними (в справі № 20/58 у Позивача був тристоронній договір з участю третьої особи).

Також суд критично відноситься до посилань Позивача на постанову по справі № 20/272 (а. с. 40), оскільки з рішення по цій справі вбачається, що у пункті 12 договору з Відкритим акціонерним товариством «Рівнеліфт»Позивач визначив суму в 20 грн. не як пеню, а як внесок (аналогічне визначення вбачається і в справах № 7/24 (а. с. 37), № 11/69 (а. с. 39), № 14/170 (а. с. 41).

Інші доводи Позивача є безпідставними, спростовуються усім вищевказаним у цій постанові і до уваги судом не беруться.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області слід скасувати та відмовляє Позивачу в позові щодо стягнення боргу в сумі 17 680 грн. 00 коп..

Враховуючи усе вищеописане в даній судовій постанові, колегія суду задовольняє апеляційну скаргу Відповідача, скасовує рішення місцевого господарського суду та приймає нове рішення, яким в задоволені позову Позивача відмовляє повністю.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці" - задоволити.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 03.04.12 р. у справі №5019/1142/11 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6. Справу № 5019/1142/11 повернути на адресу господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.