Постанова

від 15.08.2012 по справі 5019/1142/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2012 р. Справа № 5019/1142/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівГольцової Л.А. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради на постанову відРівненського апеляційного господарського суду 20.06.2012 у справі№ 5019/1142/11 господарського судуРівненської області за позовомКомунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці" простягнення 17 680,00 грн. у судовому засіданні взяли участь представники: - позивачаповідомлений, але не з'явився; - відповідачаповідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

01.06.2011 Комунальне підприємство "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці" про стягнення заборгованості у розмірі 17 680, 00 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.04.2012 у справі № 5019/1142/11 (суддя Павлюк І.Ю.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці" на користь Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради 17 680, 00 грн. плати на утримання приміщення гуртожитку за користування приміщенням понад строк, встановлений договором.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі № 5019/1142/11 (колегія суддів у складі: Василишин А.Р. -головуючий суддя, судді Філіпова Т.Л., Грязнов В.В.), рішення господарського суду Рівненської області від 03.04.2012 у справі № 5019/1142/11 скасовано; у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Комунальне підприємство "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі № 5019/1142/11, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі № 5019/1142/11 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предмет та підстава позову -це його складові, які визначають зміст позову.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстави позову -це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Тобто, підставою позову є фактичні обставини, що підтверджують правомірність заявлених позовних вимог.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Предметом даного позову є вимога позивача стягнути заборгованість у розмірі 17 680, 00 грн. відповідно до п. 12 договору № 439 від 06.12.2007.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, в п. 12 договору сторони передбачили, що відповідач забезпечує звільнення наданої жилої площі; у випадку несвоєчасного звільнення наданої жилої площі в гуртожитку (закінченням строку договору, дострокове його розірвання) відповідач за кожен день прострочення виконання зобов'язання (звільнення наданої жилої прощі в гуртожитку) сплачує позивачу пеню (додаткову плату на утримання приміщення гуртожитку за користування приміщенням понад строк, визначений договором) в сумі 20, 00 грн. та вартість користування житловою площею та комунальними послугами по день фактичного звільнення кімнати.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За договором найму (оренди) житла одна сторона -власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ч. 1 ст. 810 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання. У разі порушення зобов'язання настають насідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Приписами ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно із статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.09.2011 у справі № 5019/1348/11, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2012, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорнобривці" до Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради про визнання недійсним пункту 12 договору № 439 від 06.12.2007, встановлено, що сума 20, 00 грн. зазначена у п. 12 договору є штрафною санкцією у вигляді пені.

Апеляційним господарським судом встановлено, що позивач, в обґрунтування заявлених вимог про стягнення заборгованості у розмірі 17 680, 00 грн. посилається на порушення відповідачем умов пункту 12 договору № 439 від 06.12.2007, який передбачає за несвоєчасне звільнення наданої жилої плащі в гуртожитку відповідальність у вигляді сплати пені.

При цьому, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що пеня (неустойка), як засіб забезпечення виконання зобов'язання, до заборгованості не відноситься.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом позивач до господарського суду першої інстанції із заявою про зміну предмету позову не звертався.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17 680, 00 грн. відповідно до пункту 12 договору № 439 від 06.12.2007, оскільки вказана сума є пенею, яка до заборгованості не відноситься, в той час як вимога про стягнення пені позивачем не заявлялась.

Доводи Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі № 5019/1142/11 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Л.Б. ІВАНОВА