Ухвала

від 06.06.2012 по справі 2а-3003/09/1970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2012 р. Справа № 14867/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Судової-Хомюк Н.М., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Баранкевич А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Українсько-іспанського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2010 року у справі за позовом Українсько-іспанського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП» до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В :

Українсько-іспанське спільне підприємство товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП» звернлось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000362301/0 від 17 липня 2009р., № 00004723010/6475/10/23 від 10 вересня 2009р. та стягнути з державного бюджету України заборгованості з ПДВ за квітень 2009р. в сумі 20362,00грн. і червень 2009р. в сумі 7019,00грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Українсько-іспанське спільне підприємство товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП» оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту окремого звітного періоду. Проте, в першому звітному періоді така сума не відшкодовується з бюджету, а враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку (якщо такий мав місце), а за його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного (другого) податкового періоду. Коли ж і в наступному (другому) податковому періоді від'ємне значення попереднього податкового періоду не покривається сумою податкових зобов'язань з ПДВ, то за п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 вказаного Закону таке від'ємне значення підлягає відшкодуванню з бюджету. Для цього зазначений Закон встановлює єдину вимогу - сплатити суми податку в ціні товару постачальникам таких товарів в тому податковому періоді, коли виникло від'ємне значення (абзац «а» п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7). У випадку, коли з постачальниками товарів в такому податковому періоді не повністю проведено розрахунки, а отже і не повністю сплачене ПДВ, то така не сплачена частина податку згідно з абзацом «б» п.п.7.7.2 включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Будь- яких застережень чи обмежень, окрім зазанченого вище, стосовно бюджетного відшкодування Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює.

Проведеними перевірками підприємства з питань правильності визначення сум від'ємного значення ПДВ, що підлягало бюджетному відшкодуванню в квітні та червні 2009 року, на думку податкового органу, встановлено порушення порядку формування таких сум. Зокрема, на думку перевіряючих, сума бюджетного відшкодування, що заявлена в декларації з ПДВ за квітень 2009 року по ряд.25 (125341 грн.) не може бути більшою від'ємного значення різниці податкових зобов'язань та податкового кредиту декларації з ПДВ березня 2009 року. Таке від'ємне значення по рядку 21 декларації березня 2009 року складає 104979 грн. При цьому перевіряючі посилаються на п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», з чим і погоджується суд першої інстанції. Однак, апелянт вважає, що посилання на цю норму Закону є помилковим з тієї причини, що від'ємне значення з ПДВ в розумінні п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 вказаного Закону - це не тільки від'ємне значення звітного податкового періоду, а також і від'ємне значення більш ранніх звітних податкових періодів (як частина ПДВ, що не сплачена постачальникам товарів в ціні товарів в таких звітних періодах). За таких обставин суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню в окремому звітному періоді (ряд.25 декларації з ПДВ поточного звітного періоду) слід порівнювати не з ряд.21 декларації з ПДВ попереднього звітного періоду, а з ряд.24 декларації з ПДВ поточного звітного періоду, як це і передбачено алгоритмом заповнення додатку № З декларації з ПДВ.

Виходячи з вище наведеного, апелянт вважає, що заявлене бюджетне відшкодування за квітень 2009 року в сумі 125341 грн. визначено правильно і його зменшено на 20362 грн. податковим органом безпідставно.

Аналогічно в червні 2009 року згідно з декларацією з ПДВ було заявлено до відшкодування 141888 грн. ПДВ, однак податковим органом прийнято до заліку лише 140085 грн. з аналогічних підстав, тобто безпідставно зменшено суму бюджетного відшкодування на 1803 грн.

Також апелянт не погоджується з тією частиною рішення суду, якою позбавлено його права податкового кредиту в сумі 5215,73 грн. по господарській операції з ПП «Поліс». Вважає, що суд помилково дійшов до висновку, що згадана вище операція не мала реального характеру, оскільки податковим органом заперечувався не сам факт реєстрації ПП «Поліс» платником ПДВ, а лише те, що сума ПДВ, яка була відображена в податковій накладній ПП «Поліс» не знайшла свого відображення в його податкових зобов'язаннях в декларації з ПДВ. Податковим органом також не заперечувався факт поступлення на підприємство товару від ПП «Поліс» і проведення безготівкових розрахунків за такий товар з ним. За обставин, що викладені вище, вважав, що у підприємства були всі підстави для включення 5215,73 грн. ПДВ, відображеного в податковій накладній ПП «Поліс» до складу податкового кредиту та претендувати на бюджетне відшкодування цієї суми, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не містить норми, за якою не включення платником суми ПДВ до складу податкових зобов'язань позбавляє права його контрагента на податковий кредит, як і не позбавляє права на бюджетне відшкодування перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника товару в банку, про який не зазначено в інформаційній довідці податкового органу.

Виходячи з вище наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 02.07.09 року №200-23 та направлення від 09.09.2009року №285-23 виданих Бережанською МДПІ згідно із п.9 ч.6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в України», п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та відповідно до наказу від 02.07.09р.№225 та наказу від 02.09.09 р. №316 проведено дві позапланові виїзні перевірки Українсько-іспанського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП», результати яких відображено в актах позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість від 16.07.09 р. №369/23-134/31274081 та від 10.09.09р. №501/23-134/31274081. В акті від 16.07.09р. №369/23-134/31274081 встановлено порушення п.п.7.7.1,7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме за квітень 2009 року завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 20362,0 грн. в порівнянні з від'ємним значенням різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за березень 2009 року. В акті від 10.09.09р. №501/23-134/31274081 встановлено порушення п.п.7.2.3 п.7.2 п.п.7.4.1.7.4.2,7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1,7.7.2, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, за червень 2009 року завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 1803,0 грн. в порівнянні з від'ємним значенням різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за травень 2009 року. Крім цього в акті від 10.09.09 р. №501/23-134/31274081 також зазначено, що СП ТОВ «Санза - ТОП» включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по поставці лісу від ПП «Поліс», по якій відсутнє підтвердження податкового зобов'язання у постачальника у зв'язку з тим, що ПП « Поліс» не звітує та не сплачує податок на додану вартість терміном понад один рік, чим встановлено, що СП ТзОВ «Санза - ТОП» завищено податковий кредит по податкових накладних, отриманих від ПП «Поліс» за травень 2009 року на 5215,73 грн. Всього перевіркою від 10.09.09 р. встановлено завищення бюджетного відшкодування за червень 2009 року в сумі 7019,0 грн. На підставі вказаних актів перевірки Бережанською МДПІ визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій ) та надіслано позивачеві податкові повідомлення-рішення №0000362301/0 від 17 липня 2009 року, №00004723010/6475/10/23 від 10 вересня 2009 року.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що СП ТзОВ «Санза - ТОП» здійснює реалізацію власної виробленої продукції за межі митної території України, податок на додану вартість при цьому згідно п.п. 6.2.1 п.6.2. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» обчислюється за нульовою ставкою, у зв'язку з чим і виникло від'ємне значення податку на додану вартість. Згідно розрахунків сум бюджетного відшкодування поданих позивачем до органів ДПА, частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) за березень 2009р. в сумі 125341,00грн. тав травні 2009р. в сумі 141888,00грн.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного - податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з.пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Отже сума податку, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, не може перевищувати різниці визначень податкового кредиту і податкових зобов'язань окремого звітного періоду. Декларування такої різниці є необхідною, але не достатньою умовою для отримання права на бюджетне відшкодування.

Крім того, згідно п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що якщо у наступному податковому періоді, сума розрахована згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Оскільки позивачем не була дотримана перша умова для отримання права на бюджетне відшкодування за квітень, червень 2009 р., а саме завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 20362,0грн. та 1803,00грн. в порівнянні з від'ємним значенням різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за березень та травень 2009р. то суд вірно вважав, що відповідачем правомірно було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000362301/0 від 17 липня 2009р., яким зменшено заявлені до відшкодування з бюджету суми ПДВ в розмірі 20362,0 грн. за квітень 2009 року та податкове повідомлення - рішення №00004723010/6475/10/23 від 10 вересня 2009 року в частині зменшено заявлені до відшкодування з бюджету суми ПДВ в розмірі 1803,00 грн. за червень 2009 року.

Щодо зменшення заявленої до відшкодування з бюджету суми ПДВ в розмірі 5216,00грн. за червень 2009 року згідно податкового повідомлення-рішення №00004723010/6475/10/23 від 10 вересня 2009 року то суд першої інстанції правильно зазначив, що дане рішення прийнято відповідачем на підставі акту перевірки від 10.09.09 р. №501/23-134/31274081, яким встановлено порушення відповідачем п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1.,7.4.2. п.7.4. ст.7, п.п.7.7.1.,7.7.2. п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Згідно даного акту контролюючий орган при прийнятті рішення виходив з того, що фактично до Державного бюджету України не надійшли суми ПДВ із сумнівної операцій за участю ПП «Поліс», яке поставляло позивачеві товари за договором і має ознаки фіктивного (свідоцтво платника податків анульовано з 24.06.2009 р., за юридичною адресою не знаходиться, не подає звіти, ухиляється від сплати податків, унаслідок чого останні до бюджету не надходили) та наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Тому суму бюджетного відшкодування, заявленого у звітних періодах, коли було укладено угоду з фіктивним підприємством, визнано податковими органами завищеною на 5216,00грн. та у зв'язку з цим застосовано штрафні санкції.

Відмовляючи у задоволенні цієї частини позовних вимог суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно змісту п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, а не саме оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Суд першої інстанції вірно вважав, в даній спірній ситуації, що наявність у позивача виданої йому продавцем товару податкової накладної не є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Податковим органом надано інформаційну довідку по ПП «Поліс» від 03.07.09 р., детальну інформацію по платнику ПДВ, щодо результатів автоматизованого співставлення та розширені відомості про платника станом на 22.12.09 р. Позивачем надано копію ТТН від 27 травня 2009 р., витяг з оборотної відомості по рах. 631 за травень 2009р. та розрахунок економічного ефекту від випуску товарної продукції за травень 2009р. одержаної від ПП «Поліс».

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 5215,74грн. на підставі податкової накладної від 27.05.2009 р. виданої ПП «Поліс» за умовами продажу товару по Договору від 27.05.2009р. №29/2 за яким ПП «Поліс» (продавець) зобов'язаний передати у власність СП ТОВ «Санза - ТОП» (покупець) лісоматеріали(товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах даного Договору згідно специфікації.

Постановляючи рішення в цій частині позовних вимог суд першої інстанції правильно вказав, що статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п.п. 4.1., 5.1, 5.2 вказаного вище Договору ціна товару встановлюється згідно накладних з урахуванням ПДВ, кінцевий розрахунок за отриманий товар Покупець здійснює не пізніше 14 календарних днів за часу отримання товару. Форма розрахунків - змішана (готівкова і безготівкова). Відповідно до п.3.1. поставка товару виконується автомобільним транспортом Покупця.

Згідно товарно-транспортної накладної від 27.05.2009р., перевезення товару здійснювалось ВАТ «Заліщицький райпостач», за замовленням ПП «Поліс». Місце завантаження товару вказане в ТТН - с. Рухотин, Хотинський р-н., Чернівецької області. При цьому в ТТН не вказаний серійний номер, номер дорожнього листка, а також відсутній підпис водія-експедитора про прийняття товару від ПП «Поліс», не вказано документи на підставі, яких одержано товар вантажоодержувачем (№ та дата довіреності) та його дані (прізвище, ім'я) та дата отримання товару. Крім того, відпуск товару згідно ТТН дозволив - ОСОБА_1 однак, згідно інформаційної довідки по ПП «Поліс» наданої ДПІ, на даному підприємстві рахується лише два працівники: директор ОСОБА_2 та головний бухгалтер ОСОБА_3

Докази на підтвердження оплати позивачем отриманого від ПП «Поліс» товару, а саме розрахункові документи (платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, акредитиви, векселі) які є первинними бухгалтерськими документами та банківські виписки, на підставі яких проводиться облік операцій позивачем суду першої інстанції не надано, тому судом правильно не прийнято до уваги, як належний та допустимий доказ оплати товару витяг з журналу-ордеру за травень 2009 р. рах. 63.1., бо такий відноситься до облікових реєстрів та не є розрахунковим документом який фіксує та підтверджує проведення господарської операції.

Враховуючи викладене суд першої інстанції, твердження позивача про проведення розрахунків за отриманий товар у безготівковій формі на р/р ПП «Поліс», який зазначений у договорі, а саме р/р 260098025, код ЗКПО 33965134 ТОД «Райфайзен Банк» Аваль» вірно вважав безпідставними, тим більше такі спростовуються іншими доказами по справі, а саме: згідно даних ЦБД юридичних осіб ДПА України та інформаційної довідки ДПІ у м. Чернівці по ПП «Поліс», станом на дату складання податкової накладної у ПП «Поліс» має відкриті рахунки лише у ВАТ КБ «Надра» Тернопіль РУ м. Тернопіль, згідно довідок органів ДПА України, ПП «Поліс» за юридичною адресою не знаходиться, не подає звіти терміном понад один рік та не сплачує суми податків, в тому числі податок на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем доведено, а позивачем не спростовано належними доказами факт відсутності реального характеру господарської операції і як наслідок, невідповідності відображених в податковій накладній відомостей дійсності. Оскільки п.п. 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не дозволяється включати до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо до складу податкового кредиту, залишаються не підтверджені відповідними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму кредиту, непідтверджену належним чином. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачем в порушення пп.7.2.3. п.7.2. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на підставі накладної від ПП «Поліс», відомості у якій не відповідають дійсності. Отже, позивачем завищено податковий кредит по податковій накладній від ПП «Поліс» за травень 2009р. на суму 5215,73грн.

З огляду на це суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Українсько-іспанського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП» - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2010 року у справі № 2а-3003/09/1970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.Я. Макарик

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлений 11.06.2012