Ухвала

від 11.06.2014 по справі 2а-3003/09/1970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2014 року м. Київ К/9991/43439/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Українсько-іспанського спільного підприємства - товариство з обмеженою відповідальністю "Санза ТОП" (далі - Товариство)

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.01.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012

у справі № 2а-3003/09/1970

за позовом Товариства

до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Бережанська МДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення заборгованості з податку на додану вартість.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.07.2009 № 0000362301/0 та від 10.09.2009 № 00004723010/3475/10/23, а також стягнути з Державного бюджету України заборгованість з ПДВ за квітень 2009 року в сумі 20362 грн. та за червень 2009 року в сумі 7019 грн.

Постановою названого суду від 11.01.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових рішень попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було порушено законодавчо встановлений порядок обчислення суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, та неправомірно включено до податкового кредиту ПДВ за безтоварною операцією.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками проведення Бережанською МДПІ позапланових виїзних перевірок Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника за квітень 2009 року та червень 2009 року (оформлених, відповідно, актами від 16.07.2009 № 369/23-134/31274081 та від 10.09.2009 № 501/23-134/31274081) податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 17.07.2009 № 0000362301/0, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2009 року в розмірі 20362 грн.;

від 10.09.2009 № 00004723010/3475/10/23, згідно з яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2009 року на 7019 грн.

Однією з підстав для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про перевищення задекларованої позивачем суми бюджетного відшкодування розміру від'ємного значення ПДВ за попередній звітний період.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом було визначено у пункті 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

На підставі наведених законодавчих положень попередні судові інстанції цілком об'єктивно підтримали правову позицію податкового органу по справі відносно того, що сума бюджетного відшкодування є по суті від'ємним значенням ПДВ, яке задеклароване у попередньому звітному періоді та сплачене постачальникам у будь-якому з періодів, що передує звітному.

Адже шляхом декларування суми, що підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, платник фактично лише визначає напрям використання від'ємного значення ПДВ, задекларованого у попередньому звітному періоді.

Іншим мотивом для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про незаконне включення Товариством до податкового кредиту ПДВ у сумі 5216 грн. за операцією з придбання товару (лісоматеріалів) у приватного підприємства «Поліс» за договором купівлі-продажу від 27.05.2009 № 29/2. На обґрунтування цього висновку Бережанська МДПІ послалася на безтоварність зазначеної операції, що підтверджується: фіктивним характером діяльності цього контрагента (який відсутній за місцезнаходженням, не звітує до податкового органу), відсутністю належним чином оформлених первинних документів, які б відповідали змісту розглядуваних правовідносин та підтверджували б реальність виконання спірних операцій.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У розглядуваній справі суди за наслідками дослідження наявних у справі доказів встановили, що Товариством не було дотримано наведених законодавчих вимог. Зокрема, суди зазначили, що на підтвердження реальності виконання розглядуваних операцій позивачем подано договір, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, які містять неточні та суперечливі відомості щодо порядку виконання спірної поставки та відносно осіб, які брали участь у такому виконанні.

На підставі цього суди дійшли висновку про невідповідність поданих позивачем первинних документів критеріям достовірності та, як наслідок - відсутність у них здатності підтверджувати дані податкового обліку.

Зазначені висновки є по суті оцінкою судами доказів та установленням на підставі цього обставин даної справи, тоді як на переоцінка доказів та перевстановлення обставин справи не віднесені процесуальним законодавством до компетенції суду касаційної інстанції.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим за наслідками безпосереднього дослідження та оцінювання доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Українсько-іспанського спільного підприємства - товариство з обмеженою відповідальністю "Санза ТОП" відхилити, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.01.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 у справі № 2а-3003/09/1970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько