Постанова

від 12.06.2012 по справі 2а-2020/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2012 року 2а-2020/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Совича О.І.,

представник позивача - Бованенка О.М.,

представника відповідача -Воєводіна Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом приватного акціонерного товариства "Вега" до проДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось приватне акціонерне товариство "Вега" з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2012 №0000012300.

В основу визначення податкового зобов'язання на підставі вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом покладено висновки про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих ПП «Фірма «Володар». За твердженням посадових осіб податкового органу, договір про поставку насіння газонного та рулонного газону, укладений з ПП «Фірма «Володар», є нікчемним і таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки постачальник товару за адресою місцезнаходження відсутній, в нього відсутні власні чи орендовані складські, торговельні, виробничі та інші приміщення, які цей суб'єкт господарювання міг би використовувати для здійснення фінансово-господарської діяльності. З наведених обставин посадовими особами податкового органу зроблено висновок про те, що правочин між позивачем і контрагентом не був спрямований на реальне настання правових наслідків, мав на меті незаконне отримання податкових вигід, тому він суперечить інтересам держави і суспільства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на законних підставах, правомірно і правильно сформував податковий кредит, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки ПП «Фірма «Володар» поставило договір про поставку насіння газонного та рулонного газону в повному обсязі, це підтверджуються документально: податковими накладними, видатковими накладними; банківськими виписками, рахунками-фактури. Позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Приватне акціонерне товариство «Вега»є юридичною особою, що зареєстрована 17.08.1995 Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 23503666).

Приватне підприємство «Фірма «Володар»є юридичною особою, що зареєстрована 29.07.2002 Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 31988783).

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, 5 серпня 2011 року між позивачем та ПП «Фірма «Володар»було укладено усний договір купівлі-продажу насіння газонного та рулонного газону.

На виконання зазначеного договору ПП «Фірма «Володар»на адресу позивача виписані податкові накладні від 05.08.2011 № 41, від 10.08.2011 № 75 на загальну суму 337 689,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 56 281,50 грн.

За результатами здійснення вищезазначених господарських правовідносин, ПрАТ «Вега»включено до складу податкового кредиту у серпні 2011 року суми податку на додану вартість у складі ціни отриманих товарів за податковими накладними, отриманими від ПП «Фірма «Володар».

У період з 16.11.2011 по 22.11.2011 Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПрАТ «Вега»в частині дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар»(код за ЄДРПОУ 31988783) за серпень 2011 року. За результатами перевірки податковим органом складено акт від 29.11.2011 № 1209/23-2/23503666.

В ході перевірки податковим органом були використані матеріали службової записки від 30.09.2011 №519/15-240 ВПМ ДПІ у Вишгородському районі, в якій зазначено, що «Фірма «Володар»за юридичною адресою не знаходиться, фактична адреса невідома, на підприємстві відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності, найманих працівників не має, директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії та на території України відсутня.

Також, при перевірці посадовими особами податкового органу взято до уваги той факт, що 10.01.2012 СВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва підполковником податкової міліції Братко Т.О. було винесено постанову про порушення кримінальної справи № 05-8685, порушеної за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) ТОВ «Остін Трейд»(код за ЄДРПОУ 37582931), ТОВ «Дормашавто»(код за ЄДРПОУ 36791493), ПП «Фірма «Володар»(код за ЄДРПОУ 319883783) на ім'я громадян Росії ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України.

У ході здійснення оперативно-розшукових заходів у межах кримінальної справи оперуповноваженим ОПЧ відділу МВС Росії капітаном міліції Басином А.А. було відібрано пояснення у громадянки Російської федерації ОСОБА_7, яка згідно офіційної реєстраційної документації значиться керівником та головним бухгалтером ПП «Фірма «Володар».

Зі слів ОСОБА_7, у серпні-вересні 2010 року вона погодилась на прохання її знайомого ОСОБА_10 виїхати у м. Київ, де вона взяла участь у реєстрації ПП «Фірма «Володар»без мети займатися фінансово-господарською діяльністю, ніякого майна та грошових коштів до статутного фонду ПП «Фірма «Володар»не вносила. Окрім цього, вона взяла участь у відкритті розрахункового рахунка в банківській установі, проте, в подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не мала та будь-яких документів цього підприємства не складала та не підписувала.

Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві складає 0 осіб.

Зважаючи на вищезазначене, податковий орган дійшов висновку, що ПП «Фірма «Володар»створено та здійснювало фінансово-господарську діяльність з метою прикриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки, у контрагента відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по взаєморозрахунках з позивачем, а отже, правочини, укладені між ПрАТ "Вега" та ПП «Фірма «Володар»носять нікчемний характер.

На основі акта перевірки від 29.11.2011 № 1209/23-2/23503666, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області було прийняте податкове повідомлення-рішення від 04.01.2012 № 0000012300, яким ПрАТ «Вега»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 70 352,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 56 282,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями -14 070,50 грн.

Вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що підтвердженням прийому-передачі товарів (насіння газонного та рулонного газону) є податкові накладні від 05.08.2011 № 41, від 10.08.2011 № 75. Зазначив, що акти прийому-передачі не складалися, а товар поставлявся транспортними засобами контрагента позивача.

На вимогу суду надати первинні документи, які б підтверджували факт прийому-передачі товару, докази зважування товару, переміщення його по складським приміщенням, товаро-транспортні накладні чи інші докази, які підтверджують марку та номерні знаки автомобільного транспорту, яким перевозився товар, представником позивача суду надано не було.

Враховуючи, що у контрагента позивача на підприємстві відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності, найманих працівників не має, директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії, ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не мала та будь-яких документів цього підприємства не складала та не підписувала, суд дійшов висновку про безтоварність господарських операцій.

Крім того, характер взаємовідносин між позивачем та ПП «Фірма «Володар»дає підстави суду вважати, що договір укладений між ними має ознаки нікчемності з огляду на наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною четвертою статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами частини першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу України для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені печаткою.

Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи.

Під час розгляду справи судом встановлено, що податкові накладні від 05.08.2011 № 41, від 10.08.2011 № 75, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту за серпень 2011 року, від імені ПП «Фірма «Володар»підписані невстановленою особою, в той час як, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з моменту реєстрації та на час розгляду справи директором приватного підприємства «Фірма «Володар»є ОСОБА_7, яка надала пояснення, що за період господарської діяльності підприємства документи фінансово-господарської діяльності не виготовляла та не виписувала, звітність до податкових органів не подавала та не підписувала, статут підприємства не розробляла та не підписувала, фінансово-господарських операцій не проводила та на всі вищевказані дії від свого імені нікого не уповноважувала. В графі «Підпис і прізвище особи, яка складала податкову накладну»прізвище виконавця не зазначено.

Враховуючи, що ОСОБА_7 документи не підписувала та нікого правом на складання та підписання документів від імені ПП «Фірма «Володар»не наділяла та не уповноважувала це робити, суд дійшов висновку, що договір про поставку насіння газонного та рулонного газону був укладений без волевиявлення уповноважених осіб ПП «Фірма «Володар», а тому, враховуючи приписи статті 203 Цивільного кодексу України, даний правочин укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином, беручи до уваги пояснення засновника ПП «Фірма «Володар», відсутність основних фондів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента позивача, первинної документації, доказів отримання товару, не доведення позивачем того, що послуги придбавалися із метою їх використання у господарській діяльності, суд дійшов висновку про безтоварність господарських відносин, тобто лише їх документальне оформлення.

Головною метою, яку переслідували сторони при укладенні договору, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальне виконання робіт, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосування до ПрАТ "Вега" штрафних санкцій по податку на додану вартість відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 червня 2012 р.