Постанова

від 24.05.2012 по справі 2а-9774/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2012 р. № 2а-9774/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.

за участю секретаря - Галійчук А.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівхім»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень № 0001172320/7825 від 05.04.2011р. та № 0001172320/7826 від 05.04.2011р,-

ВСТАНОВИВ:

ВАТ «Львівхім»звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень № 0001172320/7825 від 05.04.2011р. та № 0001172320/7826 від 05.04.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. В обґрунтуванні позову зазначено,що податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Тродос Плюс»за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. За наслідками перевірки було складено акт № 150/23-2/01882344 від 10.03.2011р. за висновками якого визначено, що позивачем порушено п.5.1.,п.п.5.2.1.п.5.2.п.п.5.3.9.п.5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 274648 грн., в т.ч. ІІ кв. 2010р. в сумі 77871 грн., ІІІ кв. 2010р. в сумі 196767 грн. та порушено п.1.7. ст.1, п.п. 7.4.1,7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, всього у сумі 219752 грн., у тому числі за червень 2010р. в сумі 62305 грн., липень 2010р. в сумі 54754 грн., за серпень 2010р. в сумі 66040 грн., за вересень 2010р. в сумі 36653 грн. На підставі вказаного вище акту податковю інспекцією були прийняті два податкові повідомлення-рішення № 0001172320/7825 від 05.04.2011р., в якому визначено до сплати податок на прибуток приватних підприєств за основним платежем- 274 648 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 68662 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0001172320/7826 від 05.04.2011р., в якому визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем -219752 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями- 54938 грн. Позивач з наведеними висновками податкової інспекції в акті перевірки щодо питань взаємовідносин з ТОВ «Тродос Плюс»не погоджується та вважає,що вони зроблені без врахування норм діючого податкового законодавства України, дійсних обставин, які мали місце та грунтуються на припущеннях перевіряючих, оскільки факт господарських правовідносин з ТОВ «Тродос Плюс»підтверджується первинними бухгалтерськими документами ; ТОВ «Тродос Плюс»станом на момент здійснення господарських операцій був з позивачем зареєстрованим платниками податку на додану вартість. Позивач у позові посилається на те,що чинне законодавство України не визначає обов'язковість наявності у покупця товаро-транспортних накладних. Також, позивач посилається і на те, що на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків не покладено обов'язок здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин, зазначає що в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором постачання товару №5 від 01.06.2010р. щодо сплати у складі придбаного товару і податку на додану вартість, а також відобразив ці господарські операції у своєму бухгалтерському та податковому обліку. Також,позивач вказує на те, що в акті викладені посилання на обставини здійснення господарської діяльності позивача з ТОВ «Е-Восток-Україна»та ТОВ «Елфра Дисплей», які з позивачем жодними договірними зобов'язаннями не пов'язані та безпосередньо не впливали на формування валових доходів, валових витрат та податкового кредиту. Також позивач мотивує позов тим, що податкові органи не наділені повноваженнями самостійно визнавати недійсними первинні документи та встановлювати юридичні факту щодо виконаного сторонами правочину, тому, приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішеня, відповідач не мав права керуватися лише припущеннями щодо фіктивності(нікчемності) укладених правочинів, у зв'язку з цим на думку позивача, висновки податкової інспекції в акті пеервірки від 10.03.2011р. № 150/23-2/01882344 є необгрунтованими, безпідставними та такими, що грунтуються на припущеннях, а тому вважає, що за таких обставин прийняті податкові повідомлення рішення № 0001172320/7825 та № 0001172320/7826 від 05.04.2011р. відносно позивача є незаконними, протиправними та такими, що порушують вимоги чинного законодавства і підлягають скасуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, зазначених у запереченні. Вказав, зокрема, що документальною перевіркою позивача встановлено наявність господарських взаємовідносин з ТОВ «Тродос Плюс», за якими були досліджені первинні бухгалтерські документи та використані акти перевірок інших податкових інспекцій контрагентів позивача, якими встановлено, що ТОВ «Тродос Плюс»не мало достатніх трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що дає змогу ставити під сумнів факти здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що оскільки перевірками встановлено, що ТОВ «Тродос Плюс»не мало достатніх матеріально-технічних ресурсів для здійснення діяльності, позивачем не надано відповідних товаро-транспортних накладних, у зв'язку з чим донарахуванняя податковою інспекцією позивачу сум податкових зобов'язань з ПДВ є обгрунтованими. Просить в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи і давши їм належну оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Львівхім»з питань взаємовідносин з ТОВ «Тродос Плюс»за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р., за результатами якої було складено акт від 10.03.2011р. № 150/23-2/01882344, яким встановлено порушення позивачем п.5.1.,п.п.5.2.1.п.5.2.п.п.5.3.9.п.5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 274648 грн., в т.ч. ІІ кв. 2010р. в сумі 77871 грн., ІІІ кв. 2010р. в сумі 196767 грн. та порушено п.1.7. ст.1, п.п. 7.4.1,7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, всього у сумі 219752 грн., у тому числі за червень 2010р. в сумі 62305 грн., липень 2010р. в сумі 54754 грн., за серпень 2010р. в сумі 66040 грн., за вересень 2010р. в сумі 36653 грн. Також в акті перевірки від 10.03.2011р. зазначено, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом -ТОВ «Тродом Плюс», є нікчемними, не спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно з ч. 1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, оскільки актами перевірок контрагентів встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання у контрагентів позивача, що поставило під сумнів факти здійснення суб'єктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг.

На підставі акту перевірки , 05.04.2011р. податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення : № 0001172320/7825, в якому зазначено про порушення позивачем п.5.1.,п.п.5.2.1.п.5.2.п.п.5.3.9.п.5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та визначено до сплати податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем 274 648 грн., за штрафними(фінансовими) санкціями 68 662 грн.; № 0001172320/7826 в якому зазначено про порушення позивачем п.1.7. ст.1, п.п. 7.4.1,7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем 219 752 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 54 938 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 01.06.2010р. між позивачем та ТОВ «Тродос Плюс»був укладений договір постачання товару №5, за яким «Тродос Плюс»(постачальник) зобов»язується передати у власність ВАТ «Львівхім»(покупець) певні товари (хімічну та лакофарбову продукцію), а покупець зобов»язується прийняти ці товари та своєчасно здійснити їх оплату на умовах договору.Обсяги постачання визначаються згідно узгоджених накладних, а постачання здійснюється на склад покупця автотранспортом постачальника.За період з 01.06.2010 р. по 30.0.2011р. ТОВ «Тродос Плюс»поставило позивачу по відповідних накладних азотну кислоту,соду каустичну рідку і гранульовану та ектроліт лужний, що підтверджується первинними бухгалтерських документами, а саме: видатковими накладними №2970106 від 01.06.2010р.,№2970306 від 03.06.2010р.,№2970406 від 04.06.2010р.,№2971106 від 11.06.2010р, №2970107 від 01.07.2010р, №2970607 від 06.07.2010 р., №2972007 від 20.07.2010 р., №2970208 від 02.08.2010 р., №2970408 від 04.08.2010 р., №2971008 від 10.08.2010 р., №2972408 від 24.08.2010 р., №2973008 від 30.08.2010р.,банківськими виписками про оплату за придбаний товар.

Згідно із п. 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємст», господарська діяльність-будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

При цьому, матеріали справи свідчать, що придбаний товар був фактично отриманий позивачем, чим спростовуються припущення відповідача щодо безтоварного характеру відносин сторін. Придбаний товар був використаний позивачем у господарській діяльності та реалізований кінцевим споживачам, що підтверджується матеріалами справи.

У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов»язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2. п.1, п.п.2.1. п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р., №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р., за №168/704, первинні документи- це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов»язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов»язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

З матеріалів справи вбачається відповідність поданих позивачем для перевірки документів зазначеним вимогам.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних не доводить відсутності факту поставки товару. Спільний Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»N 488/346, 29.12.1995 року, на який посилається відповідач в обгрунтування свого висновку про те, що застосування товарно-транспортних накладних форми 1-ТН є обов»язком для всіх суб»єктів господарської діяльності станом на час виникнення спірних правовідносин не зареєстровано в Міністерстві юстиції України. «Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджені Наказом Мінтрансу України №363 від 14.10.97 р., визначають права, обов»язки і відповідальність власників автомобільного транспорту- перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів- замовників і не встановлюють правила податкового обліку валових витрат платника податку. При цьому, з умов договору вбачається, що поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника, а не позивача.

До складу валових витрат, відповідно до пп. 5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв»язку підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактиву), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Право платника податків віднести до складу валових витрат Законом зумовлене наявністю підтверджуючого первинного документа, який відображає факт здійснення певної господарської операції та чи складений він відповідно вимог законодавства. Видаткова накладна, будучи первинним документом та підставою формування валових витрат ВАТ «Львівхім» у зв»язку із здійсненням господарської діяльності, містить відомості про дії та події, оформлені нею. З урахуванням наведеного, позивач підставно включив понесені ним по оспорюваній операції з ТзОВ «Тродос Плюс»витрати до складу валових витрат.

Досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем продукції у червні-серпні 2010 року від ТОВ «Тродос Плюс», що було відображено позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: видаткових та податкових накладних, банківських виписках на оплату. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих банківський виписок, позивачем у складі сплаченої суми вартості товару сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення правовідносин) визначено, що податковий кредит- це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов»язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв»язку з:-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необороті капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об»єктом оподаткування згідно із статтею 3 цього Закону, або звільняються від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Згідно з п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного станом на момент виникнення правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв»язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1. і 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов»язань продавця у двох примірника (оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім»я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об»єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов»язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов»язань (абзаци 1, 3,4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв»язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов»язань, що виникли у зв»язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Згідно акту перевірки від 10.03.2011 р. висновки про нікчемність правочину зроблені на підставі інших актів перевірки, які були надані податковій інспекції щодо перевірки контрагентів позивача, на підставі чого податковим органом і було зроблено висновки про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг.

Відповідно до ст.. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначені функції податкових органів,а саме : державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків , інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов»язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов»язаних обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об»єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів, забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов»язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов»язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках, передбачених законом.

Ст.. 20 ПК України податковим органом надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків -фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків -юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та'або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право шодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів у акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ч. 5 ст. 203, ч. 1.2 ст. 215, ст.ст. 216, 662, 655, 656 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Порушення контрагентом певних правил оподаткування не може бути підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якшо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін -в разі виконання правочину обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом з тим. висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини. спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, зазначені договори поставки, купівлі-продажу не належать до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такими, що порушують публічний порядок. Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду шодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що кримінальна справи органами податкової міліції відносно посадових осіб позивача за результатами даної перевірки не порушувалась. Акт перевірки від 10.03.2011р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 10.03.2011р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, шо правочин очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочину недійсним (нікчемним), який був укладений між позивачем та ТОВ «Тродос Плюс»відсутні. Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб як ТОВ «Тродос Плюс», так і позивача.

Зі змісту акту перевірки від 10.03.2011р. вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності ТОВ «Тродос Плюс», а також ТОВ «Е-Восток-Україна», ТОВ «Елфра Дисплей», однак, як встановлено в судовому засіданні, позивач не мав будь-яких договірних відносин з ТОВ «Е-Восток-Україна», ТОВ «Елфра Дисплей», а договірні відносини позивача з ТОВ «Тродос Плюс»підтверджуються первинними вищезазначеними бухгалтерськими документами щодо постачання товарів, оплатою проведеною позивачем за них на користь ТОВ «Тродос Плюс», у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

Пунктом 1.3 статті 1 та статті 7 Закону України «Про податок на долану вартість»(чинного на 2010р.) покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи ненадходження цим сум ПДВ до Державного бюджету. Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинними станом на 2010 рік, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідачьність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланшогу товарообігу. Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Згідно до ч. З ст. 2 КАС України, у справах шодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Ст. 8 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1. яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки -застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ" стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43. п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду). Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якшо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, шо кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер. Отже, якщо контрагент позивача - ТОВ "Тродос Плюс" не виконало своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього та така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, шо кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 10.03.2011р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.

Виходячи з того, шо висновки відповідача, зазначені в акті від 10.03.2011р. є неправомірними, то позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2011р., прийнятих на підставі вказаного акту перевірки, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 3 грн. 40 коп., а відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом нладшіх повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Отже, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 3 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122. 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Львівхім" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001172320/7825 від 05.04.2011р. та№0001172320/7826 від 05.04.2011р. -задовольнити повністю. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001172320/7825 від 05.04.2011р. та №0001172320/7826 від 05.04.2011р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ВАТ "Львівхім" (код ЄДРПОУ 01882344, м. Львів, вул. Механічна, 2) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якшо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлений 30 травня 2012 року.

Суддя Гулкевич І.З.