Ухвала

від 06.05.2014 по справі 2а-9774/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2014 р. № 9104/122817/12 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівхім» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

05.09.2011 позивач - ВАТ «Львівхім» (в подальшому змінило організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариства «Львівхім») звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Личаківському районі м. Львова (в подальшому реорганізоване у ДПІ в Личаківському районі м. Львова Львівської області ДПС) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.04.2011 № 0001172320/7825 та № 0001172320/7826.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що необґрунтованість висновків податкового органу про нікчемність правочину укладеного з ТзОВ «Тродос Плюс» внаслідок чого за цими господарськими операціями зменшено валові витрати з податку на прибуток підприємств та податковий кредит з ПДВ, оскільки факт господарських правовідносин з цим контрагентом підтверджується первинними бухгалтерськими документами, ТзОВ «Тродос Плюс», станом на час здійснення господарських операцій, було зареєстроване платником ПДВ. Також, позивач у позові посилається на те, що чинне законодавство України не визначає обов'язковість наявності у покупця товарно-транспортних накладних. Зазначає що в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором постачання товару № 5 від 01.06.2010, щодо сплати у складі придбаного товару і податку на додану вартість, а також відобразив ці господарські операції у своєму бухгалтерському та податковому обліку. У акті викладені посилання на обставини здійснення господарської діяльності позивача з ТОВ «Е-Восток-Україна» та ТОВ «Елфра Дисплей», які з позивачем жодними договірними зобов'язаннями не пов'язані та безпосередньо не впливали на формування валових доходів, валових витрат та податкового кредиту. Також позивач мотивує позов тим, що податкові органи не наділені повноваженнями самостійно визнавати недійсними первинні документи та встановлювати юридичні факти, щодо виконаного сторонами правочину, тому, приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, відповідач не мав права керуватися лише припущеннями щодо фіктивності(нікчемності) укладених правочинів, у зв'язку з цим на думку позивача, висновки податкової інспекції в акті перевірки від 10.03.2011 № 150/23-2/01882344 є необґрунтованими, безпідставними та такими, що ґрунтуються на припущеннях, а тому вважає, що за таких обставин прийняті податкові повідомлення рішення № 0001172320/7825 та № 0001172320/7826 від 05.04.2011 відносно позивача є незаконними, протиправними та такими, що порушують вимоги чинного законодавства і підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 позов задоволено.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що документальною перевіркою позивача встановлено наявність господарських взаємовідносин з ТзОВ «Тродос Плюс», за якими були досліджені первинні бухгалтерські документи та використані акти перевірок інших податкових інспекцій контрагентів позивача, якими встановлено, що ТзОВ «Тродос Плюс» не мало достатніх трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що дає змогу ставити під сумнів факти здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що оскільки перевірками встановлено, що ТОВ «Тродос Плюс» не мало достатніх матеріально-технічних ресурсів для здійснення діяльності, позивачем не надано відповідних товарно-транспортних накладних, у зв'язку з чим донарахування податковою інспекцією позивачу сум податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та ПДВ є обґрунтованими.

Відповідач у судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення повістки, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України його не прибуття не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Представник позивача до суду подав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на підставі наявних в ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, апеляційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Личаківському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Львівхім» з питань взаємовідносин з ТОВ «Тродос Плюс» за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за результатами якої було складено акт від 10.03.2011 № 150/23-2/01882344.

Згідно висновків цього акта перевірки, встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2. пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 274648 грн, в т.ч. ІІ кв. 2010 року в сумі 77871 грн, ІІІ кв. 2010 року в сумі 196767 грн та порушено п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, всього у сумі 219752 грн, у т.ч. за червень 2010 року в сумі 62305 грн, липень 2010 року в сумі 54754 грн, за серпень 2010 року в сумі 66040 грн, за вересень 2010 року в сумі 36653 грн.

До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що на його думку господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентом - ТзОВ «Тродос Плюс», є нікчемними, не спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно з ч. 1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, оскільки актами перевірок контрагентів встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання у контрагентів позивача, що поставило під сумнів факти здійснення суб'єктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг.

На підставі цього акта перевірки, 05.04.2011 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001172320/7825, яким визначено до сплати податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем 274 648 грн, за штрафними(фінансовими) санкціями 68 662 грн; № 0001172320/7826 яким визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем 219 752 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 54 938 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки висновки ДПІ про не підтвердження господарських операцій позивача з ТзОВ «Тродос Плюс» спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: з матеріалів справи вбачається, що 01.06.2010 між позивачем та ТзОВ «Тродос Плюс» був укладений договір постачання товару № 5, за яким «Тродос Плюс» (постачальник) зобов'язується передати у власність ВАТ «Львівхім» (покупець) певні товари (хімічну та лакофарбову продукцію), а покупець зобов'язується прийняти ці товари та своєчасно здійснити їх оплату на умовах договору. Обсяги постачання визначаються згідно узгоджених накладних, а постачання здійснюється на склад покупця автотранспортом постачальника. За період з 01.06.2010 по 30.08.2011 ТзОВ «Тродос Плюс» поставило позивачу по відповідних накладних азотну кислоту, соду каустичну рідку і гранульовану та ектроліт лужний, що підтверджується первинними бухгалтерських документами, а саме: видатковими накладними № 2970106 від 01.06.2010, № 2970306 від 03.06.2010, № 2970406 від 04.06.2010, № 2971106 від 11.06.2010, № 2970107 від 01.07.2010, № 2970607 від 06.07.2010, № 2972007 від 20.07.2010, № 2970208 від 02.08.2010, № 2970408 від 04.08.2010, № 2971008 від 10.08.2010, № 2972408 від 24.08.2010, № 2973008 від 30.08.2010, банківськими виписками про оплату за придбаний товар. При цьому, придбаний товар був фактично отриманий позивачем, чим спростовуються припущення відповідача щодо безтоварного характеру відносин сторін. Придбаний товар був використаний позивачем у господарській діяльності та реалізований кінцевим споживачам, що підтверджується матеріалами справи. Суд першої інстанції визнав безпідставним посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки згідно умов договору, поставка товару здійснювалася автотранспортом постачальника, а не покупця. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту акту перевірки від 10.03.2011 вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності ТзОВ «Тродос Плюс», а також ТзОВ «Е-Восток-Україна», ТОВ «Елфра Дисплей», однак позивач не мав будь-яких договірних відносин з ТзОВ «Е-Восток-Україна», ТзОВ «Елфра Дисплей», а договірні відносини позивача з ТзОВ «Тродос Плюс» підтверджуються первинними бухгалтерськими документами щодо постачання товарів, оплатою проведеною позивачем за них на користь ТОВ «Тродос Плюс», у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР.

Так, пунктом 5.1 Закону N 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Пункт 5.2 Закону N 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків. Згідно з цим пунктом, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку до 01.01.2011 регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону N 168/97-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу наведених вище норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що визначальною ознакою віднесення платником податку (покупцем) витрат до валових є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, а для формування платником податку податкового кредиту та в подальшому для відшкодування цього податку з бюджету є наявність у нього виданої йому продавцем товару податкової накладної. При цьому, у обох випадках, проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.06.2010 між позивачем та ТзОВ «Тродос Плюс» укладений договір постачання товару № 5, за яким останній (постачальник) зобов'язується передати у власність ВАТ «Львівхім» (покупець) певні товари (хімічну та лакофарбову продукцію), а покупець зобов'язується прийняти ці товари та своєчасно здійснити їх оплату на умовах договору. Обсяги постачання визначаються згідно узгоджених накладних, а постачання здійснюється на склад покупця автотранспортом постачальника.

За період з 01.06.2010 по 30.08.2011 ТзОВ «Тродос Плюс» поставило позивачу по відповідних накладних азотну кислоту, соду каустичну рідку і гранульовану та ектроліт лужний, що підтверджується первинними бухгалтерських документами, а саме: видатковими накладними № 2970106 від 01.06.2010, № 2970306 від 03.06.2010, № 2970406 від 04.06.2010, № 2971106 від 11.06.2010, № 2970107 від 01.07.2010, № 2970607 від 06.07.2010, № 2972007 від 20.07.2010, № 2970208 від 02.08.2010, № 2970408 від 04.08.2010, № 2971008 від 10.08.2010, № 2972408 від 24.08.2010, № 2973008 від 30.08.2010, банківськими виписками про оплату за придбаний товар.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, придбаний товар був використаний позивачем у господарській діяльності та реалізований кінцевим споживачам, що підтверджується наявними у справі накладними та довіреностями на отримання ТМЦ.

Суд першої інстанції правильно визнав безпідставним посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки згідно умов договору, поставка товару здійснювалася автотранспортом постачальника, а не покупця.

Згідно ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-III документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.

Пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб обов'язковою є - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Відповідно до преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, цими правилами визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. Норми цих правил не поширюються на відносини, пов'язані з переходом права власності на майно, набуте за угодами купівлі-продажу, та їх подальше відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

За таких обставин, враховуючи те, що перевезення вантажу здійснювалось коштами та силами Продавця товару, відсутність у позивача товарно-транспортної документації, не дає підстав вважати господарську операцію такою, що не відбулася та як наслідок зменшення валових витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з ПДВ.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що зі змісту акта перевірки від 10.03.2011 вбачається, що в ньому, окрім ТзОВ «Тродос Плюс», надано оцінку господарської діяльності ТзОВ «Е-Восток-Україна», ТОВ «Елфра Дисплей», які з позивачем не мали будь-яких договірних відносин, а договірні відносини позивача з ТзОВ «Тродос Плюс» підтверджуються первинними бухгалтерськими документами щодо постачання товарів, оплатою проведеною позивачем за них на користь ТОВ «Тродос Плюс», у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20 %.

Крім того, установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує дану господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом позивачу грошового зобов'язання. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї господарської операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку, тобто в даному випадку між позивачем та ТзОВ «Тродос Плюс», а не між ТзОВ «Тродос Плюс» та ТзОВ «Е-Восток-Україна», ТОВ «Елфра Дисплей».

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нараховано ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Даний висновок суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Бульвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року № 21-47а10, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування судом під час вирішення спору у подібних правовідносинах.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність правочину, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди, що означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача чи його контрагента на порушення укладеним договором публічного порядку та на спрямування його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Не надано і вироків відносно посадових осіб як ТОВ «Тродос Плюс», так і позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому такі підлягають скасуванню. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому така задоволеною бути не може.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року у справі № 2а-9774/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів з після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін