Постанова

від 15.06.2012 по справі 2а/0270/1326/12

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

15 червня 2012 р. Справа № 2а/0270/1326/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни

позивача: Каспрова Ю.В.

відповідача: Лесик В.В., Пенська О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Стокс"

до: Вінницької обєднаної державної податкової інспекції

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

В березні 2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Стокс" (далі - ТОВ "Стокс" або позивач) з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби - правонаступник ДПІ у м. Вінниці (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000472310 та №0000482310 від 13 березня 2012 року.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлений позов та зазначили, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження товариством зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, данні відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають підтвердження доказами. Крім того, на підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат платником податку надано під час проведення перевірки первинні документи, зокрема, договори купівлі-продажу, акти здачі-прийняття робі (надання послуг), податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, які свідчать про реальність господарських операцій з контрагентами. За наведених обставин просять суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Представники відповідача щодо позову заперечували та просили у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у запереченнях, що знаходяться у матеріалах справи та зазначили що, TOB "Стокс" не підтвердило належними документами виконання факту умов поставки та зберігання придбаного у контрагентів товару, виконання послуг контрагентами. При цьому, в ході перевірки податковий орган дійшов висновку про нікчемність господарських операцій з поставки товарів придбаних у контрагентів та відсутність підстав для формування валових витрат та податкового кредиту, з огляду на відсутність документів, що підтверджують рух товару від продавця (постачальника) до покупця.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Стокс" зареєстровано Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 27.11.1995 р., код ЄДРПОУ 23686052, за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 32, кв. 39. Як платник податків та зборів товариство взяте на облік в ДПІ у м. Вінниці 12.12.1996 р. за № 5/2225.

На підставі направлень на перевірку від 24.01.2012 року № 118/23, №128/23, №127/24, №129/24, наказів №57/23 від 10.01.2012 року та №315/23 від 06.02.2012 року виданих ДПІ у м. Вінниці та керуючись ст.20, п.77.2 ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), була проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Стокс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року.

Дана перевірка проводилась з 24.01.2012 року по 13.02.2012 року, враховуючи, що термін було продовжено на підставі наказу №315/23 від 06.02.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №1719/2300/33420618 від 21.11.2011 року (далі акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки позивачем, зокрема, порушено:

- п.1.32 ст.1, п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.97р. (зі змінами та доповненнями), ст.203, 228 Цивільного кодексу України, п. 14.1.36 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.1 ст.138 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 411 608 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 17 332 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 155 291 грн. та за 2 квартал 2011 року в сумі 238 985 грн.

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97 - BP із (змінами та доповненнями) та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 640 814 грн., в т.ч. занижено в сумі 643 720 грн. в т.ч. за лютий 2010 року в сумі 44 грн., за жовтень 2010 року в сумі 254 787 грн., за листопад 2010 року в сумі 48 571 грн., за січень 2010 року в сумі 45 095 грн., за лютий 2011 року в сумі 20 672 грн., за березень 2011 року в сумі 66 737 грн., за квітень 2011 року в сумі 70 361 грн., за травень 2011 року в сумі 82 573 грн., за червень 2011 року в сумі 52 484 грн., за липень в сумі 2 396 грн. та завищено в сумі 2 906 грн., в т.ч. за грудень 2010 року в сумі 2 906 грн.

13.03.2012 року ДПІ у м. Вінниці винесено податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0000482310 на загальну суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 716 538,00 грн., в тому числі основний платіж 640 814,00 грн., штрафні санкції 75 724,00грн.;

- №0000472310 на загальну суму податкового зобов'язання з податку на прибуток 415 942,00 грн., в тому числі основний платіж 411 608,00 грн., штрафні санкції 4 334,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач з метою захисту своїх прав, звернувся до суду.

Прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень було мотивовано висновками акту перевірки про те, що ТОВ "Стокс" неправомірно сформувало податковий кредит та валові витрати по операціям з придбанням товарно-матеріальних цінностей за перевіряємий період.

Під час перевірки перевіряючими, були використані акти перевірок інших податкових податкових органів, зокрема:

1. Акт складений ДПІ у Дарницькому районі м. Києва (від 23.12.2011р. № 157/2306/35167411) про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Профіт Сервіс» (код за ЄДРПОУ 35167411) щодо підтвердження реального здійснення господарської діяльності з TOB «Мобіліка» (код за ЄДРПОУ 35940405) та TOB «Глассел Україна» (код за ЄДРПОУ 36291300) за період з 06.06.2007 р. по 23.12.2011 р.

2. Акт від 08.02.2010 р.№ 132/23/36564183 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Трилитан» (код за ЄДРПОУ 36564183).

3. Акт від 08.02.2010 р.№ 131/23-1/36564199 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Ітера Плюс» (код за ЄДРПОУ 36564199).

Також, для встановлення порушень по TOB «Юніфон Груп (код за ЄДРПОУ 36564199) та TOB «Ерсіда» (код за ЄДРПОУ 37312588) використовувались аналітичні бази даних ДПА України.

Крім того, під час перевірки було використано висновок співробітників ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва щодо ознак фіктивності та відсутності реального здійснення господарської діяльності, пояснення гр. ОСОБА_5 В даному поясненні гр. ОСОБА_5 зазначив, що за грошову винагороду зареєстрував на своє ім'я три підприємства: ТОВ «Інформ Юст», ТОВ «Трикиташ» та ТОВ «Профіт Сервіс», проте жодного відношення до фінансово-господарської діяльності даних підприємств не має.

В акті перевірки вказано, що товариством з обмеженою відповідальністю "Профіт Сервіс" за період з 06.06.2007 р. по 23.12.2011 р. не підтверджено реальність здійснення та товарність фінансово-господарських операцій і встановлено наявність ознак нікчемних правочинів, у зв'язку з чим TOB «Стокс» було занижено суму податку на прибуток на загальну суму 411 608 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року в сумі 17 332 грн., з 1 квартал 2011 року в сумі 155 291 грн. та за 2 квартал 2011 року в сумі 238 985 грн.

По податку на додану вартість занижено суму при взаємовідносинах з TOB "Профіт Сервіс, TOB "Трилитан", TOB "Ітера Плюс", TOB "Юніфон Груп", TOB "Ерсіда" на загальну суму 640 814 грн., в т.ч. за лютий 2010 року в сумі 44 грн., за жовтень 2010 року в сумі 254 787 грн., за листопад 2010 року в сумі 48571 грн., за січень 2011 року в сумі 45 095 грн., за лютий 2011 року в сумі 20 672 грн., за березень 2011 року в сумі 66 737 грн., за квітень 2011 року в сумі 70 361 грн., за травень 2011 року в сумі 82 573 грн.. за червень 2011 року в сумі 52 484 грн., за липень в сумі 2396 грн. та завищено в сумі 2906 грн., в т.ч. за грудень 2010 року в сумі 2906 грн.

За результатами перевірки, відповідно до змісту акту перевірки, ставиться під сумнів сам факт придбання TOB «Стокс» товару (бітум дорожний, мазут, котельне паливо, пічне паливо) у TOB "Профіт Сервіс" (на підставі договору поставки № 01/11/10 від 01.11.2010 року та надання послуг по зберіганню та розігріву темних продуктів від 05.01.2011р. №16) у TOB «Трилитан», TOB «Ітера Плюс», TOB «Юніфон Груп», TOB «Ерсіда».

Таким чином, на думку перевіряючих вказані операції є безтоварними, а правочини -нікчемними.

Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки та бере до уваги наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Виходячи із вимог ст. 71 КАС України, суди повинні враховувати, що обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкт владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Отже, суд досліджує насамперед доводи органів державної податкової служби, що свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість (згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010).

За таких підстав, в межах предмета доказування по даній справі належить встановити реальність отримання товару та послуг ТОВ "Стокс" та дослідити використання придбаних цінностей та отриманих послуг у господарській діяльності.

Як зазначено представниками позивача в рамках здійснення своєї господарської діяльності, відповідно до виставлених рахунків, підприємство придбало:

- у ТОВ «Профіт Сервіс» бітум, бітум дорожній, пічне паливо, паливо котельне, мазут, транспортні послуги та послуги по зберіганню та розігріву темних нафтопродуктів;

- у ТОВ «Юніфон Груп» мазут, пічне паливо, бітум дорожній;

- у ТОВ «Ітера плюс» бітум дорожній, насос бітумний;

- у ТОВ «Трилитан» насос НМШ;

- у ТОВ «Єрсіда» послуги по навантаженню та перевезенню цегли.

Позивачу був переданий куплений товар та надано послуги, відповідно до видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт, що містяться в матеріалах справи. Крім того, в матеріалах справи містяться податкові накладні виписані ТОВ «Профіт Сервіс», ТОВ «Юніфон Груп», ТОВ «Ітера плюс», ТОВ «Трилитан», ТОВ «Єрсіда», що є підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України.

Зазначені товари та послуги позивачем оплачено, що підтверджується банківськими виписками. Таким чином вказані господарські операції вплинули на майновий стан її сторін, тобто спричинили настання правових наслідків, що є підтвердженням їх здійснення.

На підтвердження віднесення витрат, пов'язаних з придбанням товарно-матеріальних цінностей та отриманих послуг, для формування валових витрат позивачем надано суду докази використання даного товару та отриманих послуг у господарській діяльності, а саме видаткові та податкові накладні, згідно яких здійснювалась подальша реалізація придбаних товарів; витяг про державну реєстрацію прав, що підтверджує наявність складських приміщень.

Законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин є Закон України "Про податок на додану вартість" та Податковий кодекс України (що діяли на момент здіснення операцій між контрагентами).

Відповідно до п. п.14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Для цілей оподаткування, згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

В силу ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, усі документи, які підтверджують реальні зміни в діяльності товариства, мають характер первинних документів.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому п.п.7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України законодавець обумовив, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України (чинного з 01.01.2011 року) право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту передбачене у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, отримання послуг, придбання (будівництво, спорудження) необоротних активів.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Профіт Сервіс», ТОВ «Юніфон Груп», ТОВ «Ітера плюс», ТОВ «Трилитан» та ТОВ «Єрсіда» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому позивач мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, суд не погоджується з позицією відповідача про те, правочини поставки товарів (робіт, послуг) укладені з контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемним.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

В ході судового засідання судом встановлено те, що ТОВ «Профіт Сервіс», ТОВ «Юніфон Груп», ТОВ «Ітера плюс», ТОВ «Трилитан» та ТОВ «Єрсіда» були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на момент вчинення спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем товару (робіт, послуг) з метою його використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дають визначення терміну "господарська діяльність". Згідно з вищевказаними нормами, під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи в тому числі за договорами комісії, доручення, агентськими договорами. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).

Судом встановлено, що основними видами діяльності ТОВ "Стокс" є оптова торгівля нафтопродуктами, паливно-мастильними матеріалами та ін.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на те, що контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, оскільки згідно бази даних АІС ДПА України стан платника - 8 та в ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, податкові звітності не подавались.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відсутні відомості щодо доведення факту відсутності ТОВ «Профіт Сервіс», ТОВ «Юніфон Груп», ТОВ «Ітера плюс», ТОВ «Трилитан» та ТОВ «Єрсіда» та його посадових осіб за місцем реєстрації за період здійснення господарських операцій та факт несплати до Державного бюджету України податку на додану вартість даними контрагентами за перевіряємий період.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем та контагентами були здійсненні господарські операції з поставки мазуту, бітуму, пічного палива, послуг по транспортуванню, зберіганню та розігріву темних нафтопродуктів тощо.

Дані операції та послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Матеріалами справи підтверджується фактичне надання та споживання послуг позивачем, а саме наявність документів, на підставі яких позивачем було використано в господарській діяльності отримане від контрагента. Позивачем надані докази наявності складських приміщень.

Таким чином, посилання відповідача стосовно того, що господарські операції з зазначеними контрагентоми є нікчемними не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Щодо правомірності визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України з питань оподаткування прибутку підприємств, суд бере до уваги викладене вище та зазначає наступне:

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпункт 5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати встановлені судом та підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає пп.5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та заниження податку на прибуток.

Аналогічні правові норми викладені в Податковому кодексі України.

Отже, на думку суду відсутні обставини, які б відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковому кодексі України унеможливлювали формування валових витрат за вищевказаними господарськими операціями.

Крім того, суд, не бере до уваги докази відповідача у вигляді пояснень засновника ТОВ «Профіт Сервіс», тому що вони отримані з порушенням закону, як обставину, що підтверджує нікчемність правочинів та безтоварність операцій. Оскільки, з матеріалів справи та, зокрема, акту перевірки не вбачається здійснення оперативного супроводу співробітниками ГВПМ ДПІ у м. Вінниці. Крім того, п. 78.3 ст. 78 ПК України встановлена заборона щодо участі працівників податкової міліції при проведенні планових та позапланових перевірок платників податків.

Суд зазначає, що факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, при цьому відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що висновки акту перевірки є безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 13.03.2012 р. № 0000472310 на загальну суму податкового зобов'язання з податку на прибуток 415 942,00 грн., в тому числі основний платіж 411 608,00 грн., штрафні санкції 4 334,00 грн. та № 0000482310 на загальну суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 716 538,00 грн., в тому числі основний платіж 640 814,00 грн., штрафні санкції 75 724,00грн. підлягають скасуванню як протиправні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Вінницький окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Вінницької обєднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 13.03.2012 року №0000472310 та №0000482310.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна