Ухвала

від 05.06.2013 по справі 2а/0270/1326/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. м. Київ К/9991/69982/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:Лесика В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стокс»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012

у справі № 2а/0270/1326/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стокс»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2012 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стокс» (надалі - позивач, ТОВ «Стокс») до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Вінницька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2012 № 0000472310 та № 0000482310.

Скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Стокс» відповідно до ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») документально підтвердив наявність підстав для формування податкового кредиту та валових витрат, а тому вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та відмовлено у позові з підстав непідтвердження фактичного виконання укладених договорів. Крім того, суд посилався на те, що податкові накладні підписані невідомою особою, тому не можуть вважатись належно оформленими та надавати преференції у вигляді права на збільшення розміру податкового кредиту.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2012.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Вінницькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Стокс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 20 лютого 2012 року № 569/2301/23686052.

Перевіркою виявлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1 , п. 4.1 ст. 4 , п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 203 , 228 Цивільного кодексу України , п. 14.1.36 ст. 14 , п. 44.1 ст. 44 , п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України , в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 411 608 грн., у тому числі: за IV квартал 2010 р. - в сумі 17 332 грн., за I квартал 2011 р. - в сумі 155 291 грн., за II квартал 2011 р. - в сумі 238 985 грн.

Також виявлено порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 , пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 640 814 грн., в тому числі: за лютий 2010 р. - в сумі 44 грн., за жовтень 2010 р. - в сумі 254 787 грн., за листопад 2010 р. - в сумі 48 571 грн., за січень 2011 р. - в сумі 45 095 грн., за лютий 2011 р. - в сумі 20 672 грн., за березень 2011 р. - в сумі 66 737 грн., за квітень 2011 р. - в сумі 70 361 грн., за травень 2011 р. - в сумі 82 573 грн., за червень 2011 р. - в сумі 52 484 грн., за липень 2011 р. - в сумі 2 396 грн.; а також завищено в сумі 2 906 грн. за грудень 2010 р.

Підставою для таких висновків податкового органу слугували акти перевірок інших податкових органів щодо контрагентів позивача, зокрема:

- акт ДПІ у Дарницькому районі м. Києва (від 23.12.2011 № 157/2306/35167411) про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Профіт Сервіс» щодо підтвердження реального здійснення господарської діяльності з TOB «Мобіліка» та TOB «Глассел Україна» за період з 06.06.2007 по 23.12.2011;

- акт від 08.02.2010 № 132/23/36564183 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Трилитан»;

- акт від 08.02.2010 № 131/23-1/36564199 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Ітера Плюс».

Для підтвердження виявлених порушень стосовно TOB «Юніфон Груп» та TOB «Ерсіда» використовувались аналітичні бази даних Державної податкової адміністрації України.

На підставі акта перевірки 13 березня 2012 р. Вінницькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000472310, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 415 942 грн.; № 0000482310, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 716 538 грн.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні положення містить п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що вступив в законну силу з 01.01.2011.

Зміст пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави вважати, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України ).

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України , до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; обліку для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Залишивши поза увагою наведені рекомендації та постановивши рішення про задоволення позову, суд першої інстанції знехтував тим фактом, що відповідно до п. 2.2 та 2.3 договору поставки від 01.11.2010 № 01/11/10, укладеного між ТОВ «Профіт Сервіс» (постачальник) та ТОВ «Стокс» (замовник), витрати по доставці товару замовнику (автомобільний транспорт) несе постачальник. Постачальник може відвантажувати товар в транспортні засоби замовника.

Відповідно до договору від 05.01.2011 № 16 ТОВ «Профіт Сервіс» зобов'язувалось надавати позивачу послуги по зберіганню та розігріву темних нафтопродуктів.

Однак, при цьому, зважаючи на особливості такого зберігання з урахуванням кількості, специфічних якісних характеристик нафтопродуктів, наявності транспортних засобів та технічного персоналу, що мав супроводжувати проведення спірних операцій, часу проведення, місцезнаходження контрагентів та місця отримання зазначених послуг і товарів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про непідтвердження факту відвантаження, перевезення придбаних товарів (бітум дорожній, мазут, котельне паливо, пічне паливо) та їх зберігання.

Наявні в матеріалах справи акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) не можуть бути належними доказами, оскільки не містять докладного опису послуг, не розкривають їх змісту та обґрунтувань формування ціни таких послуг, і викладені лише у загальних формулюваннях.

У світлі наведених рекомендацій колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із позицією суду апеляційної інстанції, яким встановлено, що фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання, як і виконання робіт, не підтверджено.

Зважаючи на встановлення висновками суду апеляційної інстанції факту штучного створення документообігу та транзитних фінансових потоків задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту та підстав отримання податкової вигоди, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із твердженнями, викладеними у постанові Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012, про те, що відповідні угоди позивача із вказаними контрагентами мають характер безтоварних, які не спрямовані на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочинів у відповідності до їх змісту.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стокс» залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 у справі № 2а/0270/1326/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.