Постанова

від 15.06.2012 по справі 2а-3223/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2012 р. № 2а-3223/12/1370

м. Львів

10 год. 00 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Ячмінська Я.О.

з участю:

представника позивача Тимофіїв Н.Ю.

представник відповідача не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Ремесло-А»про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова.

Обставини справи.

Позивач, приватне підприємство «Ремесло-А», звернувся 12.04.2012 року до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002152300/1805 та №0002142300/1806 прийнятих 05.04.2012 року відповідачем, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

У зв'язку з проведеною реорганізацією відповідача, судом відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративно судочинства України допущено заміну відповідача правонаступником - Державно податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби та роз'яснено, що усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для правонаступника в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, повідомлений належним чином, клопотань процесуального характеру до суду не надходило. У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечував повністю з тих підстав, що позивачем не здійснювалися господарські операцій з зазначеними у акті перевірки контрагентами, просив у задоволенні позову відмовити.

З урахуванням визначених ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства строків розгляду справи, суд відповідно до ч.4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за відсутності представника відповідача на основі наявних доказів.

Суд заслухав пояснення представника позивача, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності, допитав свідків та

встановив:

Відповідачем у період з 27.02.2012р. по 02.03.2012р. проведено позапланову виїзну документальну перевірку приватного підприємства «Ремесло-А», код за ЄДРПОУ 30822777 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011р., про що 12.03.2012р. складено акт №537/69/23-118/30822777 (т.1 а.с.14-55).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта відповідачем 05.04.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0002142300/1806 (т.1 а.с.12) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 43565 грн. (основний платіж -38977 грн., штрафні (фінансові) санкції -4568) та податкове повідомлення-рішення №0002152300/1805 (т.1 а.с.13) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 69957 грн. (основний платіж -66303 грн., штрафні (фінансові) санкції -3654 грн.).

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень є встановлені перевіркою порушення позивачем:

- вимог п.4.1 ст.4 . пп. 11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1. п.п.5.2.1 п.5.2. п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94р.№334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97р.№283/97-ВР із змінами і доповненнями), встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 38997 грн. за 3 квартал 2010р. в сумі 4685 грн., за 4 квартал 2010р. в сумі 13582 грн., за 1 квартал 2011р. у сумі 20730 грн.

- вимог п.1.4 ст.1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.2 ст.4 пп.7.3.1 п.7.3 ст.7. пп. 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок па додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР та вимог п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, занижено всього в сумі 66303 грн., в тому числі за серпень 2010 року в сумі 2235,25 грн., вересень 2010 року в сумі 1512,47 грн., грудень 2010 року в сумі 10865,86 грн. за січень 2011 року в сумі 7217,60 грн., за березень 2011 року в сумі 9366,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 15746,00 грн., за травень 2011 року в сумі 14038,00 грн., за червень 2011 в сумі 5322,00 грн.

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено господарські операції з ТзОВ «Будівельна компанія «Інстал Плюс», ТзОВ «Торговий дім Агроінтер», ТзОВ «Оріал», ПП «Ново-ком». Відтак за висновками акта перевірки позивачем безпідставно завищено валові витрати та неправомірно відображено податковий кредит.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З матеріалів справи судом встановлено отримання позивачем від приватного підприємства «Ново-Ком»рахунків-фактур від 11.01.2011р. №СФ-11/01, від 26.01.2011р. №СФ 26/01, від 28.01.2011р. №СФ 28/01, від 01.03.2011р. №СФ 01-03, від 02.03.2011р. №СФ02-03, від 16.03.2011р. №СФ 16-03, від 04.04.2011р. №СФ-4/04, від 05.04.2011р. №СФ-5/04, від 27.04.2011р. №СФ-27/04, від 28.04.2011р. №СФ-28/04 (т.1 а.с.58, 62, 66, 71, 75, 79, 83, 87, 91, 95,) та видаткових накладних на придбаний товар від 11.01.2011р. №112, від 26.01.2011р. №114, від 28.01.2011р. №115 від 01.03.2011р. №513, від 02.03.2011р. №115, від 16.03.2011р. №553, від 04.04.2011р. №556, від 05.04.2011р. №557, від 27.04.2011р. №557, від 28.04.2011р. №581, (т.1 а.с.60, 64, 69, 73, 77, 81, 85, 89, 93, 97).

За придбаний позивачем у приватного підприємства «Ново-Ком»товар позивач здійснив оплату згідно платіжних доручень (т.1 а.с.59, 63, 67, 68, 72, 76, 80, 84, 88, 92, 96, т.2 а.с.15-25) та отримав від постачальника податкові накладні №112 від 11.01.2011р., від 26.01.2011р. №114, від 28.01.2011р. №115, від 01.03.2011р. №513, від 02.03.2011р. №532, від 16.03.2011р. №553, від 04.04.2011р. №556, від 05.04.2011р. №557, від 27.04.2011р. №577, від 28.04.2011р. №582 (т.1 а.с.61, 65, 70, 74, 78, 82, 86, 90, 94, 98,).

Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей (т.2 а.с.3-4).

Від товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агроінтер»позивачем отримано рахунки-фактури від 02.12.2010р. №02/12-2, від 03.12.2010р. №03/12-2, від 24.12.2010р. №24/12 (т.1 а.с.124, 128, 132) та видаткові накладні на придбаний товар від 02.12.2010р. №02/12-1, від 03.12.2010р. №03/12-2, від 24.12.2010р. (т.1 а.с.126, 130, 134).

Оплату за придбаний товар позивач здійснив згідно платіжних доручень (т.1 а.с.125, 129, 133, т.2 а.с.12-14) та отримав від постачальника податкові накладні від 02.12.2010р. №262, від 03.12.2010р. №264, від 24.12.2010р. №275 (т.1 а.с.127, 131, 135).

Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей (т.2 а.с.5).

Від товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал»позивачем отримано рахунки-фактури від 01.06.2011р. №СФ 1/06, від 04.05.2011р. №СФ-04/05, від 06.05.2011р. №СФ-06/05, від 12.05.2011р. №СФ-12/05, від 16.05.2011р. №СФ-16/05, від 24.05.2011 №СФ-24/05, (т.1 а.с. 138, 142, 146, 150, 154, 158) та видаткові накладні від 01.06.2011р. №598, 04.05.2011р., від 06.05.2011р. №435, від 12.05.2011р. №439, від 16.05.2011р. №440, від 24.05.2011р. №442, (т.1 а.с.140, 144, 148, 152, 156,

Оплату за придбаний товар позивач здійснив згідно платіжних доручень (т.1 а.с.139, 143, 147, 151, 155, 159, т.2 а.с.6-11) та отримав від постачальника податкові накладні від 01.06.2011р. №598, від 04.05.2011р. №428, від 06.05.2011р. №435, від 12.05.2011р. №439, від 16.05.2011р. №440, від 24.05.2012р. №442, (т.1 а.с.141, 145, 149, 153, 157).

Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно виданих довіреностей, що відображено в реєстрі виданих довіреностей (т.2 а.с.4).

Також судом з матеріалів справи встановлено виставлення позивачем рахунків Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Інстал Плюс»від 04.08.2010р. №1627, від 06.08.2010р. №1664, від 09.08.2010р. №1685, від 17.08.2010 №1777 від 19.08.2010 №1809, від 20.08.2010р. №1815, від 03.09.2010р. №1961, від 31.08.2010р. №1906, від 27.09.2010р. №2196, від 13.09.2010р. №2042, від 27.12.2010р. №3020 (т.1 а.с.163, 168, 172, 176, 177,178, 187, 188, 193, 194, 201) та продаж товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Інстал Плюс»згідно видаткових накладних від 06.08.2010р. №903, від 11.08.2011р. №917, від 11.08.2010р. №919, від 19.08.2010р. №961, від 19.08.2010р. №967, від 20.08.2010р. №971, від 09.09.2010р. №1057, від 27.09.2010р. №1153, від 27.09.2010р. №1154, від 29.12.2010р. №1658 (т.1 а.с.165, 170, 174, 180, 182, 184, 190, 196, 198, 203).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Компанія «Інстал Плюс»здійснило позивачеві оплату за придбаний товар відповідно до платіжних доручень, долучених до матеріалів справи (т.1 а.с. 164, 169, 172, 179, 189, 195, 202 т.2 а.с.26-33), а позивачем покупцеві виписано податкові накладні від 04.08.2010р. №888, від 09.08.2010р. №912, від 10.08.2010р. №918, від 19.08.2010р. №970, від 19.08.2010р. №971, від 20.08.2010р. №975, від 07.09.2010 №1052, від 27.09.2010р. №1154, від 27.09.2010р. №1155, від 28.12.2010р. №1653 (т.1 а.с.167, 171, 175, 181, 183, 192, 200, 205).

Товар отримувався уповноваженим представником позивача згідно довіреності №37 від 04.08.2010 р. від 17.08.2010р. №48,(т.1 а.с.166, 185, 191, 199, 204, т.2 а.с.1, 2)

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закону України №283/97-ВР), валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання»від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з ТзОВ «Будівельна компанія «Інстал Плюс», ТзОВ «Торговий дім Агроінтер», ТзОВ «Оріал», ПП «Ново-ком»щодо придбання та продажу товарів, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат, є безпідставними.

Також у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абзацом четвертим п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР та Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними, як і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем валових витрат.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів та завищення валового доходу від продажу товарів не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

При цьому як вбачається з акта перевірки, (т.1 а.с.21, 32) позивачем надавалися відповідачу описи залишків по товарно-матеріальних цінностях і факту про невідповідність фактичних залишків ТМЦ відомостям бухгалтерському обліку позивача у акті перевірки не зафіксовано, а відповідно і не зафіксовано придбання товарів у інших осіб чи їх продаж іншим особам, ніж ті, щодо яких у позивача є належним чином оформлені первинні документи, досліджені судом при розгляді справи.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону, п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість»та Податковим кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Будівельна компанія «Інстал Плюс», ТзОВ «Торговий дім Агроінтер», ТзОВ «Оріал», ПП «Ново-ком»відбулися господарські операції, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Судом встановлено, що Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2012р. у справі №2а-11181/11/1270 (т.1 а.с.210-219), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012р. (т.1 а.с.220-225) визнано дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 №1798/236-36917523 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал», код за ЄДРПОУ 36917523, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011», протиправними та зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію в Луганській області поновити в АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА»відомості щодо задекларованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал», код за код ЄДРПОУ 36917523, за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 48914412,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 45158570,00 грн.

Також Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.01.2012р. у справі №2а-11361/11/1270 (т.1 а.с.237-245), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012р. (т.1 а.с.233-236) визнано протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства "Ново-ком" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 30.09.2011 за результатами якої складено акт №1811/231/36917481 від 14 листопада 2011 року; визнано протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визнання нікчемними всіх укладених правочинів ПП "Ново-ком", викладені в акті №1811/231/36917481 від 14 листопада 2011 року за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 30.09.2011; зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА»інформацію про результати перевірки ПП "Ново-ком", оформленої актом №1811/231/36917481 від 14 листопада 2011 року за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 30.09.2011. Зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію привести до відповідності дані обліку та особового рахунку платника податків ПП "Ново-ком" з даними, наведеними ним у наданих податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 30.09.2011р.

З урахуванням викладеного, використані відповідачем при проведенні перевірки позивача акти перевірок по вищевказаних контрагентах позивача не є допустимими доказами і судом не можуть братися до уваги.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів укладених позивачем з ТзОВ «Будівельна компанія «Інстал-Плюс», ТзОВ «Торговий дім Агроінтер», ТзОВ «Оріал», ПП «Ново-ком», і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТзОВ «Будівельна компанія «Інстал Плюс», ТзОВ «Торговий дім Агроінтер», ТзОВ «Оріал», ПП «Ново-ком»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Будівельна компанія «Інстал Плюс», ТзОВ «Торговий дім Агроінтер», ТзОВ «Оріал», ПП «Ново-ком».

Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних правочинів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент вчинення правочинів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Таким чином сукупність вищенаведених встановлених судом обставин підтверджено належними та допустимими доказами, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 1135,22 грн., то відповідно до ст. 94 КАС України, такий слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова №0002152300/1805 та №0002142300/1806 від 05.04.2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Ремесло-А»(м. Львів вул. Ю.Липи 37/61 ЄДРПОУ 30822777) судовий збір в сумі 1135 (одна тисяча сто тридцять п'ять) грн. 22 коп.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 20.06.2012 року о 17:00 год.

Суддя Коморний О.І.