Ухвала
від 16.10.2013 по справі 2а-3223/12/1370
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 р. Справа № 125952/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Носа С.П., Рибачука А.І.,

з участю секретаря судового засідання: Микитин І.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Ремесло-А» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

12.04.2012 року представник приватного підприємства «Ремесло-А» звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002152300/1805 та №0002142300/1806 прийнятих 05.04.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставністю прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова №0002152300/1805 та №0002142300/1806 від 05.04.2012 року.

Представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що контрагентом позивача ТОВ «Торговий дім Агроінтер» до перевірки не надало товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товару, а також інших документів, що підтверджують факт перевезення товарів та по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до покупця, а також документів, що підтверджують прийняття товарів, а саме журналів реєстрації довіреностей. В ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбання та реалізації мали не товарний характер, товар не перевозився і не зберігався. Відповідно наданих документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій. Таким чином перевіркою встановлено, що операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з його відсутністю. В ході перевірки іншого контрагента - ПП "Ново-Ком" встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно - матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ПП "Ново-Ком" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Господарські операції між ПП "Ново-Ком" та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності. ПП «Ремесло-А» для перевірки не надано товарно-транспортні накладні. ПП «Ремесло-А» при отриманні від зазначених постачальників товару, навантаження та доставка якого потребує певної кількості відповідних транспортних засобів, механізмів та робочої сили, ПП «Ремесло-А» необхідно мати копії транспортних та супроводжувальних документів, довіреностей на отримання товару. Відповідно до статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Отже, підприємством відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та підтримав доводи доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечив проти них.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у період з 27.02.2012р. по 02.03.2012р. проведено позапланову виїзну документальну перевірку приватного підприємства «Ремесло-А», код за ЄДРПОУ 30822777 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011р., про що 12.03.2012р. складено акт №537/69/23-118/30822777.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта відповідачем 05.04.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0002142300/1806 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 43565 грн. (основний платіж -38977 грн., штрафні (фінансові) санкції -4568) та податкове повідомлення-рішення №0002152300/1805 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 69957 грн. (основний платіж -66303 грн., штрафні (фінансові) санкції -3654 грн.).

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень є встановлені перевіркою порушення позивачем: вимог п.4.1 ст.4 . пп. 11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1. п.п.5.2.1 п.5.2. п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р.№334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97р.№283/97-ВР із змінами і доповненнями), встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 38997 грн. за 3 квартал 2010р. в сумі 4685 грн., за 4 квартал 2010р. в сумі 13582 грн., за 1 квартал 2011р. у сумі 20730 грн.; вимог п.1.4 ст.1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.2 ст.4 пп.7.3.1 п.7.3 ст.7. пп. 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок па додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР та вимог п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, занижено всього в сумі 66303 грн., в тому числі за серпень 2010 року в сумі 2235,25 грн., вересень 2010 року в сумі 1512,47 грн., грудень 2010 року в сумі 10865,86 грн. за січень 2011 року в сумі 7217,60 грн., за березень 2011 року в сумі 9366,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 15746,00 грн., за травень 2011 року в сумі 14038,00 грн., за червень 2011 в сумі 5322,00 грн.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закону України №283/97-ВР), валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Хоча відповідач в своїй апеляційній скарзі заперечує реальність операцій, що стосуються лише позивача та ТзОВ «Торговий дім Агроінтер», ПП «Ново-ком», однак суд вважає за необхідне зазначити, що і по контрагентах ТзОВ «Будівельна компанія «Інстал Плюс» та ТзОВ «Оріал» позивачем здійснено свої зобов'язання в повному обсязі: витрати на придбання та продажу товарів, підтверджені первинними документами, правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем своїх валових витрат.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абзацом четвертим п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР та Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі, а для підтвердження включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п. 198.3.ст.198 Податкового Кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону, п.201.6 Податкового Кодексу України)).

Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Будівельна компанія «Інстал Плюс», ТзОВ «Торговий дім Агроінтер», ТзОВ «Оріал», ПП «Ново-ком» відбулися господарські операції, факт виконання яких підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував податковий кредит

Усі первинні документи по спірних операціях є належним чином оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом встановлено, що Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2012р. у справі №2а-11181/11/1270, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012р. визнано дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 №1798/236-36917523 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріал», код за ЄДРПОУ 36917523, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011», протиправними та зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію в Луганській області поновити в АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» відомості щодо задекларованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріал», код за код ЄДРПОУ 36917523, за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 48914412,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 45158570,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11.01.2012р. у справі №2а-11361/11/1270, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.03.2012р. визнано протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства "Ново-ком" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 30.09.2011 за результатами якої складено акт №1811/231/36917481 від 14 листопада 2011 року; визнано протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції щодо визнання нікчемними всіх укладених правочинів ПП "Ново-ком", викладені в акті №1811/231/36917481 від 14 листопада 2011 року за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 30.09.2011; зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію вилучити з АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» інформацію про результати перевірки ПП "Ново-ком", оформленої актом №1811/231/36917481 від 14 листопада 2011 року за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 30.09.2011. Зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію привести до відповідності дані обліку та особового рахунку платника податків ПП "Ново-ком" з даними, наведеними ним у наданих податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 30.09.2011р.

З урахуванням викладеного, використані відповідачем при проведенні перевірки позивача акти перевірок по вищевказаних контрагентах позивача не є допустимими доказами і судом не можуть братися до уваги.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів. Відтак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних правочинів чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Згідно висновків Постанови Верховного Суду України від 31.01.2011 року, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року у справі № 2а-3223/12/1370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді С.П. Нос

А.І. Рибачук

Дата ухвалення рішення16.10.2013
Оприлюднено29.10.2013

Судовий реєстр по справі —2а-3223/12/1370

Ухвала від 15.11.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Шипуліна Т.М.

Ухвала від 16.10.2013

Адміністративне

Львівський апеляційний адміністративний суд

Дякович В.П.

Постанова від 15.06.2012

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Коморний Олександр Ігорович

Ухвала від 13.04.2012

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Коморний Олександр Ігорович

Ухвала від 16.05.2012

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Коморний Олександр Ігорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні